Дослідження родинної історії Олексій Паскал вважає важливою справою. Для нього це не лише можливість дізнатися більше про своїх предків, але і «найкраще щеплення від «совка». І хоч нині він мешкає за кордоном і не має можливості безпосередньо працювати з українськими архівами, однак цієї справи не полишає. Нині йому вдалось ознайомитися з двома архівно-слідчими справами своїх репресованих рідних. Один із них – двоюрідний прадід по материній лінії Володимир Молодець – був розстріляний радянською владою у 1938-му, інший – прадід по батьковій лінії Тимофій Конуп – спочатку був розкуркулений, а згодом і відправлений на 10 років виправно-трудових таборів за антирадянську пропаганду.
Олексію Паскалу важко пригадати, коли саме він відчув цікавість до родинної історії. З самого малечку він часто чув від своєї бабусі Ольги розповіді про її батька Тимофія Конупа, який свого часу був куркулем і, зокрема, мав парову молотарку, завдяки якій заробляв під час жнив, кілька хороших коней та підводу. Утім, у 1930 році радянська влада усе це у нього забрала, як і виборче право.
«Лишившись ображеним на радянську владу, він проводив агітацію серед колгоспників, щоб вони не виходили на роботу. Для того, щоб розвалити колгосп зсередини, він вступив до нього, де почав працювати з підриву трудової дисципліни, за що був незабаром виключений», – свідчив пізніше у його справі бригадир колгоспу Федір Левенецький.
Він стверджував, що Конуп відмовлявся виходити на роботу, чим зривав ремонт сільськогосподарського інвентаря і, відповідно, виконання планів посівної, а також збував серед робітників денатурат. Через це на загальних зборах йому виносили догану і кілька разів порушували питання про виключення з колгоспу. Врешті-решт чоловікові таки наказали піти геть.
Опинившись без колгоспних зобов’язань, Конуп продовжив займатися виключно спекуляцією: продавав продовольчі товари, які діставав з Одеси, Києва та Москви.
Слід зазначити, що це був не перший раз, коли чоловіка вигнали з колгоспу. Так, наприклад, сталося і у 1934 році, коли його не тільки виключили, але і повторно розкуркулили, та ще й обклали податками: частину грошей сільрада стягнула з чоловіка, продавши його майно, а сплачувати решту боргу у сумі 892 рублі 25 копійок Конуп не хотів. Муляла очі нквсівцям і його підприємницька діяльність, тому вони вилучили у нього 10 кілограмів хліба «стандартної випічки», який передали до місцевої їдальні.
Ще раніше – у 1931-му – йому інкримінували участь у повстанні проти СРСР за статтею 58.2. Сам чоловік пізніше згадував, що тоді провів під арештом місяць і своєї провини не визнавав.
23 листопада 1937 року Тимофія Конупа знову затримали. Цього разу вже за підозрою в антирадянській пропаганді та агітації. Наголошуючи на тому, що він може ухилитись від слідства та суду, оперативники клопотали про його тримання під вартою, що згодом задовольнила прокурор Рогова.
Пізніше в обвинувальному висновку серед звинувачень на адресу Конупа також ітиметься про те, що він, окрім усього іншого, відмовлявся відвідувати гурток про вибори до Верховної Ради СРСР («Мене все одно не оберуть, а якщо ви хочете бути «підспівувачами», то можете гавкати»), а також не хотів підписуватись на позику «Оборона страны» («Що, знову Сталіну не вистачає на штани?»).
Рішення у справі Тимофія Конупа виносила «трійка». Вона засудила його до 10 років виправно-трудових таборів.
Утім, уже 1939 році дружина репресованого Агрипина звернулася з проханням ініціювати повторний розгляд справи чоловіка і помилувати його заради малолітніх дітей: Анатолія, Володимира, Бориса, Віри та Ольги, – яких вона не могла сама виховати.
Під час перерозгляду знову допитувався бригадир колгоспу Федір Левенецький, а також ще троє колгоспних робітників – Трофим Григоращенко, Кирил Писилиця та Федір Мирлян. На адресу Конупа, як і раніше, лунали звинувачення у порушенні трудової дисципліни. Зокрема, свідки зауважували, що чоловік вважав несправедливою систему нарахування трудоднів і часто через це протестував.
«Казав: «Наклали на нас ярмо і працюй день та ніч», – розповідав слідчому голова колгоспу Григоращенко. – Казав: «Згідно з інструкцією по нарахуванню трудоднів, я працювати не буду, а от якщо будете нараховувати скільки я хочу, тоді я буду виконувати ремонт (сільгосптехніки – ред.)».
«Наголошував, що «по вашій інструкції можете самі ремонтувати сільськогосподарськй інвентар, а мені дайте 25 трудоднів за одну косилку, тоді я буду робити ремонт», – продовжував уже завідувач планового відділу Валегоцулівського РВКа Писилиця.
