Відповідно до одного з найважливіших положень синергетичної теорії, особливістю розвитку систем, що самоорганізуються, є чергування періодів впорядкованості та безладдя, або хаосу. І порядок, і безладдя є невід'ємними складовими та продуктами корельованих еволюційних процесів. В Україні так склалося, що політичне безладдя, яке деякі дослідники визначають навіть як анархію, стало прямим наслідком соціальної розбалансованості українського суспільства.
Суспільство тотальної нестабільності?
Народ має стати повністю керованим. Цього найбільше прагне і до цього цілеспрямовано йде українська владна олігархія. Тому масово, хвиля за хвилею впроваджуються екстремальні умови існування українського народу, за яких людина або просто не виживає, або ж різко змінюється її психофізіологічний стан. Для того, щоб така людина стала цілком підконтрольною і не опиралася насильницькій зміні свого соціально-психологічного статусу, потрібне перепрограмування і зміна стереотипу її поведінки. Все це відбувається на рівні підсвідомості й викликає як хаос у свідомості зомбованої людини, так і перепрограмування суспільства загалом.
Спроектоване номенклатурою суспільство тотальної нестабільності (коли майже щоденно директивно вводяться нові правила гри) призводить лише до того, що нестабільність поступово стає нормою життя і починає домінувати в усіх суспільних інституціях.
Вплив нестабільності на перебіг трансформаційних процесів в Україні є значно вагомішим, аніж це могло би здаватися на перший погляд. Насильницька зміна соціального статусу для переважної більшості українських громадян стала однією зі складових негативних соціальних мутацій, котрі нині набули масового характеру. При цьому влада повністю ігнорує процеси розмивання соціального базису суспільства та соціальної розбалансованості держави.
За такої ситуації держава стала утворенням, що домінує над суспільством, і при цьому останнє є цілком залежним від неї. Схоже на те, що утворився новий тип антисоціального суспільства, в якому юридично розрегульовано соціальну сферу та відповідно зміщено цілісні орієнтири поведінки індивідуумів. Збереглася примусова регуляція соціальної поведінки громадян, але за умов загальної нестабільної ситуації нормативні правила, котрі увесь час піддаються непрогнозованій корекції, зводять нанівець усі зусилля до впровадження будь-яких усталених форм колективної поведінки.
Вся парадоксальність такої ситуації полягає в тому, що застабілізувати окремі вибіркові соціальні сфери неможливо поза усуненням самих причин загальної дерегуляції і дестабілізації суспільства. Розмиті нестабільні соціальні норми та брак юридичного порядку часто спокушають тих, хто при владі, вдаватися виключно до застосування примусу, замість того щоб крок за кроком вибудовувати систему соціальної саморегуляції суспільства.
В результаті держава, котра функціонально покликана виступати як своєрідний арбітр-посередник, що регулює всі відносини і зважає на інтереси всіх без винятку політично-соціальних прошарків та груп, стримує їх від конфліктів, утримує суспільство в межах порядку та забезпечує його стабільність, потрапила під тотальний контроль і економічну владу наймогутніших регіональних кланів і втратила свою соціальну самостійність, перетворившись на озвучувача вольових рішень корпоративної номенклатури.
Порядок у даному випадку означає певний сталий стан соціальної системи, в якому її елементи з'єднані між собою зв’язками, що склалися в ході попередньої еволюції, і котрі не підлягають спонтанній зміні чи зникненню.
Безладдя або хаос, навпаки, характеризується руйнуванням таких зв'язків, нестійкістю, розбалансованістю всієї соціальної системи та значними коливаннями і перепадами її стану, які – в тому випадку, якщо відцентрові тенденції в системі переважають над доцентровими, цілком можуть спровокувати її колапс чи критичну розбалансованість.
