Від початку мовлення Радіо Свобода російською мовою до відкриття Української редакції минуло півтора роки. Чому американці зволікали з запуском мовлення українською? Які були причини? І яким був політичний та історичний контекст, в якому Радіо Свобода – Радіо «Визволення» на той час – починало мовити на Україну? Розповідаємо.

Розколи в еміграції

Радіо Свобода було засноване Американським комітетом звільнення від більшовизму (Амкомліб) – антикомуністичною організацією, що виникла в США наприкінці 1940-х років – якраз коли починалася Холодна війна.

«При заснуванні радіо Амкомліб набирав штат, керуючись рекомендаціями політичних осередків того чи іншого народу за кордоном… Такий підхід вплинув і на формування української редакції. Однак сам цей процес – набору співробітників до різних мовних служб – був непростим», – пише в книжці «Говорить Радіо Свобода. Історія Української редакції», колишня співробітниця Української редакції Олена Ремовська.

За спогадами колишніх керівників Радіо, майже всі народи СРСР були в еміграції представлені щонайменше кількома політичними групами, які конкурували між собою, і посадити їх за стіл переговорів було складно.

Як пригадував у книжці «Інший голос Америки» (1983 рік) Сіг Мікельсон, президент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода на початку 1970-х років, найбільше проблем з набором кадрів Амкомліб мав саме з українською еміграцією.

«Українська еміграція складалася з елементів настільки ворожих один до одного, що вони навіть не могли домовитись про делегацію, яка б їх представляла», – писав Мікельсон.

У червні 1953 року, Амкомліб оприлюднив заяву, в якій розкритикував різні еміграційні осередки за «неспроможність відкинути внутрішні розбіжності і об’єднатися в один антикремлівський фронт».

«Намагалися домовлятися між собою, не те, що намагалися, а пробували домовлятися. Але кожен хотів грати першу скрипку. Відповідно, скажімо, кожна політична група, кожна політична структура, яка існувала на еміграції, – вони намагалися перетягнутися на себе, тобто вони, як би, основні», – каже в інтерв’ю професор кафедри журналістики Житомирського національного університету Олег Богуславський, куратор електронної бібліотеки світової україніки Diasporiana.

Працюючи над своєю книжкою Олена Ремовська розмовляла з багаторічним працівником Радіо Свобода Джеймсом Крічлоу, який підтвердив, що в той час, коли вже почало діяти Радіо Визволення, «згоди з американцями досягли представники всіх народів, окрім українців».

Цікаво, що причиною незгоди було наполягання українських політичних емігрантських груп на неприйнятності одного з пунктів редакційної політики, розробленої американцями, – так званої політики «non-predetermination» – «невизначеності наперед».

Крічлоу так описав це для книги Ремовської: «Суть (підходу) у тому, що лише народ, який живе у цій країні, має законне право визначати, яким буде його майбутнє, – чи це буде незалежність, чи республіка існуватиме як федеративна одиниця у складі Росії. Більшість народів погодились з цим. Однак українська еміграція, яка була потужною, не приймала цього. Українці називали це федералізмом, а «федералізм» був для них поганим словом… Тож було дуже складно».

Про критику такого бачення редакційної політики також згадує колишній співробітник Української редакції Радіо Свобода Григорій Панчук:

«Заборонено було торкнутись цілісности Радянського Союзу. І не могло бути мови про якесь усамостійнення різних державних республіканських структур СРСР. Найважливіше правило: українська редакція повинна була визнати радянську Україну, УРСР, як політичну реальність і навколо цієї «істини» розбудовувати інформаційну програму для наших слухачів».

Відомим фактом є розкол, який стався ще в лютому 1940 року в Організації українських націоналістів, яка розкололась на крило Степана Бандери (ОУН (б)) і Андрія Мельника (ОУН (м)). А вже в лютому 1954 року стався розкол в закордонних частинах ОУН (б), з неї вийшли так звані «двійкарі», на чолі з Левом Ребетом та Зиновієм Матлою.