А Мирлян додавав, що Тимофій сам нарахував собі за ремонт косилки 25 трудоднів замість 6-7 передбачених, та ще й намовив саботувати роботу своїх підмайстрів.
Відтак у скасуванні вироку Конупу відмовляють (реабілітують його лише згодом – 31 липня 1989 року).
А поки Тимофій Конуп відбував своє покарання у Архангельськії області Росії (де згодом 2 червня 1942-го помер від «паралічу серця»), у тому ж таки Валегоцулові (нині Долинське Одеської області) чекісти зацікавились двоюрідним прадідом Олексія Паскала Володимиром Молодцем.
Ішов червень 1938 року, коли оперуповноважений Управління держбезпеки НКВС Молдавської АРСР Кондратьєв ініціював слідство щодо нього як щодо «члена контрреволюційної шпигунської повстанської організації» і людини, яку органи запідозрили в антирадянській пропаганді та агітації.
Того ж дня – 19 червня, – наголошуючи, що Молодець може переховуватися від слідства та суду, оперативники вирішили арештувати чоловіка та помістити його до в’язниці Тирасполя. Головний прокурор Колодій погодився з нквсниками і видав санкцію на затримання підозрюваного.
Далі були обшук та арешт. Вдома на 27-річного Володимира залишились чекати дружина Тамара та двоє малолітніх синів: Леонід і Валентин.
На момент першого допиту, який відбувся майже через місяць після затримання, слідчі частково перекваліфікували статті обвинувачення Молодця: замість антирадянської пропаганди й агітації тепер йому закидали зраду батьківщини. Але пункт про участь у контрреволюційній організації лишили без змін.
Під час допиту слідчий Коротін цікавився, зокрема, рідними дружини арештанта. Питання стосувалися того, хто з них був розкуркулений чи репресований, а також того, чи мешкає хтось із них за кордоном та у яких стосунках Молодець перебував із ними на момент арешту. Особливий інтерес нквдисти виявляли до тестя затриманого – Федора Токарєва.
Відповіді на ці запитання Володимир давав доволі лаконічні. Загалом пояснював, що про місце перебування батька та братів дружини йому нічого не відомо і взагалі з її родичами він підтримував зв’язок у письмовій та живій формі лише до 1936 року, а потім припинив.
– Розкажіть правдиво про вашу контрреволюційну шпигунську діяльність, – поцікавився після цього слідчий.
– Шпигунством я не займаюсь, – відрізав Молодець.
На наступному допиті, який знову відбувся майже за місяць, він вже розповів таке: «Так, підтверджую, я справді є учасником контрреволюційної військово-повстанської організації, за завданням якої і займався контрреволюційною діяльністю».
За словами Молодця, до цього угруповання його залучив такий собі Цикотов – чоловік, який був його командиром за часів служби Володимира у складі кавалерійського ескадрону міліції зовнішньої служби Тирасполя у 1935-36 роках, та якого у вересні 1937-го арештувало НКВС. Саме ця людина, додавав арештант, і давала йому завдання.
Щодо діяльності організації, то, як пояснював затриманий, вона «мала на меті повалення існуючого ладу радянської влади шляхом озброєного повстання всередині країни під час війни, за допомогою іноземних держав і встановлення капіталізму». При цьому її члени працювали над створенням повстанських загонів та намагалися залучити до своїх лав якомога більше антирадянськи налаштованих людей (особливо з командного та рядового складу міліції). Цим, розповідав Молодець, займався, зокрема, і він, хоча виконувати завдання було дещо важко, адже у грудні 1937 року він звільнився з правоохоронних органів.
Про інших учасників об’єднання, а також зброю, яка могла бути у них на руках, арештант запевняв, що нічого не знає.
Ще через два дні під час чергового допиту Молодець зізнається, що взагалі-то насправді з 1936-го є агентом румунської сигуранци (таємної політичної поліції, що діяла у Румунії у 1921-44 роках та боролася з революційними організаціями і демократичним рухом – ред.). До неї, пояснював Володимир, його залучив інший її представник – рідний брат дружини Іван Токарєв, який, мовляв, запропонував за гроші передавати інформацію щодо репресій у райвідділку НКВС (зокрема, щодо кількості заарештованих, які перебували в камерах поперднього утримання), а також щодо кількості зброї, яка була там.
При цьому Молодець наголошував, що сам до подібної діяльності нікого не залучав, а зі шваґром востаннє спілкувався ще у вересні 1937-го.
Окрім самого підозрюваного слідчі допитали ще двох свідків. Один із них – бригадир колгоспу «Червоний Жовтень» Іван Ніколаєв, який у 1933-34 роках за часів служби Молодця у кавалерійському взводі міліції Тирасполя був його начальником, характеризував Володимира як «особистість явно вороже налаштовану до існуючого ладу та невдоволену Радянським Союзом». Володимир, за його словами, неодноразово «висловлював настрої відверто наклепницького характеру щодо радянської влади і її політики».
