Віктор Каспрук

Чому Рух так і не став провідною політичною силою в Україні?

Київ – Нині, коли відзначається 20-річчя з часу створення Народного Руху України (НРУ), знову є актуальним і болючим питання – чому ж НРУ не спромігся стати провідною політичною силою і хоча б на якомусь із етапів незалежності взяти політичну владу в свої руки і таким чином спромогтися втілити свою програму побудови новітньої України.

Українські Кандиди, або особливості національного оптимізму

Київ – Вісімнадцята річниця незалежності України є, безперечно, певним символічним рубежем і підсумком цього досить значного історичного процесу, що відбувався на українських теренах. Тим більше, що і суспільство, і політики відчувають, хто розумом, хто інтуїтивно, що нині якраз той час, коли не лише наближається зміна президента, а й зміна українського історичного періоду, зміна української парадигми, політичних процесів і всього того, що є їхніми складовими. Включно із елітами, ідеологією і усім іншим.

Чи можлива реальна дерусифікація України?

Суспільний договір – реальність чи новітній міф?

Київ – Від часів древньогрецького софіста Протагора, який вказав, що ніхто не є абсолютно самодостатнім і що люди пов’язані одні з одними взаємним співробітництвом, і до філософів Просвітництва та часів Реформації, а надалі до морального і раціонального імперативів Канта, що в основному окреслили основні системні складові суспільного договору (можна продовжити цей ряд до сьогодення) – здавна і донині суспільний договір як основа сучасного буття держави, суспільства та окремих його складових є тим, без чого по суті не може бути ані держави, ані суспільства, ані економіки. Не дивно, що необхідність укладення в Україні нового суспільного договору стала в навколополітичних колах не лише своєрідною мантрою, а й ідеєю фікс.

Новітня люмпенізація населення України

Київ – Люмпенізація суспільства наразі є одним із найбільших викликів для України. Хоча б тому, що поширення цього процесу – матеріального і духовного зубожіння – є характерним для суспільств катастрофічного типу. Новітня люмпенізація в Україні вирізняється не лише масовістю, а й широким спектром своїх проявів. В тому числі і некласичних та екзотичних.

Політичне лідерство: тест для Яценюка чи Яценюк як тест?

Київ – Ще рік тому, навіть уже побувавши в ролі спікера Верховної Ради, Арсеній Яценюк сприймався більшістю громадян як «дикоростучий», в сенсі кар’єрного зростання, провінційний «овоч», котрого доля за номенклатурною квотою занесла на політичну верхотуру навіть не на кар’єрному ліфті, а на космічній системі типу «Шатл». Сьогодні ситуація докорінно змінилась. Колишній міністр економіки, потім закордонних справ, потім спікер парламенту, потім незалежний депутат 35-річний Арсеній Яценюк, котрий нині дистанціюється від політичного безладу і позиціонує себе як нове обличчя, може розраховувати, відповідно до опитувань, не лише на 13-15% «твердих» голосів, а й в разі виходу в другий тур разом з нинішнім лідером громадської думки Віктором Януковичем, перемогти його і стати президентом України.

Другий етап кризи: осінь-2009?

Київ – Самозаспокоєність українського керівництва і намагання уряду України набрати якомога більше кредитів іще зовсім не означають, що загроза другого етапу кризи для України повністю минула. І, як показують події, українська еліта досі не розуміє фактичних причин цієї кризи і досі не має довгострокового антикризового сценарію. Чому це так трапилося, інше питання. Може, через недостатні економічні знання тих, хто зачислений нині до реєстру українських еліт, а може, через протистояння цих еліт, які не дозволяють їм знайти прийнятну для них загальну основу і розробку потенційних рішень.

Демократичний світ і Україна: ключові точки інтеграції

Київ – У 1990-ті роки Україна не використала можливості влитися в першу хвилю розширення ЄС за рахунок країн Центрально-Східної Європи. Керівництво держави не змогло провести важливі реформи, що мали б привести її до стандартів за так званими копенгагенськими критеріями. Більше того, з приходом до влади Леоніда Кучми і його оточення Україна здійснила значний відкат до старої радянської моделі управління.

«Командний Ющенко» і Україна найближчого майбутнього

Київ – Однією із головних політичних подій минулого тижня став з’їзд «Нашої України». З’їзд засвідчив неоднозначність позицій, боротьбу між різними угрупуваннями, що проглядалися у деталях його перебігу. Загальний висновок від цієї події полягає в тому, що «Наша Україна» попри всю свою відносно довгу історію, продовжує боротися за право іменуватися політичною партією.

Чи є розколотою Україна?

