«Польська операція НКВС» стала однією із найбільших та найкривавіших «національних операцій», що проводилися в СРСР у роки Великого терору. Під час неї були репресовані близько 140 тисяч етнічних поляків, що проживали на території Радянського союзу. Переважну більшість з них розстріляли. Одними із тих, хто потрапив тоді під сталінські репресії, були і троє представників родини Сербиновських з Вінничини: Франц, Антон та Микола. Табори і розстріл отримали вони, зокрема, через те, що були поляками.
ФРАНЦ
22 грудня 1937 року начальник районного відділу НКВС Манилюк звернувся до свого керівництва з клопотанням про арешт етнічного поляка Франца Сербиновського за підозрою у контрреволюційній агітації. Він отримав згоду від капітана Толчинського та майора Морозова і вже наступного дня 31-річного чоловіка затримали, вилучивши паспорт і військовий білет.
Франца привезли до вінницької тюрми. Це був вже не перший випадок, коли Сербиновського забирали «органи». Раніше, за нібито побиття колгоспників, його засудили на рік примусових робіт. Тепер йому вже інкримінували критику радянської влади, комуністичної партії та уряду.
У місцевій сільраді, за запитом НКВС, написали характеристику, у якій, серед іншого, наголосили, що саме Франц Сербиновський нібито зірвав хлібозаготівлі у 1937-му, у нетверезому стані чинив напади на колгоспників, вибиваючи їм вікна та проколюючи руки. Також не забули розповісти про зв’язк Франца з його братом Вікентієм, який «довбровільно служив у петлюрівській армії».
Із архівних документів, зокрема, анкети Франца Сербиновського можна дізнатися, що він народився у родині великого куркуля-арендатора, а на момент затримання працював конюхом у колгоспі «Нове життя». Мав пів хати, корову та теля.
У протоколі допиту від 26 грудня зафіксовано, що Сербиновський нібито визнав, що кілька разів у 1936 та 1937 роках справді проводив «дезорганізаційну роботу», ганяючись у нетверезому стані за колгоспниками та керівництвом і б’ючи їх за знущання та кепкування над ним. Серед тих, хто потрапив під його гарячу руку, був навіть уповноважений сільського голови, а тим, хто встиг заховатися, він побив шибки на вікнах.
Арештований, як випливає з документів, не заперечував і образ на адресу комуністів та комсомольців, утім, конкретних прикладів своїх слів він не навів.
«Контрреволюційну роботу я проводив з власних переконань, доручень ні від кого не мав... Був один момент, коли я серед групи колгоспників говорив, щоб вони не виходили на роботу, тому що їх правління колгоспу ошукує на трудоднях. Ці факти, що колгоспникам не доплачують трудоднів, відомі», – зафіксовано у протоколі допиту.
Також у документах йдеться про двох братів Сербиновського по материній лінії на прізвище Томашевські. Родинні зв’язки з ними підозрюваний не заперечував, але наголосив, що письмового контакту з ними не підтримував.
Далі були допити свідків. Усі вони, як один, підтверджували куркульське минуле родини Франца та переконували, що він систематично проводив контрреволюційну діяльність, що полягала у протестних виступах на колгоспних зборах, нападах і образах на комсомольців та комуністів, зриві колгоспних робіт, агітації колгоспників не виходити на роботу та саботажі виконання колгоспних обов’язків.
«Говорив, що як прийде час. то він «цих гадів комуністів та комсомольців буде різати як колись Петлюра різав євреїв», – свідчила колгоспниця Марта Волинець.
«Я, будучи в групі молоді комсомольців, бачив ці дії. Він з вилами і погрозами кинувся на нас: «Ви, комсомольці, я вас, гадів, всіх переб’ю! Я – петлюрівський отаман і незабаром таких отаманів, як я, будеуть сотні», – розповідав слідчому Іван Жидневич.
«Нащо виходити у колгосп, – говорив він, – краще ідіть на виробництво там більше заробите», – зазначав Микола Равдич.
«Під час виборчої кампанії я запропонував, щоб він зайшов голосувати, а він мені відповів, що «якщо тобі треба, то ти іди і голосуй, а мені не потрібні ваші вибори», – зафіксовано у протоколі допиту Сигізмунда Запольського. Останній називав також Сербиновського «активним костьольщиком».