«Казав, що радянська влада не поліпшує і не збирається поліпшувати становище робітників і селян, а навпаки прагне створити якомога більше невдоволення і злоби, – наголошував Ніколаєв під час допиту. – Молодець також неодноразово висловлював невдоволення колгоспами, заявляючи що вони руйнують приватні господарства, що народ до колгоспів іде неохоче ,чим викликає невдоволення, і усіх тягнуть насильно».
Він також цитував слова арештованого про те, що «життя селянина в радянській країні гірше, ніж те, яке було за царської Росії, і за нинішнє, яке існує в капіталістичних країнах», та додавав, що Молодець у розмові з ним висловлював думки про те, що в СРСР переслідують нацменшини.
Про антирадянські заяви Володимира свідчив під час допиту й інший свідок у справі колгоспник Григорій Сандуленко, який знав затриманого з самого дитинства, а також брав участь у розкуркуленні його рідного брата Антона.
За кілька днів Сандуленко і Молодець зустрілись уже на очній ставці, під час якої останній визнав, що справді називав колгоспи злом і критикував радянську владу. Також він підтвердив слова свідка про те, що його брат Анатолій та сестра Ольга були розкуркуленими у 1930 році і додав, що у 1927-му розкуркулення зазнав і його шурин Костянтин Гаврилов.
Після цього вирішувати долю підозрюваного взялася «трійка» НКВС МАРСР, за наказом якої 20 жовтня 1938 року Володимира Молодця розстріляли, а його майно конфіскували у родини.
Через 30 років начальник відділу УВС Одеської області Васткін отримав листа від дружини репресованого Тамари з проханням переглянути справу її чоловіка. У ній вона також зазначила, що документа про його смерть у неї досі немає і додала, що лише у 1956 році їй дали прочитати про те, що Володимир помер у таборах (куди нібито потрапив на 10 років) ще у 1944-му від запалення легень.
Повторний розгляд справи Володимира Молодця показав, що добуті під час першого слідства докази щодо провини, яку йому закидали, були недостатніми для затвердження постанови про розстріл. Зокрема, оперативники не викликали тоді у якості свідка Івана Цикотова, про якого Молодець під час допитів говорив як про людину, котра нібито залучила його до участі у «контрреволюційній організації». Ба більше, самому Цикотову, якого органи НКВС заарештували ще 3 грудня 1937 року, не висували звинувачень в участі у «шпигунсько-повстанському об’єднанні».
Щодо тих свідків, яких слідство все ж таки допитувало у 1938-му, то Сандуленко, як виявилось, не був прописаний і не проживав у Валегоцуловому, а Ніколаєнко на момент тих подій був сам арештований оперативниками і згодом потрапив до таборів.
Через відсутність складу злочину постанову «трійки» щодо Володимира Молодця скасували 12 червня 1959 року.
Справи Тимофія Конупа та Володимира Молодця дуже вразили Олексія Паскала. Чоловік пригадує, як, знайомлячись з архівними документами, відчув і шок, і злість, але водночас і радість від того, що йому нарешті вдалося більше дізнатися про своїх рідних.
«Зі справи Конупа, зі свідчень одного «доброзичливця» я, наприклад, дізнався про ймовірну участь мого прадіда у антирадянському поході односельчан на військові склади до міста Ананьєва. Він там зазначений як той, хто «забезпечував провіантом бандитські загони». Я ту справу таки знайшов, вона велика і її оперативна назва «Смельчаки». Щоправда, всі ті розстріляні хлопці так і не видали багатьох учасників походу», – пояснює дослідник.
Чи продовжуватиме Олексій пошуки родинної історії у майбутньому? Запевняє, що так, адже цікавитись родинною історією, на його думку, потрібно. Хоча і додає, що, перебуваючи за кордоном, йому це робити значно тяжче через відсутність прямого доступу до українських архівів. Утім, тут на допомогу йому приходять друзі-генеалоги та інтернет.
Емоції, які дослідник отримує під час знайомства з історичними документами, він змальовує так: «Це емоції, які захоплюють тебе, це важко описати. Це, як у мультику «Рататуй», коли ресторанний критик уперше поклав до рота кусень того рататуя. Це як запах вологої долини біля річки: ти вже його й забув, а десь вже далеко-далеко вітер приносить тобі саме той запах, і твої емоції розганяються аж до сліз».
При цьому Олексій наголошує, що знайомство зі справами репресованих є найкращим щепленням від совка, меншовартості та гнилості людської душі.
«Після ознайомлення з ними приходить відчуття тієї свободи, яку ми зараз маємо, і її ціна колосально зростає», – підсумовує чоловік.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
