Упродовж 2024 року «Історична Свобода» періодично зверталася до книжкової теми. Говорили про таку видатну працю, як «Синопсис Київський» з нагоди 350-ліття її виходу. Також говорили про книжку «Політичні інтригани словесності», присвячену видатним просвітникам слов’янства Кирилу і Мефодію.
Про деякі історичні книжки, які вийшли в 2024 році або вийшли раніше, але привернули до себе суспільну увагу і жваво обговорювалися, ми говорили з журналістом та істориком Петром Біляном, автором присвяченого книжкам youtube-каналу «Петро. Чтиво».
«Козацький Марс»
Петро Білян:
Книжка Олексія Сокирка «Козацький Марс: Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції, 1648-1764» в 2024 році була відзначена міжнародною премією імені Івана Франка.
У «Козацькому Марсі» йдеться про те, як була організована військова справа в Гетьманщині. Книжка велика, майже під тисячу сторінок, але легко читається. Це крок у напрямку хорошої соціальної історії.
Гетьманат – це не держава, яка мала армію, а армія, яка мала держав
Але книжка до певної міри крамольна, тому що автор порушує значною мірою незручне питання: а як же так сталося, що гетьманат, який значною мірою можна порівняти з Пруссією – це не держава, яка мала армію, а армія, яка мала державу – в мілітарному плані занепав?
Адже в середині ХVІІ століття козацьке військо було найкращою піхотою в Східній Європі і добре воювало, а потім щось стається таке, що не змогли, як автор слушно зазначає, виграти жодної війни? Ба навіть Хмельниччина, як війна, не була виграна, хоча призвела до створення гетьманату.
Велика увага приділяється тому, як була організована мілітарна справа в гетьманаті, як було організоване козацьке військо, чому йому не вдалося включитися в мілітарну революцію, коли європейські держави переходили до регулярних армій.
Станові козаки, які самі воювати не хотіли, наймали замість себе наймитів, які йшли на війну. Це було колосальних масштабів явище вже з другої половини Хмельниччини
Спроби створити регулярне наймане військо були і при Богдані Хмельницькому, і при Петрі Дорошенку, і при Івані Самойловичу, і при Івані Мазепі, але та соціальна структура, коли козацтво зайняло те місце, яке займала шляхта, не дуже хотіли, щоб віддавати можливості такі, щоб створювалися ці наймані підрозділи. Хоча були опорою гетьманської влади були саме найманці.
Зараз у нас говорять про «економічне бронювання», а, виявляється, у козаків була така штука: станові козаки, які самі воювати не хотіли, наймали замість себе наймитів, які йшли на війну. Це було колосальних масштабів явище вже з другої половини Хмельниччини. Не хотіло козацтво воювати і шукало варіанти, як зробити так, щоб хтось за них воював і ніс всі тяготи війни. В принципі, так само, як і шляхта в Речі Посполитій.
В книжці багато йдеться про інституції козацького гетьманату. І багато паралелей проходить з тим, як було організовано в Речі Посполитій. У нас часто вважають козацьку державу унікальним організмом. А вона багато в чому фактично була калькою з Речі Посполитої. Значною мірою це була козацька Річ Посполита, в якій козацтво зайняло місце шляхти.
Мілітарна революція в Європі полягала в створенні регулярних армій. За часів феодалізму служили відповідно до соціального стану. За службу переважно давали землю, за яку потрібно було певний час відслужити, або грошима платили за певний час служби.
То тут постали армії з рекрутів чи найманців на регулярних основах, зі стандартизованою стрілецькою зброєю й артилерією. І вони таким чином воювали, а не як раніше – зброєю, яку кожен притягнув із дому.
Мілітарна революція в Європі полягала в створенні регулярних армій
До речі, ні Річ Посполита класична, ні її козацька версія не вписалися в мілітарну революцію, не змогли зреалізувати цей проєкт. Те, що зробили в Пруссії, те, що зробив Петро І в Російській імперії – стандартизована регулярна армія. І коли козаки зіткнулися з регулярними арміями, то не змогли воювати з ними на рівних. З турками можна було воювати ще, а з регулярними військами воювати було практично неможливо. Можна сказати, що Козацький Марс не вписався в сучасність.
Тут велика увага до Північної війни (1700–1721), яка підкосила як Гетьманшину, так і Річ Посполиту. Це були два дуже подібні організми, які не вписалися в мілітарну модернізацію. А коли почали модернізуватися в другій половині ХVІІІ століття, то це викликало застереження з боку сусідів, які дуже швидко ці два проєкти прикрили.
Книжка дуже толкова і дещо нехарактерна для української сучасної історіографії. Автор дуже активно працює з соціальною історією, мілітарною і намагається не тільки переповісти історію, хто там і з ким воював, а розібратися: чого програли, які причини, як було організовано? Цю книжку буде цікаво прочитати тим, кого цікавить питання: чому гетьманат занепав?
«Бунт проти імперії: українські шістдесятники»
Петро Білян:
Довкола книжки Радомира Мокрика «Бунт проти імперії: українські шістдесятники» в 2024 році точилася бурхлива дискусія – сперечалися, наскільки правильно він про шістдесятників розповів.
Скажімо, письменниця Оксана Забужко доволі критично відгукнулася на це дослідження.
Радомир Мокрик, що цікаво, 1987 року народження. Тобто це почали писати про історію 1960-их люди, які СРСР не застали.