Усі опитані слідством свідки, як випливає із протоколів допитів, запевняли, що Сербиновський – здоровий, – а, отже, усі описані ними випадки є прикладами його «контрреволюційної діяльності», а не наслідком психічного розладу.
Уже 27 грудня, тобто на четвертий день після затримання, щодо Франца Сербиновського підготували обвинувальний висновок, в основу якого лягли усі вищеописані покази свідків. 12 січня 1938-го за рішенням так званої «двійки» Єжова-Вишинського чоловіка було наказано розстріляти.
31 січня Франца Сербиновського стратили.
Через майже 30 років, на початку 1967-го, донька репресованого Валентина, якій на момент арешту батька у 1937-му було всього два роки, звернулася до прокурора Вінницької області.
«Із розповідей моїх близьких родичів, батько ніякою антирадянською діяльністю не займався», – наголошувала вона, просячи реабілітувати Сербиновського.
Після перерозгляду справи Франца Сербиновського виправдали, а розслідування 1937 року визнали необ’єктивним. Також зазначили, що його право на захист було порушене, а сам вирок виносив позасудовий орган. Окрім того слідчим вдалося довести неправдивість показів свідків. Після повторних допитів вони визнали, що Сербиновський, хоч і полюбляв випити та справді бігав одного разу з вилами по селу, але нікого не бив і контрреволюційної агітації не проводив
Майор Морозов, який у 1937-му займався справою Сербиновського, пізніше був звинувачений у тому, що здійснював необґрунтовані арешти без наявності «компрометуючих матеріалів» на підозрюваних.
«Так, у 1937 році був помилково арештований замість свого однофамільця Рубінштейн. Не дивлячись на те, що через місяць помилка була встановлена, арештований Рубінштейн з-під варти не був визволений. Під дуже суворими методами фізичного впливу він змушений був дати щодо себе хибні покази, на основі яких був засланий на 10 років до таборів», – йшлося у оглядовій довідці про діяльність Морозова.
АНТОН
Одночасно з Францом Сербиновським був арештований і його батько Антон: 22 грудня 1937-го його, так само, як і сина, забрали до вінницької тюрми за тією ж підозрою у антирадянській пропаганді та агітації.
У матеріалах справи протоколів його допиту немає, натомість є документи з показами цілої низки свідків. У них вони повідомляли, що до 1930 року Антон Сербиновський мав велике господарство: винаймав землі і обробляв їх за допомогою найманих робітників, кількість який у сезонний період інколи доходила до 30 осіб.
Окрім того у 1919-1920 роках арештований, як випливає з цих матеріалів, агітував проти комуністів та більшовиків, а в 1930-му був розкуркулений і «систематично поширював наклеп про радянську владу».
«Він неодноразово вороже висловлювався, що радянська влада довела селян до загибелі: всі тепер ходять босі, роздягнуті, голодні, а комуністи всюди кричать, що добре. Їм звісно добре, а нам погано», – зафіксовано у протоколі допиту Марти Волинець.
Серед звинувачень на адресу Сербиновського було і те, що він нібито зривав хлібозаготівлі, листувався з польськими родичами, проводив антиколгоспну агітацію і ніколи не підписувався на позики.
«Доки будуть з нас дерти шкуру? Народ і так голодний, роздягнений і роззутий, то ще й кожен рік вимагає держава їй платити гроші!», – переказували односельці слова заарештованого.
Утім, вже через кілька днів після арешту Антона Сербиновського відпустили, а провадження щодо нього закрили.
МИКОЛА
Через тиждень після розстрілу Франца Сербиновського чекісти за аналогічним звинуваченням у антирадянській пропаганді та агітації видали постанову на арешт ще одного Сербиновського – Миколи. 9 лютого 1938 року чоловіка забрали до все тієї ж вінницької тюрми.
«Сербиновський мав переписку з родичами у Польщі, систематично серед колгоспників проводив контрреволюційну агітацію, пронозував неминучість падіння радянської влади і перемогу польського фашизму», – наголошував сержант Войцеховський у одній із постанов.
У сільраді на той момент Миколу Сербиновського характеризували як селянина-середняка, у користуванні батьків якого було 5,2 гектарів землі, будинок, сарай, клуня, кінь та корова. Він працював у колгоспі конюхом. Водночас особливо наголошувалось на тому, що рідний дядько дружини Сербиновського нібито був у 1921-му шофером у польській армії і згодом опинився у Польщі.
