Грудень 2024 року увійде в історію тим, як у Сирії несподівано швидко повалили режим Башара Асада. А 35 років тому, у грудні 1989 року, дещо схожа ситуація була в сусідній із Україною Румунії. Там не просто швидко, а приголомшливо швидко – повалили режим коміністичного диктатора Ніколае Чаушеску, який 15 років мав необмежену владу.

Якщо продовжити аналогію з Сирією, то Асаду вдалося втекти в останній момент. А Чаушеску і його дружині втекти не вдалося. Їх затримали, влаштували трибунал, засудили до страти, в буквальному сенсі поставили до стінки. 25 грудня 1989 року розстріляли.

Режим Асада захитався ще в 2011 році. В Сирії почалися протести, які переросли у збройні сутички і громадянську війну з втручанням іноземних держав. І лише фінальна фаза, поновлення конфлікту і повалення режиму, вийшла такою стрімкою – два тижні.

Натомість у Румунії такого тривалого конфлікту не було. Там все було ніби тихо і спокійно, а потім вибухнули протести в провінції, які блискавично перекинулися в столицю, протестувальників підтримала армія – на все про все вийшло 9 днів.

Більше про румунські події «Історична Свобода» говорила з історикинею, дослідницею історії Центральної і Східної Європи Іриною Малацай.

– Румунія була якоюсь атиповою країною соціалістичного табору. Якщо Угорщину називали «найвеселішим бараком соцтабору», то Румунію можна назвати «найбільш неслухняним бараком». При тому, що румуни були і в Раді економічної взаємодопомоги, і в Організації Варшавського договору, тобто в економічному й оборонному союзах, вони фрондерствували проти Москви. Наприклад, критично поставилися до ведення радянських військ у Чехословаччину, а потім засудили радянське вторгнення в Афганістан. Чому таким нетиповим був румунський соціалізм?

– Румунська компартія має особливу історію. Вона виникла у 1921 році, але була дуже малочисельна: на 1927 рік всього 300 комуністів, а на 1937-ий і тисячі не набиралося.

Під час Другої світової війни Румунія попервах була в союзі з нацистською Німеччиною. Відповідно там переслідували будь-які комуністичні прояви. Тому навіть ті нечисленні комуністичні сили розділилися. Частина втекла до СРСР, частина ув’язнена, а частина на певний час принишкла.

У цей період відбуваються важливі для подальшої історії Румунії події. Георге Георгіу-Деж, який став фундатором тоталітарного режиму в Румунії, в ув’язнені знайомиться з Ніколае Чаушеску. Вони здружилися. Чаушеску, який був молодшим, стає якби його помічником, ад’ютантом. І потім Георгіу-Деж його за собою тягнув.

У 1944 році Румунія переходить до антигітлерівської коаліції, і Сталін починає грати румунами.

– Сталін з усіма вів ігри: і з поляками, і з чехословаками, і з болгарами. Але потім всі продовжували слухати Москву і при Хрущові, і при Брежнєві. А румуни не слухалися, дозволяли собі вільнодумство.

– Вони слухалися до 1956 року. До ХХ з’їзду КПРС.

– Коли Микита Хрущов розвінчав культ особи Сталіна?

– Так. Георгіу-Деж, як голова партії та уряду, був навіть не на 100%, а на всі 300% – сталініст.

Він повністю слідував основним тенденціям, які були притаманні сталінському режиму. В 1956 році Георгіу-Деж розчарувався в СРСР. От якраз тоді починається відхід. Проте в СРСР були на 100% переконані, що Румунія нікуди не дінеться. Вона в оточенні таких самих соціалістичних країн, тому нікуди не дінеться просто територіально!

Зрештою, до 1965 року в Румунії трималася система тоталітарного контролю. Спецслужба «Секурітате» стежила за всіма аспектами життя.

– Румунське КДБ?

– Мені здається, що боротьбу з інакодумством «Секурітате» розгорнула навіть масштабнішу. Тому що там всі відслідковували всіх.

– А в чому особливості правління Ніколае Чаушеску?

– Будете здивовані, але попервах він себе показав фактично як ліберал.

– Порівняно з Хрущовим, Брежнєвим чи з Георгіу-Дежем?

– Та з усіма! Він проявив себе в першу чергу, коли в 1968 році не підтримав введення військ Організації Варшавського договору до Чехословаччини. Коли Чаушеску виступив з балкону будинку уряду в Бухаресті з відповідною заявою, його авторитет зріс настільки, що навіть політичні опоненти вступили до Компартії. Він розвернув суспільство в свій бік.

У 1960 році, вже наприкінці правління Георгіу-Дежа, ухвалили програму економічного розвитку Румунії до 1975 року. Вона була зорієнтована на розбудову великої промисловості, на те, аби зробити з Румунії велику індустріальну країну. До речі, ця програма стала ще однією причиною непорозумінь із СРСР.

У 1962 році на Раді економічної взаємодопомоги Москва запропонувала розподіл економічний, відповідно до якого Румунія фактично мала виконувати роль сільськогосподарського додатка.