Ще раз повторюся, але з моєї точки зору, соціальна розбалансованість української держави є одним із головних чинників розбалансованості її політичної системи. Олігархічна номенклатура, намагаючись посилити свій контроль над суспільством, пішла на неконтрольоване зростання бюрократичного апарату, який з часом став перетворюватись на самостійну силу, відокремлену не тільки від суспільства, а й від тих соціальних класів, інтереси яких він переважно представляє. І тут починає спрацьовувати закон зворотного зв`язку і для контролю вже над самим чиновницьким апаратом потрібні все нові й нові структури. В результаті істотно ускладнюється сам процес контролю за державою з боку номенклатури, а соціальна розбалансованість набуває лише нових, модерних форм.
Стійка тенденція до люмпенізації українського суспільства
Найстрашніше, що в сьогоднішній Україні заблоковано саму можливість соціального вирівнювання. І якщо втрата соціального статусу тягне за собою звуження сфери здійснення економічної самостійності, то сам процес можливого повернення у попередню соціальну нішу нерідко унеможливлюється через високі бар`єри штучних перепон. Але насильницька соціальна диференціація, окрім суто соціальних негативів, може мати й дуже серйозні політичні і економічні наслідки. Оскільки суспільство, в якому громадяни втратили шанс шляхом власних професійних чи інтелектуальних зусиль підвищувати свій соціальний статус, починає втрачати і шанс до соціальної мобільності й разом із цим – до соціальної рівноваги.
Ми можемо спостерігати стійку тенденцію люмпенізації українського суспільства. І якщо в індустріально розвинених країнах позитивні зміни в соціальних структурах та в соціальному статусі громадян відбуваються насамперед під впливом нових виробничих і інформаційних технологій і призводять до зростання матеріального добробуту населення, то в нашій країні пониження соціального статусу провокує різку зміну матеріального рівня і супроводжується виникненням стресів та масових індивідуальних розчарувань і саме останні провокують негативні зміни в політичній атмосфері суспільства.
Соціальне структурування суспільства набуває непрогнозованих форм, при яких більшість прошарків потрапляє в зону відчуження від процесів становлення державних інституцій і перебуває ніби у соціальних резерваціях, де панують специфічні внутрішні закони. Таким чином, соціальна відчуженість одного страта від іншого починає визначати і загальну відчуженість частини соціуму від інтересів держави. Та якщо держава перестає цікавитись становищем своїх громадян, а громадяни в свою чергу не ідентифікують саму державу як виразника і захисника їхніх інтересів, то відокремлення держави від народу неминуче набуває форм взаємної відчуженості і тоді вже починають пробуксовувати вже не тільки механізми соціальної регуляції соціуму, а й відбувається політичне відчуження основної маси громадян від внутрішньополітичних процесів у самій державі.
Відбувається відродження міфу про «Спасителя»
Оскільки в хаотичний пострадянський перехідний період соціальну систему в Україні відрізняє розбалансованість, значення випадкових, одиничних, суб'єктивних факторів у цей час різко зростає. Серед таких факторів – роль окремих особистостей. Головним чином харизматичних, котрі претендують на роль політичних лідерів. Коли в надрах хаосу поступово кристалізуються новий порядок, в якості характерного симптому цього процесу дуже часто відбувається відродження міфу про «Спасителя» чи необхідності твердої руки. Сам по собі образ «Спасителя» чи національного героя – або, в іншій інтерпретації, покровителя і народного батька – є одним із найдавніших архетипних уявлень, котрі властиві людській психіці.
Урешті-решт, Помаранчева революція 2004 року «підкинула» Україні Віктора Ющенка на самий верх в якості «українського Спасителя» і батька нації, але його месіанство нічого позитивного для українців так і не принесло. На мою думку, для того, аби Україна могла, нарешті, вийти з затяжної перманентної кризи, необхідно соціально збалансувати українське суспільство, розблокувати внутрішню енергетику українського народу, надати нового імпульсу соціально-політичним оновлюючим процесам й зробити все можливе для створення економічно заможного та соціально здорового суспільства.
