Люмпени, за класичним визначенням, це декласовані і деморалізовані верстви населення, які опинилися на дні суспільства, особи, що не мають ніякої власності і живуть за рахунок випадкових заробітків. Це визначення цілком відповідає першому і, мабуть, найбільшому прошарку люмпенів, котрий утворився в результаті руйнування старої соціальної структури і специфічних процесів роздержавлення загальнонаціонального спадку та дерибану протягом останніх двох десятиліть.
Проте фахівці на сьогодні зараховують до стану люмпенів не лише волоцюг, жебраків, бездомних, а й наркоторгівців, шулерів, професійних злодіїв, шахраїв, аферистів, повій і власників борделів. Відтак, визначення «люмпен» доцільно поширити також на осіб, що живуть за рахунок антисоціальних і позазаконних способів заробітку. Останні не є бідними і такими, що не мають ніякої власності, а деякі з них, пройшовши сходинками ієрархії люмпенізованого субсоціуму, є суб’єктами великої власності.
Некласичні явища люмпенізації
Персона люмпена і процес люмпенізації мають дві складові, котрі в кожному окремому випадку можуть зустрічатися як разом, так і нарізно. Перша – це зовнішня складова, випадіння із суспільства і маргіналізація, проживання за рахунок випадкових або антисуспільних заробітків. Друга – здатність зводити будь-яку групу і соціум в цілому, культурні і будь-які інші суспільні цінності до можливого засобу збагачення. Друга складова відображає внутрішню суть люмпена, культурну, ціннісну, моральну, інтелектуальну та естетичну палітру внутрішнього світу індивідуума і соціальної групи.
Україна дає приклад таких некласичних явищ люмпенізації, як люмпен-міста і цілі люмпен-регіони, які ще прийнято називати депресивними. Екзотичним явищем є утворення люмпен-еліт, до котрих можна віднести не лише вищих представників бандутворень, але й усі економічні і політичні верстви, що послуговуються принципами і мораллю внутрішньої люмпенізації. Враховуючи тотальну корумпованість української влади, політичних та економічних кіл, можна сказати, що люмпенізація еліт в Україні сягнула виразно більших висот, аніж люмпенізація суспільства.
Дійсно, українські еліти розглядають суспільство і всі його культурні та економічні здобутки лише як засіб збагачення, а всі інші суспільні верстви лише як «біомасу», що має забезпечувати цей процес. Стан справ найвиразніше сформулював невідомий гуморист: «наша ринкова демократія – це корумпована влада плюс суцільна люмпенізація суспільства». Це формулювання, на жаль, більше відповідає реальному стану справ аніж усі політологічні дослідження.
Люмпенізовані еліти
Люмпенізація українських еліт є загрозою для розвитку України як держави, як суспільства і як нації, оскільки характер, склад і орієнтації правлячої еліти є найважливішим елементом політичної системи, що визначає її якість. За моделлю циркуляції еліт італійського соціолога і економіста Вільфредо Парето, процес зміни українських еліт відкриває цікавий феномен. На першому етапі (1980-ті роки) єдиною елітою була номенклатура, або, за визначенням Михайла Вослєнського, «неофеодальна еліта». Вона була закритою, кабінетною, справною до інтриг і підсиджування, але не вміла спілкуватися з рядовими громадянами, боялася їх і була малоінтелектуальною, якщо не антиінтелектуальною. Неофеодальна еліта вміла віддавати накази і карати противників, але погано вписувалася в демократизацію і перехід до ринкової економіки. Тому до влади почала приходити і частково заміщати неофеодальну еліту нова посттоталітарна еліта, що визначалася вищим інтелектуальним потенціалом, була висунута переважно не зверху, а знизу і тому мала хист до спілкування з простими громадянами. Це другий етап циркуляції еліт – кінець 1980-х – початок 90-х років.
На початку 1990-х років стало зрозуміло, що потрібне не лише вміння виступати з запальними промовами на мітингах, а й керувати суспільством та економікою. Виникла потреба в новій еліті, що, за задумкою представників старої еліти, мусила займатися щоденною копіткою роботою і мати навички адміністрування. В умовах розпаду економічної і політичної системи, тотального дефіциту та тотального дерибану, якостями такої еліти були практицизм аж до цинізму, мінімальність або й відсутність моральних засад і виконавча дисципліна аж до сервільності.