Автор виходить із того, що СРСР – реінкарнація Російської імперії, українці там пригноблені, а місцеве партійне керівництво – це майже як колабораціоністи. І тут люди – Микола Вінграновський, Василь Стус, Іван Дзюба – збунтувалися проти імперії.
Натомість при читанні книжки, у мене виникло враження, що всі ці люди, навіть ті, хто бунтував проти імперії, були значною мірою ідейними комуністами. Той же Іван Дзюба до Леніна покликався.
«Інтернаціоналізм чи русифікація» – це ж така українська комуністична єресь, бо автор покликається на першоджерела, на «комуністичну біблію».
Загалом, ідейна «антирадянщина» в дисидентському русі стає помітною вже в 1970-х роках, і деякі шістдесятники еволюціонують саме в цьому напрямі.
Читайте ще: «Інтернаціоналізм чи русифікація?» в долі України і долях людей
Шістдесятники – це переважно радянські люди, які виросли в радянській системі, але в середині цієї системи вони почали щось шукати. Вони її не заперечували, а хотіли відкоригувати. Наприклад, цікаво в книжці описано, як перший секретар ЦК КПУ Микола Підгорний з Миколою Вінграновським дискусії веде!
Шістдесятники діяли в межах тієї імперії та її ідеології. Це такий собі єретичний рух в її межах
Його не звинувачують у ворожості, а хочуть направити «на шлях істинний». Принаймні, з тексту книжки не відчувається, що шістдесятники себе відчувають в окупованій країні. Вони апелюють до влади, а не заперечують її, як свого часу оунівці. Вони з чимось незгодні, бо прочитали Леніна інакше, знайшли там якісь інші тези, які дозволяють їм сказати, що влада припустилася викривлення. Вони – така собі своєрідна дисидентська українська єретична течія в комуністичному русі.
Читаючи цю книжку, зловив себе на думці, що якось там не виходить бунту проти імперії.
Шістдесятники діяли в межах тієї імперії та її ідеології. Це такий собі єретичний рух в її межах. Зрештою, якщо казати про СРСР як про імперію, то це імперія нового типу – побудована на національних республіках, які мають кордони і титульні мови.
«Бунт проти імперії» цікавий для розуміння того, на чому формувалася сучасна Україна, де вона зародилася і чому в неї ті проблеми, з якими вона з перемінним успіхом дає собі раду, а часом і не дає. Тому що багато чого закладалося там, зокрема, ставлення до власності чи ідеї соціальної справедливості.
А ось яким бачив СРСР і способи боротьби «проти комуністичної імперії» дисидент, один із співзасновників Української гельсінської групи, народний депутат Верховної Ради чотирьох скликань, автор «Акту проголошення незалежності України», Герой України Левко Лук'яненко:
Інтерв'ю з Радомиром Мокриком читайте тут: Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Алла Горська... Як «шістдесятники» руйнували СРСР
«Як українці зруйнували імперію зла»
Петро Білян:
Книжка Олександра Зінченка «Як українці зруйнували імперію зла» написана за мотивами документального серіалу «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла», який вийшов раніше до 30-річчя Незалежності.
Розповідь ведеться на різних рівнях: це і союзний центр, і Київ. Багато уваги приділено тодішнім депутатами Верховної Ради, зокрема колишнім дисидентам.
Але заявлена в назві теза, як українці зруйнували імперію зла, в книжці не доведена. Принаймні, з тих матеріалів, які наводить автор, випливає, що в процесі руйнування СРСР, крім українців, брали участь ще кілька важливих суб’єктів.
Причому значною була роль російського очільника Бориса Єльцина і його боротьба з главою СРСР Михайлом Горбачовим за повноваження, а в результаті і проти союзного центру. Леонід Кравчук із Борисом Єльциним в певний період часу виступали як союзники. Тільки Кравчук був менш активний, намагаючись скористатися ситуацією, а Єльцин виступав головним тараном.
Але роль українців у розвалі СРСР, безперечно, була дуже важливою. В результаті невдало організованого путчу ГКЧП, у Верховній Раді виникла унікальна ситуація, коли порозумілися націонал-демократи і комуністи. До речі, книжка, серед іншого цікава тим, що показує важливу роль комуністів у тих подіях.
У той момент у Кравчуку волиняка переміг комуняку
Адже на момент проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року у Верховній Раді була комуністична більшість – «Група 239». Без них проголосити Незалежність було неможливо. Зараз на хвилі декомунізації про цей аспект часто свідомо чи несвідомо забувають або взагалі ігнорують. Хоча, як згадує один з учасників тих історичних подій, «в той момент у Кравчуку волиняка переміг комуняку».
Треба віддати належне тому поколінню українських політиків за те, що вони були в стані домовлятися зі своїми ідеологічними опонентами і знаходити якісь рішення на користь суспільства й української нації. Тому що тоді було модне слово «компроміс», за яке зараз радше нищівно розкритикують.
«Як українці розвалили імперію зла» буде цікавою для тих, хто хоче подивитися, як на різних рівнях – міжнародному, загальносоюзному і українському – відбувався колапс СРСР.
Хто хоче знати історію доленосного 1991 року, для тих у книжці розібрана на різних рівнях ситуація і показаний унікальний момент, коли поєдналося те, що, здавалося б, не може поєднатися.
Спогади самих шістдесятників про СРСР і їхній рух читайте тут: Вони підірвали СРСР зсередини
Форум