А ще були й інші діаспорні організації: Українській національний державний союз, Українська національна рада, Українська революційно-демократична партія. Саме їхні активісти увійшли до Української редакції.

Коли формувалась Українська редакція – з весни 1954 року – то, за даними нью-йоркської діаспорної газети «Свобода», формування «Визволення» відбувалось «на базі конкретної роботи без устійнення будь-якої політичної платформи».

«Є практично всі: ліві, праві, «золота середина» і безпартійні. Осторонь стоять тільки прихильники ЗП ОУН та ЗП УГВР», – писала газета «Свобода» у США, маючи на увазі, що в редакцію на той момент не взяли представників закордонних представництв ОУН та Української головної визвольної ради (УГВР).

Структура

Ще однією причиною пізнішого відкриття Української редакції Радіо Свобода у порівняні з іншими редакціями була причина структурна.

Рім Ґілфанов, директор Татаро-Башкирської редакції, починав роботу на Радіо Свобода ще в Мюнхені на початку 1990-х і спілкувався з ветеранами Татарської редакції. Він, з посиланням на старших колег, каже, що однією з причин затримки відкриття Української редакції була суперечка – чи підпорядковувати національні служби Російській редакції?

«На відміну від британців, американці тоді не так добре розбирались у радянських справах. Вони жили в американському секторі в Баварії і при створенні Радіо Свобода (Радіо Визволення) американці вирішили поставити на Керенського, який хотів інші мовні служби поставити під крило Російської редакції. Щоб були інші секції – Вірменська, Грузинська, Українська, горські народи Кавказу та інші під Російською редакцією», – каже Ґілфанов в інтерв’ю, згадуючи колишнього очільника Тимчасового уряду Росії Олександра Керенського, який після більшовицького перевороту 1917 року осів на Заході.

«Татари й українці різко виступили проти цього – ось чому затягнули зі створенням Української і Татарської редакцій. Плюс, звісно, розбірки в еміграції. Навіть центральноазійські редакції раніше створили», – додає Ґілфанов.

Татарська редакція (тепер Татаро-Башкирська) почала мовлення в грудні 1953 року, а Українська редакція – пізніше, у серпні наступного року. Білоруську редакцію відкрили 20 травня 1954 року – на три місяці раніше за Українську.

Серед аргументів на користь підпорядкування іншомовних редакцій Російській редакції було й те, що, мовляв, російську мову розуміють в СРСР усі, а також – можливо навіть якесь підсвідоме копіювання моделі СРСР, де Москва і Росія відігравали провідну роль.

«Українці й татари були за повністю самостійні редакції, а не за відділення при Російській редакції. Це був один з основних моментів. Українці й татари не хотіли працювати під Керенським. Тому чекали довше на відкриття, бо це затягнулося через адміністрацію радіостанції», – пояснює Ґілфанов, пригадуючи розмови зі старшими колегами-ветеранами в Мюнхені в 1990-х роках.

«Радіо Визволення» в часи УПА

Ще одним фактором відкриття Української редакції Радіо Свобода пізніше за інші редакції могло бути те, що з 1953 по 1959 рік радіо називалось «Радіо Визволення».

Тобто перші п’ять років існування Української редакції (1954–1959) вона називалось Радіо Визволення. І якщо для інших мовних служб це було образно – як визволення з-під гніту більшовиків і Москви, то в українському звучанні це мало й інший, безпосередній наголос.

Річ у тім, що ще в Україні тривала буквальна боротьба за визволення, боротьба зі зброєю в руках з боку Української повстанської армії (УПА).

Хоча спротив радянському режиму з боку УПА був вже меншим, ніж на межі 1940-х та 1950-х років, але ще діяли в той час окремі підрозділи – аж включно до спроб з боку УПА завадити просуванню радянських танкових колон для придушення Угорського повстання 1956 року.