Київ – На мою думку, зараз не варто було б говорити про розкол в Україні. Радше можна сказати про розмежування в суспільному та політичному просторі, котре базується на цілком об’єктивних і природних відмінностях, як культурного, так і економічного, ба навіть географічного плану. Оскільки, на мій погляд, про розкол можна говорити лише у тому разі, коли між певними частинами суспільства однієї держави існує повне неспівпадіння ідентифікації у всіх напрямках – як у культурному, так і в економічних та політичних вимірах. І в цьому сенсі, як свого часу відмітив автор відомої теорії про зіткнення цивілізацій Семюєль Гантінґтон, тільки й можна говорити про розколоту країну чи розколоту націю і відповідні процеси в цих утвореннях.

Що робити з корупцією в Україні?

Київ – 11 червня Верховна Рада ухвалила три закони стосовно активізації боротьби з корупцією, про принципи запобігання і протидію корупції та про відповідальність юридичних осіб за здійснення корупційних діянь і відповідальність за корупційні правопорушення в цілому.

Велике фіаско і мистецтво можливого

Київ – Український політикум, як і навколополітичні кола, протягом останніх тижнів застигли в очікуванні фіналу протистояння між Президентом Віктором Ющенком та двома найбільшими політичними силами у Верховній Раді. Проте, попри велику кількість заяв з обох сторін і ще більшу, майже щогодинну, кількість інформаційних повідомлень у ЗМІ, схожих на зведення з місць бойових дій, ухвалення остаточних рішень весь час відтягувалося.

Понеділок починається сьогодні

Київ – Еволюційні перипетії української влади аж занадто нагадують одну сюжетну лінію досі популярного, хоч і написаного на початку 1960-х, фантастичного роману братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу». А саме – розвиток проекту створення експериментальної ідеальної істоти.

Чому Європа не дає Україні шансу?

Київ – Наприкінці минулого тижня, виступаючи на прес-конференції в Хабаровську за підсумками саміту Росія-Євросоюз, голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу зазначив, що деякі країни-сусіди Росії заявляють про готовність стати членом Європейського Союзу. «Ми не готові надати їм членство в Європейському Союзі», – недвозначно сказав голова Єврокомісії. За цими завуальованими «деякими країнами» однозначно вимальовується, що мова йде у першу чергу про Україну. Тут, звичайно, можна гадати, чи високопоставлений європейський посадовець хотів таким чином віддячити організаторам саміту за прийом на вищому рівні, чи намагався показати режиму Путіна-Медведєва, що об’єднана Європа і надалі готова грати з Росією у дві руки, блокуючи європейський шлях для Української держави.

Повзуча деукраїнізація українського соціуму

Київ – Для України, як, утім, для кожної сучасної національної держави, одним із найсуттєвіших, а можливо, і центральним моментом стратегічної безпеки є розбудова сучасної нації. І в цьому руслі розбудова сучасної культури, науки і мистецтва, а відтак і загального простору розвитку розбудови національної ідентичності.

Чому небезпечно весь час обирати ту саму політичну еліту

Київ – Те, що ключовою проблемою усіх недоліків і негараздів в сьогоднішній Україні є неспроможність її еліти, а вірніше, того прошарку, котрий займає це чільне місце в українському соціумі, стало зрозумілим навіть представникам цієї самої «еліти». Необхідність змін на краще нині пов’язуються із необхідністю та можливістю не просто зміни – повної заміни еліт. Проте, окрім того наскільки це можливо, надзвичайно цікавим і надважливим є питання – чому ж український соціум протягом багатьох років вибирає тут ж саму еліту, хоча й неодноразово, а практично на кожних виборах, виявляє прагнення змін?

Небезпечна соціальна розбалансованість України

Київ - Українська преса приділяє дуже велику увагу аналізу перебігу політичних і економічних подій в Україні. Водночас надто мало уваги – ситуації в соціальній сфері. Адже саме соціальні складові часто є спонукальним чинником політичних і економічних трансформацій. Фактична заміна в Україні політико-економічної трансформації суспільства на імітування реформ призвела до деградації суспільної свідомості. Значну частину такого народу можна брати голіруч, зомбуючи його за допомогою відомих методів масової психологічної обробки (зокрема політичної пропаганди через контрольовані інформаційні канали радіо й телебачення), яка робить людину віртуально і опосередковано керованою істотою, позбавленою будь-якої можливості протидії.

«Проект Україна» помер – хай живе «проект Україна»!

Протягом останнього місяця з вуст багатьох чільних політиків й урядовців, включно з Президентом України, звучала теза щодо того, що «проект Україна» тією чи іншою мірою себе вичерпав, і є реальна загроза його, умовно кажучи, закриття. Причому, якщо в устах одних ця думка звучала як стурбованість ситуацією, що склалася, то на вустах інших звучала більшою мірою прихована погроза стосовно тієї частини громадськості, яка свого часу самовіддано боролася за незалежність України. Мовляв, якщо сприймаєте незалежну державу Україна як одну зі своїх головних цілей і найбільшу цінність, то майте на увазі – непідтримка нинішньої влади призведе до зникнення цієї вашої найбільшої цінності.

Віктор Ющенко – тому що послідовний?

Конституція не винна