Як випливає із протоколів допиту, арештований не заперечував, що в нього справді був такий родич за кордоном, але додавав, що особисто з ним не знайомий і не підтримував жодних письмових зв’язків. Лише з рідним братом цього чоловіка Йосипом Савицьким нібито бачився у Вінниці. Однак, Сербиновський про того родича не запитував, а той теж нічого не розповідав
«Про те,що Савицький у Польщі мені стало відомо від його метрі з Вінниці, яка розповіла ще п’ять років тому, що син її працював шофером у Польщі (у кого – не сказала). І що, він ніби вбитий жандармами чи поліцією під час їзди на автомобілі. Вона про це отримала повідомлення листом, але від кого отримала не сказала», – зафіксовано у одному з протоколів.
Окрім того Сербиновський наполягав, що в проти радянської армії, влади та виборів до Верховної Ради СРСР ніколи не виступав, як і не вихваляв ніколи Польщу та не мав бажання до неї виїхати. Цієї позиції він дотримувався протягом усіх допитів, навіть коли з ним працював інший слідчий. Зміна слідчого у ті часи, не рідко змушувала арештованих змінювати свої свідчення.
Потрібні слідству покази у справі Миколи Сербиновського чекісти натомість «отримали» від свідків. Так, Анна Буздіжан розповідала про нібито свою розмову з дружиною підозрюваного у грудні 1937 року.
«Вона мені говорила про те, що у сварці зі своєю родичкою Юлією Сербиновською, яка нібито наговорила старості, що вона має родичів у Польщі, але водночас мені відповіла, що «може і є, але листи від них не приходять», – зазначала Анна.
Свідчив проти Сербиновського і ще один його односелець Стах Ластовецький. Він нібито переконував слідчого, що арештований сам йому розповідав про дядька дружини за кордоном, від якого ще у 1936 році «отримував листи і фотокартки, в яких писав що йому гарно там живеться», і що він жалкує, що Микола з дружиною залишились в Україні.
«У 1936 році в розмові з Сербиновським він мені говорив що в 1919 році в момент переходу бронепотяга з Калинівки на Вінницю, у проміжку між Дубовою, влітку він лежав з гвинтівкою в житі і стріляв по бронепотягу, у якому були червоні війська», – додавав Ластовецький.
Про польського родича арештованого свідчила і його двоюрідна сестра Юлія. За її словами, дружина Миколи показувала їй на початку 1937-го світлину свого дядька з родиною, наголошуючи, що вони дуже гарно живуть.
«Я особисто неодноразово чула антирадянські контрреволюційні розмови від сербинського, який вихваляв фашистських лад у Польщі», – додавала Юлія Сербиновська.
28 вересня 1938 року за рішенням «трійки» Миколу Сербиновського відправили до ГУЛАГу у Свердловську область Росії.
Утім, уже 9 січня 1940-го за постановою начальника управління НКВС у Вінницькій області та заступника місцевого генпрокурора, його було звільнено.
Повторне слідство, ініційоване після його скарги на ім’я генпрокурора СРСР, показало, що Сербиновській був засуджнений несправедливо, на підставі наклепницьких показів свідків, які у такий спосіб помстилися йому за його участь у розкуркуленні їхніх сімей ще у 1930 році.
«Із усіх матеріалів справи видно, що діяльність Сербиновського не підтверджується ніякими свідченнями, окрім показів одного Стаха Ластовецького, яким не можна вірити, оскільки вони протирічать собі і ніким не підтверджені», – йшлося у заключному висновку.
1 серпня 1995 року Микола Сербиновський був остаточно реабілітований.
Франц, Антон та Микола Сербиновські є родичами Мартіна Коваля із Польщі. Саме він розшукав їхні справи в українських архівах у рамках свого дослідження історії родини.
Чоловік пояснює, що займається цим, бо для нього надзвичайно важливо зрозуміти, ким були його предки і в яких умовах їм доводилося жити.
«Я знав історію «польської операції НКВС», але поки не знайшов цих матеріалів, то були лише загальні знання. Та коли я прочитав протоколи допитів, мене охопила величезна печаль. Бо бути поляком у той час означало отримати вирок. На прикладі історії своєї родини я пересвідчився, наскільки страшно було жити в СРСР», – резюмує дослідник.
Мартин Коваль і далі збирає інформацію, щоб відтворити генеалогічне дерево роду, а також планує написати книгу.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