«Дуже важко сказати, що це діяло УПА, це радше окремі люди, окремі бійці на той момент. Але зрозуміло, що вони йшли під прапорами УПА. Можна говорити так, що це ті залишки, які залишилися, які не були ще розгромлені. І 1954 рік, скажімо, – це ще не кінець боротьби», – каже в інтерв’ю Олег Богуславський.

Однак, можливо, один з чинників, які розглядали американські засновники Радіо «Визволення», був і такий, припускає професор Богуславський: як буде сприйнято мовлення українського «Визволення» в час ще на завершеної визвольної боротьби УПА – чи не призведе це до ще більших репресій Кремля проти України й українців?

Після Сталіна

Ще один чинник, який могли враховувати ініціатори мовлення Радіо Визволення (Радіо Свобода) – це фактор Сталіна і репресивний характер радянського сталінського режиму.

Російську редакцію вирішили відкривати все одно – буде Сталін чи ні.

Джин Сосін, багаторічний працівник Радіо Свобода, згадував, що кількома тижнями перед запуском Радіо Визволення російською мовою було підготовлене і відпрацьовувалось на пробах драматичне відкриття: кожен день радіомовлення мав починатись відбивом секундної стрілки годинника, а потім драматичним голосом ведучий мав сказати: «Сьогодні Йосипу Віссаріоновичу Сталіну 73 роки, два місяці та стільки-то днів». Потім Пауза. Ще звук стрілки годинника. І потім фраза: «Час Сталіна добігає кінця!»

«На жаль, цю ідею відкинули коли пролунали заперечення, що як грузин Сталін може прожити до ста років і ми потім пошиємось в дурні», – пише Сосін в статті у збірнику «Радіомовлення Холодної війни».

За збігом, Російська редакція Радіо Визволення почала мовлення 1 березня 1953 року – якраз в день, коли у Сталіна стався фатальний інсульт, який забрав життя диктатора через п’ять днів.

Цікаво, що були відмінності в тому, в якій тональності починали мовлення Російська та й деякі інші служби, і Українська редакція.

Сосін пригадує, що Російську редакцію «Визволення» критикували за ранні передачі через «занадто войовничий та агресивний тон», який мав ворожу настанову, а мета була «занадто апокаліптична та революційна». Все ще давались взнаки особисті образи, які зазнали від більшовицького переслідування та вимушену еміграцію співробітники російської та інших редакцій.

«Не було нічого дивного в тому, що багато з письменників та дикторів скористалися нагодою звести рахунки з режимом, який приніс стільки страждань їм, їхнім родинам та їхній улюбленій батьківщині. Минув якийсь час для контролерів нашої політики і програм, щоб стримати більш непримиренних і мстивих іммігрантів в штаті, особливо радіовисилань на Центральну Азію і закавказькі народи, чиї таємничі мови не були ще адекватно відстежувані американцями, які стояли на чолі. Дехто з російських радіожурналістів висловлювали їхнє презирство в сильно саркастичних тонах», – писав Сосін у статті для книги «Радіомовлення Холодної війни», виданої в США в 2010 році.

Українська ж редакція починала і вела мовлення в спокійнішій манері, хоча образ на радянський режим в українців – після поразки УНР від більшовиків, репресій і Голодомору – було не менше.

«Не було, скажімо, таких суто-суто радикально-політичних якихось виступів (в ефірах). Так само, скажімо, я дивився по літературі, що ті політичні групи – такі найбільш радикальні – вони не долучалися за великим рахунком до роботи радіостанції. Ні в політичній площині, ні як навіть якихось учасників саме цього радіопересилання в Україну. Тобто, так, був обережний початок, не було нічого в стилі вбивати, чи там палити, різати, чи якихось закликів до, скажімо, якихось шкідливих дій», – розповідає в інтерв’ю Богуславській, який вивчав історію Радіо Свобода.