І така еліта була закликана і кооптована. Її на першому етапі склали «червоні директори», а на другому – «бідові» хлопчики і дівчатка, що мали всі ознаки внутрішніх люмпенів. Із першої половини 1990-х років вони вже становили основу політичної і економічної еліти, котра панує донині. Найяскравішим представником третьої циркуляції еліт є Леонід Кучма. Його кооптували з Дніпропетровського «Південмашу» до Києва, оскільки, з точки зору старої еліти, він складав враження міцного господарника, не обтяженого моральними й інтелектуальними ілюзіями.
Леонід Кучма склав вимоги до членів ієрархії еліт, це – сервільність та бідовість (внутрішня люмпенізація). В подальшому Кучма вибудував піраміду еліт, користуючись, в різних пропорціях, кадровим резервом зі своїх колишніх колег «червоних директорів», а також люмпенізованими кадрами з колишніх комсомольців і новітніх проФФесорів.
Сьогодні, коли говоримо про ротацію еліт, то мусимо пам’ятати, що старі-нові обличчя, що мелькають у ЗМІ, є люмпен-елітою, котра в принципі не здатна ні на що інше, як на пограбування країни і використання її у власних цілях.
Люмпенізація інтелігенції
Найбільш болючою і трагічною сторінкою процесу люмпенізації в Україні є, на мій погляд, люмпенізація інтелігенції. Ця люмпенізація інтелігенції як соціального прошарку та, відповідно, люмпенізація її свідомості пов’язана з порушенням її суспільних функцій – генерації та розповсюдження нових знань, культури і елементів цивілізаційної побудови, зниження здатності до оволодіння новими знаннями, що пов’язано з незадіяністю у світовому мейнстрімі розвитку і відтак – зменшенні політичного потенціалу, маргіналізації особистісного статусу і впливу в суспільстві.
Представники інтелігенції, котрі нині живуть нижче мінімального рівня споживання і не стали сервільною обслугою люмпен-еліт, продовжують, за інерцією і за внутрішнім покликанням, свої спроби до саморозвитку, до творення чогось нового. Але за відсутністю ресурсів їхня здатність до об’ємного і якісного вкладу в розвиток суспільства зменшується. Це призводить до нової трагедії люмпенізації свідомості. І це не лише люмпенізує інтелігенцію, а й знищує її представників як особистостей і як суспільний прошарок. Це, у свою чергу, на новому витку породжує подальшу деградацію освіти, науки і загалом інтелектуального, морального рівня суспільства та рівня дієздатності суспільства в цілому. В тому числі і до економічної праці. Наслідки цього суспільство буде пожинати ще довгі десятиліття.
Поряд зі згаданими, процес люмпенізації дав і екзотичні її форми. Такі як добровільна люмпенізація, одним із найяскравіших проявом якої є, наприклад, «православний атеїзм». Коли люди, котрі не вірили в Бога і не вірять нині, через кілька хвилин після занять антисоціальними справами ідуть до церкви. Деякі із них можуть досягти досить великих висот. Наприклад, стати мером великого міста чи, навіть, столиці. Проявом добровільної люмпенізації є «бабусі Черновецького», що розглядають владу, як можливість щось отримати. Сюди ж відносяться «політичні кондотьєри», які за наймом можуть в один день в двох-трьох місцях брати участь у маніфестаціях протилежних політичних сил.
Добровільна люмпенізація є реакцією на деструктивні процеси останніх десятиліть і особливо на люмпенізацію еліт і соціальних процесів, що руйнують не лише суспільство, а й особистість. Таким чином, це є швидше захисна реакція.
До добровільної зовнішньої люмпенізації належить і такий екзотичний її прояв, як відмова від соціально фіксованої власності і перехід на альтернативні, але не на кримінальні заробітки. Це ближче до явища дауншифтінгу, що поширений останні півтора десятиліття на Заході. Тільки в українському вимірі це переважно політичний і економічний дауншифтінг (downshifting – усвідомлена відмова від високої посади і доходів задля простого, невибагливого, самодостатнього життя і сімейних цінностей).