У Бухаресті це викликало невдоволення. Чому це Румунія має бути додатком?!

– Болгарія ж погодилася.

– Болгарія погодилася. Болгарському керівництву це було комфортно. А тут були амбіції. І ось ця лібералізація на початку правління Чаушеску сприяла реалізації програми розвитку промисловості.

Бо МВФ і західні країни забезпечили великі економічні вливання після того, як румунське керівництво не підтримало вторгнення до Чехословаччини. В США і Західній Європі подумали, що в Організації Варшавського договору якісь серйозні негаразди. Вони були раді допомогти «дисиденту» в соцтаборі. Хоча насправді так не було.

Це декларувалося назовні, а всередині країни румунське керівництво зберігало комуністичну систему і контроль над суспільством. Це було головним і для Дежу, і для Чаушеску.

– У 1974 році Чаушеску став президентом.

– Так. До цього він очолював Компартію Румунії.

– Тобто в 1974-му він поєднав партійну і державну владу. Отже, почав як ліберал, а потім яка еволюція відбулася?

– Історики говорять, що після періоду лібералізації Чаушеску зіпсував візит у 1971 році до Китаю, а потім до КНДР. Його приймали як імператора, з усіма почестями. Йому це дуже сподобалося!

– Це ж його ще Мао Цзедун приймав.

– Так-так.

І він був зачарований величчю ставлення до Мао, і як ставилися китайські товариші до нього і його дружини. Можливо, це одним із поштовхів стало.

Принаймні, приїхавши звідти, Чаушеску пише 17 пунктів про концентрацію влади, і про те, як далі будувати ідеологічну складову.

У цей час на Румунію потекли у великих розмірах кошти від США, ФРН, Франції. Це було своєрідне бажання показати, що ми завжди раді допомогти «дисиденту» в радянському таборі.

– В 1989 році в СРСР у розпалі перебудова, у Чехословаччині оксамитова революція, у Польщі демократичні вибори. Як Чаушеску на все це реагував?

– Він дуже боляче на все це реагував. Його політика, як внутрішня, так і зовнішня, на цей час вже зазнала фіаско. Він уже не був прийнятний ані на Заході, ані в соцтаборі.

– Як почалася розрядка у відносинах між США і СРСР, то він став непотрібним?

– Він вже до цього нажив собі такий авторитет, що ані там, ані там не прислужився. На Заході йому пропонували відійти від Організації Варшавського договору. Адже ми вас підтримуємо, у вас величезні борги, а надто, що економіка Румунії почала просідати. Але Чаушеску вирішив ні до кого не примикати, а йти своїм шляхом. У нього не відбулося розуміння, що диктатура вже не є надійною основою.

– Судячи з того, що ви кажете, то він, навпаки, бронзовів.

– Так, він бронзовів. Як став президентом, то там уже все.

– Його ж не з самого початку стали називати «геній Карпат». А побув президентом – і став «генієм Карпат».

– Мало того, він сам про себе говорив, що «такі генії, як я, народжуються раз на 500 років».

– Він це всерйоз?

– Це він всерйоз. Абсолютно!

– Зірку спіймав?

– Однозначно. Тобто відірвався від реалій буття.

– В грудні 1989 року протести почалися в провінційній Тімішоарі, невдовзі перекинулися на столицю. На те, аби повалити одноосібну владу Чаушеску, знадобилося якихось 9 діб! Завдяки чому в Румунії все так швидко відбулося?

– Починаючи з 1970-их років, були випадки прояву невдоволення режимом Чаушеску. Були виступи шахтарів, студентів в Яссах у 1986 році, інші виступи. До речі, Чаушеску побоювався з усіх лише шахтарів.

У Тімішоарі протести почалися через протестантського пастора, якого хотіли виселити у зв’язку з тим, що він ніби провадив політику на користь угорців.

– Образили угорську меншину, а обурилися румуни?

– Ці події стали останньою краплею.

Станом на 1989 рік румунське суспільство було доведене до відчаю в результаті політики «затягування пасків». В 1982-1989 роках Чаушеску взявся виплачувати зовнішні борги, що призвело до неймовірної кризи.

Весь час вимикали електроенергію, бракувало їжі, речей першої необхідності, медикаментів. Тому дуже швидко акції на захист пастора переросли в протест проти комуністичної системи і Чаушеску. В результаті силового розгону акцій протесту загинуло близько 120 осіб. У відповідь Тімішоару проголошують вільним від комуністичної влади містом.

Чаушеску в цей час був з візитом в Ірані. Коли йому доповіли про ситуацію, він терміново повертається назад і звинувачує в усьому зовнішніх ворогів, очевидно не розуміючи, що сам країну довів до такого стану.

– Чаушеску приписують слова, що це Горбачов і Буш змовилися проти нього і «мутять воду».

– Так-так. Далі чи то Єлена Чаушеску йому підказала зібрати мітинг на свою підтримку, чи то він сам до цього дійшов. Але цей мітинг переріс в акцію протесту.