«Була інформація, яка була можливо доступна, скажімо, на Заході, яку обробляли і, відповідно, яку пересилали в Україну. Бо зрозуміло, що в Україні ця інформація в цій інтерпретації, в цьому аналізі, вона була відсутня. Але, з іншого боку, це не було щось там придумане. Я просто дивився, наприклад, сільське господарство чи промисловість, що там низькі зарплати. Але ж люди розуміли, що це правда. Вони ж отримували цю зарплату низьку», – додає він.

Був навіть організований спеціальний семінар в 1955 році з провідними експертами-радянологами, які «погодились з нашим відкиданням мети насильницького усунення (режиму) на користь прийняття тиску, який в підсумку приведе до більшої поміркованості режиму», розповідав Сосін.

«І назва Радіо була змінена з «Визволення» на «Свобода» в 1959 році, відображаючи зсув політики США в бік поміркованості та промоції еволюційних змін», – писав Сосін.

Україна була другою за потужністю республікою в СРСР, а 44 мільйони українців були другим за чисельністю народом радянської імперії – до того ж одним з найнескореніших народів.

Пов’язаний з Україною Микита Хрушов очолив компартію у вересні 1953 року – через пів року після смерті Сталіна. І Хрущов знаменував собою «відлигу», хоча й не велетенських масштабів.

Ми не маємо інформації чи офіційних джерел, які б говорили, що Українська редакція Радіо Свобода («Визволення») була відкрита порівняно пізніше – в серпні 1954 року – з огляду на побоювання в певних колах в США, що відкриття саме українського мовлення Радіо Визволення притримувалось з міркувань дати відійти сталінській епосі і щоб в Москві закріпились більш ліберальні тенденції.

Навряд чи це могло бути причиною, наголошує Річард Каммінгс — історик та автор, який спеціалізується на історії Радіо Свобода під час Холодної війни. «Попри отримання дозволу на початок підпільного радіомовлення, не було професійного штату радіожурналістів, сценаристів, дикторів тощо», – писав він. А в коментарі для цієї публікації додає: «Схоже на проблеми з об'єднанням російських емігрантів перед початком мовлення Радіо Свобода, могли виникнути аналогічні труднощі з об'єднанням українських і білоруських емігрантів для підтримки Радіо Свобода: вони могли заперечувати через відчуття домінування росіян у цій організації. Це моє припущення».

Так само це пояснює у коментарі історик Радіо Свобода, колишній директор відділу досліджень та оцінки аудиторії Радіо Вільна Європа Радіо Свобода Юджин Парта: «Я не думаю, що затримка була пов'язана з очікуванням більш ліберального режиму, а скоріше з труднощами у формуванні команди та об'єднанні різних емігрантських фракцій навколо проєкту мовлення».

Щодо відмінностей між Радіо Свобода та іншими іноземними мовниками, то від самого початку, як зазначає дослідник Джин Сосін, «письменники та мовники намагалися ідентифікувати себе з їхньою аудиторією і встановити взаєморозуміння, долаючи відстань між ними словами на кшталт «наша країна», «наша батьківщина», «ми, ваші співвітчизники». Це, звичайно, вирізняло нас від «Голосу Америки», ВВС та інших мовників на Радянській Союз».

Щодо «Голосу Америки», то його Українська редакція почала мовлення 12 грудня 1949 року, але передачі «Голосу Америки» в основному концентрувались на поясненні американського способу життя і поширення американських цінностей. Хоча, як зазначав колишній директор «Голосу Америки» Генрі Луміс, Радіо Свобода і «Голос Америки» вели мовлення як «два леза ножиць, працюючи спільно щоб ефективно різати кромку».

_________________________________

Отже, 16 серпня 1954 року почала роботу Українська редакція Радіо Свобода (Радіо «Визволення»).

Першим словами в ефірі були: «Брати і сестри! Українці! Ми живемо за кордоном, та наші серця й думки завжди з вами. Жодна «залізна завіса» не розділить нас і не стане на перешкоді».

Мине 37 років, один тиждень і один день, і 24 серпня 1991 року Україна проголосить державну Незалежність. Одним з перших, хто повідомить про це в прямому ефірі, буде Українська редакція Радіо Свобода.