Український дауншифтінг також є захисною реакцією, здоровим, хоча і пасивним, спротивом люмпенізаційному мейнстріму в українському суспільстві. Як і зовнішня люмпенізація тих 5 мільйонів українців, котрі виїхали за кордон на заробітки, щоб не стати внутрішніми люмпенами і мати шанс залишитися здоровою, не антисоціальною особистістю. Це дає надію, що в українському суспільстві є здорове начало і на нього можна спертися в делюмпенізації всього і вся в українській системі.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Проте фахівці на сьогодні зараховують до стану люмпенів не лише волоцюг, жебраків, бездомних, а й наркоторгівців, шулерів, професійних злодіїв, шахраїв, аферистів, повій і власників борделів. Відтак, визначення «люмпен» доцільно поширити також на осіб, що живуть за рахунок антисоціальних і позазаконних способів заробітку. Останні не є бідними і такими, що не мають ніякої власності, а деякі з них, пройшовши сходинками ієрархії люмпенізованого субсоціуму, є суб’єктами великої власності.
Некласичні явища люмпенізації
Персона люмпена і процес люмпенізації мають дві складові, котрі в кожному окремому випадку можуть зустрічатися як разом, так і нарізно. Перша – це зовнішня складова, випадіння із суспільства і маргіналізація, проживання за рахунок випадкових або антисуспільних заробітків. Друга – здатність зводити будь-яку групу і соціум в цілому, культурні і будь-які інші суспільні цінності до можливого засобу збагачення. Друга складова відображає внутрішню суть люмпена, культурну, ціннісну, моральну, інтелектуальну та естетичну палітру внутрішнього світу індивідуума і соціальної групи.
Україна дає приклад таких некласичних явищ люмпенізації, як люмпен-міста і цілі люмпен-регіони, які ще прийнято називати депресивними. Екзотичним явищем є утворення люмпен-еліт, до котрих можна віднести не лише вищих представників бандутворень, але й усі економічні і політичні верстви, що послуговуються принципами і мораллю внутрішньої люмпенізації. Враховуючи тотальну корумпованість української влади, політичних та економічних кіл, можна сказати, що люмпенізація еліт в Україні сягнула виразно більших висот, аніж люмпенізація суспільства.
Дійсно, українські еліти розглядають суспільство і всі його культурні та економічні здобутки лише як засіб збагачення, а всі інші суспільні верстви лише як «біомасу», що має забезпечувати цей процес. Стан справ найвиразніше сформулював невідомий гуморист: «наша ринкова демократія – це корумпована влада плюс суцільна люмпенізація суспільства». Це формулювання, на жаль, більше відповідає реальному стану справ аніж усі політологічні дослідження.
Люмпенізовані еліти
Люмпенізація українських еліт є загрозою для розвитку України як держави, як суспільства і як нації, оскільки характер, склад і орієнтації правлячої еліти є найважливішим елементом політичної системи, що визначає її якість. За моделлю циркуляції еліт італійського соціолога і економіста Вільфредо Парето, процес зміни українських еліт відкриває цікавий феномен. На першому етапі (1980-ті роки) єдиною елітою була номенклатура, або, за визначенням Михайла Вослєнського, «неофеодальна еліта». Вона була закритою, кабінетною, справною до інтриг і підсиджування, але не вміла спілкуватися з рядовими громадянами, боялася їх і була малоінтелектуальною, якщо не антиінтелектуальною. Неофеодальна еліта вміла віддавати накази і карати противників, але погано вписувалася в демократизацію і перехід до ринкової економіки. Тому до влади почала приходити і частково заміщати неофеодальну еліту нова посттоталітарна еліта, що визначалася вищим інтелектуальним потенціалом, була висунута переважно не зверху, а знизу і тому мала хист до спілкування з простими громадянами. Це другий етап циркуляції еліт – кінець 1980-х – початок 90-х років.
На початку 1990-х років стало зрозуміло, що потрібне не лише вміння виступати з запальними промовами на мітингах, а й керувати суспільством та економікою. Виникла потреба в новій еліті, що, за задумкою представників старої еліти, мусила займатися щоденною копіткою роботою і мати навички адміністрування. В умовах розпаду економічної і політичної системи, тотального дефіциту та тотального дерибану, якостями такої еліти були практицизм аж до цинізму, мінімальність або й відсутність моральних засад і виконавча дисципліна аж до сервільності.