Уже довгі роки Україна знаходиться в пошуку свого майбутнього, шлях до нього проходить через терни важких політичних і економічних випробувань. Тому початком політичного порозуміння між ідеологічно близькими політичними угрупуваннями могло б стати усвідомлення того, що соціально розбалансоване суспільство не придатне до політико-економічної трансформації і що без урахування соціального суспільного фактору будь-яка політична програма виявиться не більше, ніж черговою утопією.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Суспільство тотальної нестабільності?
Народ має стати повністю керованим. Цього найбільше прагне і до цього цілеспрямовано йде українська владна олігархія. Тому масово, хвиля за хвилею впроваджуються екстремальні умови існування українського народу, за яких людина або просто не виживає, або ж різко змінюється її психофізіологічний стан. Для того, щоб така людина стала цілком підконтрольною і не опиралася насильницькій зміні свого соціально-психологічного статусу, потрібне перепрограмування і зміна стереотипу її поведінки. Все це відбувається на рівні підсвідомості й викликає як хаос у свідомості зомбованої людини, так і перепрограмування суспільства загалом.
Спроектоване номенклатурою суспільство тотальної нестабільності (коли майже щоденно директивно вводяться нові правила гри) призводить лише до того, що нестабільність поступово стає нормою життя і починає домінувати в усіх суспільних інституціях.
Вплив нестабільності на перебіг трансформаційних процесів в Україні є значно вагомішим, аніж це могло би здаватися на перший погляд. Насильницька зміна соціального статусу для переважної більшості українських громадян стала однією зі складових негативних соціальних мутацій, котрі нині набули масового характеру. При цьому влада повністю ігнорує процеси розмивання соціального базису суспільства та соціальної розбалансованості держави.
За такої ситуації держава стала утворенням, що домінує над суспільством, і при цьому останнє є цілком залежним від неї. Схоже на те, що утворився новий тип антисоціального суспільства, в якому юридично розрегульовано соціальну сферу та відповідно зміщено цілісні орієнтири поведінки індивідуумів. Збереглася примусова регуляція соціальної поведінки громадян, але за умов загальної нестабільної ситуації нормативні правила, котрі увесь час піддаються непрогнозованій корекції, зводять нанівець усі зусилля до впровадження будь-яких усталених форм колективної поведінки.
Вся парадоксальність такої ситуації полягає в тому, що застабілізувати окремі вибіркові соціальні сфери неможливо поза усуненням самих причин загальної дерегуляції і дестабілізації суспільства. Розмиті нестабільні соціальні норми та брак юридичного порядку часто спокушають тих, хто при владі, вдаватися виключно до застосування примусу, замість того щоб крок за кроком вибудовувати систему соціальної саморегуляції суспільства.
В результаті держава, котра функціонально покликана виступати як своєрідний арбітр-посередник, що регулює всі відносини і зважає на інтереси всіх без винятку політично-соціальних прошарків та груп, стримує їх від конфліктів, утримує суспільство в межах порядку та забезпечує його стабільність, потрапила під тотальний контроль і економічну владу наймогутніших регіональних кланів і втратила свою соціальну самостійність, перетворившись на озвучувача вольових рішень корпоративної номенклатури.
Порядок у даному випадку означає певний сталий стан соціальної системи, в якому її елементи з'єднані між собою зв’язками, що склалися в ході попередньої еволюції, і котрі не підлягають спонтанній зміні чи зникненню.
Безладдя або хаос, навпаки, характеризується руйнуванням таких зв'язків, нестійкістю, розбалансованістю всієї соціальної системи та значними коливаннями і перепадами її стану, які – в тому випадку, якщо відцентрові тенденції в системі переважають над доцентровими, цілком можуть спровокувати її колапс чи критичну розбалансованість.
Ще раз повторюся, але з моєї точки зору, соціальна розбалансованість української держави є одним із головних чинників розбалансованості її політичної системи. Олігархічна номенклатура, намагаючись посилити свій контроль над суспільством, пішла на неконтрольоване зростання бюрократичного апарату, який з часом став перетворюватись на самостійну силу, відокремлену не тільки від суспільства, а й від тих соціальних класів, інтереси яких він переважно представляє. І тут починає спрацьовувати закон зворотного зв`язку і для контролю вже над самим чиновницьким апаратом потрібні все нові й нові структури. В результаті істотно ускладнюється сам процес контролю за державою з боку номенклатури, а соціальна розбалансованість набуває лише нових, модерних форм.