Тільки-но він тільки почав говорити, люди на площі почали свистіти і виказувати невдоволення. Чаушеску розгубився, тому що не вірив, що проти нього відбувається якась реакція.

– А куди «Секурітате» дивилася, яка так інтенсивно всіх окучувала?

– Тут, як то кажуть, теорія великої змови. Безперечно, агенти «Секурітате» знаходилася поміж учасників цього зібрання. І до сих пір ніхто не знає, чому почали вибухати петарди, хто це зробив: чи агенти «Секурітате», чи самі люди, яких прийшли на мітинг.

Відеохроніка показує, як на початку мітингу навіть аплодують ті, хто стоять попереду, але невдовзі починаються протестні вигуки та інші прояви.

– Ну, добре, мітинг не вдався. Але як армія вийшла на вулиці?

– Чаушеску викликав до себе міністра оборони Василе Міля і наказав розігнати акції протесту, які почалися вже в Бухаресті. Але невдовзі Міля знайшли мертвим.

Кажуть, що він вчинив самогубство, відмовившись виконувати наказ.

Тоді Чаушеску наказує тим, хто керував розгоном протестів у Тімішоарі, прибути до Бухаресту і розгорнути війська.

Війська входять до столиці, але війська починають брататися з протестувальниками, ситуація виходить з-під контролю і почався певний хаос – ніхто толком не зрозумів, хто в кого стріляє.

– Зрозумівши, що справи кепські, Чаушеску з дружиною намагається втекти. Їх затримують військові і влаштовують трибунал. Мені здається, що це судилище. Його засуджують до страти його – це ще можна зрозуміти. Але за що дружину стратили?

– Якщо ми говоримо про диктатуру Чаушеску, то вірніше говорити про диктатуру родини Чаушеску. Тому що близько сорока представників цієї родини були на вищих державних посадах. Сама Єлена Чаушеску любила владу.

– А вона якісь посади обіймала?

– Звичайно! Вона очолювала Академію наук Румунії, була першим заступником прем’єр-міністра, займалася ідеологічною складовою. Справа навіть не в тому, що вона займала офіційні посади, а в тому, як вона себе позиціонувала.

– Можна сказати, що вона була соправительницею?

– Так. Вона – соправительниця. Від неї виходили такі ініціативи, як, наприклад, відомий «Декрет 770», який забороняв аборти. Якщо жінка не має чотирьох дітей, то вона має народжувати до 40 років без питань.

Її недолюблювало оточення Чаушеску за те, що вона скрізь втручалася і сильно впливала на нього. Багато свідчень є про це. Скажімо, коли вона підтримувала його виступ, то схвально кивала головою.

Якщо їй щось не подобалося, а він дивився на неї, вона хитала головою – і він починав запинатися. Багато різної інформації про те, наскільки вона любила коштовності і предмети розкоші. Подружжя Чаущеску мало 21 палац. Неймовірні державні витрати були на все це.

Коли приземлили гелікоптер, на якому вони втікали, вони далі рухалися автомобілем. Їх зловили. Коли відбувалося ось це, як ви кажете, судилище і оголошували вирок, то вона кричала у відповідь: я – мати румунського народу, розстріляйте нас разом! Тобто Єлену Чаушеску стратили, тому що вона реально була соправительницею чоловіка.

– Як ваші колеги румунські історики зараз оцінюють ті події, як оцінюють трибунал над Чаушеску?

– Румунські історики ще більше бачать наслідки тієї політики, яку проводив Чаушеску і його оточення. Наскільки це було неймовірно тяжко для румунського суспільства.

– Все-таки, трибунал над Чаушеску як зараз румуни оцінюють: погарячкували чи вирок суворий, але справедливий?

– Вважається, що все-таки не треба було так поспішати.

– Є пояснення, чому так поспішали?

– Думаю, що була змова колишніх соратників. Тут варто згадати генерала Стенкулеску – це військовий, який розігнав виступ у Тімішоарі.

Потім Чаушеску призначив його розганяти протести в Бухаресті, але він туди не приїхав. Вважають, що він був чи не найближчим другом сім’ї Чаушеску. Він став одним із організаторів цього трибуналу. Дивлячись документальні кадри, можна побачити, як Єлена і Ніколае дивляться на нього, чекаючи якоїсь підтримки.

– Цей досвід, румунський чи сирійський, якось прикладається до Білорусі чи до Росії? Бо Лукашенко вже взагалі при владі «тридцятку розміняв», а Путін 25 років при владі.

– Думаю, що так. Диктаторам ніколи не потрібно забувати, що нічого не вічне, диктатура в тому числі. Будь-яка диктатура закінчується усуненням диктатора. Але яким саме шляхом? В усякому разі, вони ні від чого не застраховані. І сьогоднішні поплічники, начебто віддані такі, але завтра ти не знаєш, як вони поведуться.

Диктатори ніколи не можуть бути впевнені, що вони назавжди. Тому що сама по собі диктатура передбачає усунення у випадку, коли вона втрачає можливості.

Дивіться ще тут: Румунська революція, тоді і тепер