І така еліта була закликана і кооптована. Її на першому етапі склали «червоні директори», а на другому – «бідові» хлопчики і дівчатка, що мали всі ознаки внутрішніх люмпенів. Із першої половини 1990-х років вони вже становили основу політичної і економічної еліти, котра панує донині. Найяскравішим представником третьої циркуляції еліт є Леонід Кучма. Його кооптували з Дніпропетровського «Південмашу» до Києва, оскільки, з точки зору старої еліти, він складав враження міцного господарника, не обтяженого моральними й інтелектуальними ілюзіями.
Леонід Кучма склав вимоги до членів ієрархії еліт, це – сервільність та бідовість (внутрішня люмпенізація). В подальшому Кучма вибудував піраміду еліт, користуючись, в різних пропорціях, кадровим резервом зі своїх колишніх колег «червоних директорів», а також люмпенізованими кадрами з колишніх комсомольців і новітніх проФФесорів.
Сьогодні, коли говоримо про ротацію еліт, то мусимо пам’ятати, що старі-нові обличчя, що мелькають у ЗМІ, є люмпен-елітою, котра в принципі не здатна ні на що інше, як на пограбування країни і використання її у власних цілях.
Люмпенізація інтелігенції
Найбільш болючою і трагічною сторінкою процесу люмпенізації в Україні є, на мій погляд, люмпенізація інтелігенції. Ця люмпенізація інтелігенції як соціального прошарку та, відповідно, люмпенізація її свідомості пов’язана з порушенням її суспільних функцій – генерації та розповсюдження нових знань, культури і елементів цивілізаційної побудови, зниження здатності до оволодіння новими знаннями, що пов’язано з незадіяністю у світовому мейнстрімі розвитку і відтак – зменшенні політичного потенціалу, маргіналізації особистісного статусу і впливу в суспільстві.
Представники інтелігенції, котрі нині живуть нижче мінімального рівня споживання і не стали сервільною обслугою люмпен-еліт, продовжують, за інерцією і за внутрішнім покликанням, свої спроби до саморозвитку, до творення чогось нового. Але за відсутністю ресурсів їхня здатність до об’ємного і якісного вкладу в розвиток суспільства зменшується. Це призводить до нової трагедії люмпенізації свідомості. І це не лише люмпенізує інтелігенцію, а й знищує її представників як особистостей і як суспільний прошарок. Це, у свою чергу, на новому витку породжує подальшу деградацію освіти, науки і загалом інтелектуального, морального рівня суспільства та рівня дієздатності суспільства в цілому. В тому числі і до економічної праці. Наслідки цього суспільство буде пожинати ще довгі десятиліття.
Поряд зі згаданими, процес люмпенізації дав і екзотичні її форми. Такі як добровільна люмпенізація, одним із найяскравіших проявом якої є, наприклад, «православний атеїзм». Коли люди, котрі не вірили в Бога і не вірять нині, через кілька хвилин після занять антисоціальними справами ідуть до церкви. Деякі із них можуть досягти досить великих висот. Наприклад, стати мером великого міста чи, навіть, столиці. Проявом добровільної люмпенізації є «бабусі Черновецького», що розглядають владу, як можливість щось отримати. Сюди ж відносяться «політичні кондотьєри», які за наймом можуть в один день в двох-трьох місцях брати участь у маніфестаціях протилежних політичних сил.
Добровільна люмпенізація є реакцією на деструктивні процеси останніх десятиліть і особливо на люмпенізацію еліт і соціальних процесів, що руйнують не лише суспільство, а й особистість. Таким чином, це є швидше захисна реакція.
До добровільної зовнішньої люмпенізації належить і такий екзотичний її прояв, як відмова від соціально фіксованої власності і перехід на альтернативні, але не на кримінальні заробітки. Це ближче до явища дауншифтінгу, що поширений останні півтора десятиліття на Заході. Тільки в українському вимірі це переважно політичний і економічний дауншифтінг (downshifting – усвідомлена відмова від високої посади і доходів задля простого, невибагливого, самодостатнього життя і сімейних цінностей).
Український дауншифтінг також є захисною реакцією, здоровим, хоча і пасивним, спротивом люмпенізаційному мейнстріму в українському суспільстві. Як і зовнішня люмпенізація тих 5 мільйонів українців, котрі виїхали за кордон на заробітки, щоб не стати внутрішніми люмпенами і мати шанс залишитися здоровою, не антисоціальною особистістю. Це дає надію, що в українському суспільстві є здорове начало і на нього можна спертися в делюмпенізації всього і вся в українській системі.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