Стійка тенденція до люмпенізації українського суспільства
Найстрашніше, що в сьогоднішній Україні заблоковано саму можливість соціального вирівнювання. І якщо втрата соціального статусу тягне за собою звуження сфери здійснення економічної самостійності, то сам процес можливого повернення у попередню соціальну нішу нерідко унеможливлюється через високі бар`єри штучних перепон. Але насильницька соціальна диференціація, окрім суто соціальних негативів, може мати й дуже серйозні політичні і економічні наслідки. Оскільки суспільство, в якому громадяни втратили шанс шляхом власних професійних чи інтелектуальних зусиль підвищувати свій соціальний статус, починає втрачати і шанс до соціальної мобільності й разом із цим – до соціальної рівноваги.
Ми можемо спостерігати стійку тенденцію люмпенізації українського суспільства. І якщо в індустріально розвинених країнах позитивні зміни в соціальних структурах та в соціальному статусі громадян відбуваються насамперед під впливом нових виробничих і інформаційних технологій і призводять до зростання матеріального добробуту населення, то в нашій країні пониження соціального статусу провокує різку зміну матеріального рівня і супроводжується виникненням стресів та масових індивідуальних розчарувань і саме останні провокують негативні зміни в політичній атмосфері суспільства.
Соціальне структурування суспільства набуває непрогнозованих форм, при яких більшість прошарків потрапляє в зону відчуження від процесів становлення державних інституцій і перебуває ніби у соціальних резерваціях, де панують специфічні внутрішні закони. Таким чином, соціальна відчуженість одного страта від іншого починає визначати і загальну відчуженість частини соціуму від інтересів держави. Та якщо держава перестає цікавитись становищем своїх громадян, а громадяни в свою чергу не ідентифікують саму державу як виразника і захисника їхніх інтересів, то відокремлення держави від народу неминуче набуває форм взаємної відчуженості і тоді вже починають пробуксовувати вже не тільки механізми соціальної регуляції соціуму, а й відбувається політичне відчуження основної маси громадян від внутрішньополітичних процесів у самій державі.
Відбувається відродження міфу про «Спасителя»
Оскільки в хаотичний пострадянський перехідний період соціальну систему в Україні відрізняє розбалансованість, значення випадкових, одиничних, суб'єктивних факторів у цей час різко зростає. Серед таких факторів – роль окремих особистостей. Головним чином харизматичних, котрі претендують на роль політичних лідерів. Коли в надрах хаосу поступово кристалізуються новий порядок, в якості характерного симптому цього процесу дуже часто відбувається відродження міфу про «Спасителя» чи необхідності твердої руки. Сам по собі образ «Спасителя» чи національного героя – або, в іншій інтерпретації, покровителя і народного батька – є одним із найдавніших архетипних уявлень, котрі властиві людській психіці.
Урешті-решт, Помаранчева революція 2004 року «підкинула» Україні Віктора Ющенка на самий верх в якості «українського Спасителя» і батька нації, але його месіанство нічого позитивного для українців так і не принесло. На мою думку, для того, аби Україна могла, нарешті, вийти з затяжної перманентної кризи, необхідно соціально збалансувати українське суспільство, розблокувати внутрішню енергетику українського народу, надати нового імпульсу соціально-політичним оновлюючим процесам й зробити все можливе для створення економічно заможного та соціально здорового суспільства.
Уже довгі роки Україна знаходиться в пошуку свого майбутнього, шлях до нього проходить через терни важких політичних і економічних випробувань. Тому початком політичного порозуміння між ідеологічно близькими політичними угрупуваннями могло б стати усвідомлення того, що соціально розбалансоване суспільство не придатне до політико-економічної трансформації і що без урахування соціального суспільного фактору будь-яка політична програма виявиться не більше, ніж черговою утопією.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
