«Польська операція» НКВС стала однією з найбільших етнічних чисток, що проводилися в СРСР у роки Великого терору. У 1937-му полякам на території Радянського союзу було надзвичайно важко: їх або розстрілювали, або відправляли у табори. Серед жертв антипольської кампанії був прадід Олени Гуцал, яка намагається дослідити нині його долю. Щодо нього та ще двох односельців (один з яких, до речі, був за національністю українцем) завели колективну кримінальну справу, арештували, а далі провели просто «блискавичне слідство» (лише по одному допиту підозрюваних та відсутність будь-яких допитів свідків). В результаті – вирок «двійки» Єжова-Вишинського: «Розстріляти».
Валеріан Домбров був одним із тих, кого 8 жовтня 1937 року заарештували органи НКВС. Його, завідувача млином, разом з односельцями – шкільним учителем Степаном Недзельським та завідувачем торгвідділу місцевої райспоживспілки Петром Федоровичем, – забрали з селища Ставище, що на Київщині, до Біло-Церківської в’язниці за підозрою у антирадянській пропаганді та агітації.
Уже наступного дня за клопотанням очільника Ставищанського райвідділку НКВС Ходичова та за погодженням начальника опергрупи, старшого лейтенанта держбезпеки Поясова щодо них порушили колективну кримінальну справу.
У постанові про початок слідства йшлося, що усі троє є «антирадянськи налаштованими щодо партії та радянської влади», тож, «оточивши себе контрреволюційним елементом», «проводили зрадницьку роботу» проти радянської політики (зокрема, шляхом агітації) та «сподівалися на зміни».
При цьому, на думку слідчого Ходичова, перебуваючи на свободі, Домбров, Недзельський та Федорович могли повпливати на слідство та сховатись від суду, тож за погодженням районного прокурора Рака 9 жовтня 1937 року чоловіків взяли під арешт.
Ким були ці троє?
В анкеті Домброва зазначено, що він народився на Київщині 1 грудня 1905 року у селі Городище-Пустоварівське. За національністю – поляк. Спочатку – робітник-шофер, а згодом – завідувач млином у київському селиці Ставище. Мав хату та одну корову.
Член правління та завідувач торгвідділом райспоживспілки Петро Федорович був дещо заможнішим. Слідчий характеризував його як селянина-середняка, котрий мав хату, сарай, корову, двох коней та орендував 6 десятин землі. Народився Федорович 31 січня 1891 року також у Ставищі. У його анкеті вказано, що, як і Домбров, він був поляком, а також згадано, що у 1927 році чоловіка вже судили (він отримав 8 місяців за звинуваченням у прикритті розтрати в кооперації).
А от у шкільного вчителя мови Степана Недзельського особливого майна не було. За національністю він був українцем. В документі вказано, що до революції він був наймитом, а після його характеризують як селянина-бідняка. Цікаво, що в анкеті прізвище арештованого на відміну від інших слідчих документів, вказане з помилкою як «Надзельський».
Слідство
У матеріалах архівно-слідчої справи є лише по одному протоколу допиту кожного з її фігурантів. Першим із трьох 26 жовтня 1937 року допитали Степана Недзельського, наступним – Павла Федоровича, останнім – 1 листопада 1937 року – свої свідчення давав Валеріан Домбров.
Усі чоловіки, згідно з документами, «зізналися» у тому, що були учасниками Польської військової організації та діяли на шкоду Радянському союзу. Утім, цікаво, що в окремих фрагментах допитів текст свідчень підозрюваних майже дослівно повторює текст, який можна зустріти в протоколах обвинувачення.
Цікаво, що протоколів допиту будь-яких свідків у матеріалах архівно-слідчої справи немає.
Розстріл
Менш, ніж за місяць після арешту Домброва, Недзельського та Федорова слідство підготувало висновки, звинувативши усіх трьох чоловіків в участі у Польській військовій організації. При цьому двом останнім закидали шпигунство на користь Польщі, а Домброву – «поширення провокаційних чуток про скору війну і поразку СРСР».
Усіх трьох обвинувачених оперуповноважений Біло-Церківського райвідділку НКВС Коржицький рекомендував засудити за статтями 54-6 (шпигунство), 54-11 (участь у контрреволюційній організації) та 16-54-9 (замах на здійснення диверсії). Начальник опергрупи, старший лейтенант держбезпеки Поясов це погодив.
Утім, є одна деталь: цей документ датований 3 жовтня 1937 року, у той час коли самих підозрюваних арештували лише 8 жовтня. Пояснень цьому можу бути два: або тут йдеться про одрук через поспіх чи неуважність чекістів, або ж про те, що обвинувальний висновок був підготований заздалегідь, що є ще одним доказом того, що справу сфабрикували.
10 листопада 1937 року позасудовий орган під назвою «Комісія НКВС» – так звана «двійка», до складу якої входили лише нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов та прокурор СРСР Андрій Вишинський, котрі знищили своїми рішеннями десятки тисяч осіб, – винесла чергове рішення щодо доль 250 осіб. Переважну більшість фігурантів списку було наказано розстріляти. Серед цих прізвищ були і прізвища Домброва, Недзельського та Федорова.
27 листопада того ж року коменданд НКВС УРСР, капітан держбезпеки Шашков та начальник внутрішньої тюрми УДБ НКВС УРСР Нагорний розстріляли 55 засуджених. Страченими тієї ночі були і фігуранти згаданої кримінальної справи.
Реаблітація
Через 20 років – у 1957-му – за заявою сина Валеріана Домброва Анатолія відбувся перерозгляд справи. Слідчий слідвідділку УКДБ при СМ УРСР Київської області, молодший лейтенант Жиромський після аналізу матеріалів підготував висновок, у якому, зокрема, вказав, що:
- Домбров, Недзельський та Федоров дали неконкретні покази, які слідчі не перевірили і не допитали свідків та осіб, згаданих заарештованими;
- у справі відсутні докази, які б слугували підставою для арешту;
- взаємозв’язок фігурантів справи між собою не прослідковується;
- слідство 1937 року не мало вагомих доказів на підтвердження зв’язків підозрюваних з ПОВ та їхньої шпигунської діяльності;
- у справах осіб, прізвища яких згадані у протоколах допитів нібито зі слів Домброва, Недзельського та Федорова, ці троє не згадуються;
- допитані свідки, які раніше знали цих трьох чоловіків охорактеризували їх позитивно і зазначили, що не помічали за ними контрреволюційної діяльності.
Відтак, робить висновок Жиромський, зв’язки Домброва, Недзельського та Федоровича з Польською військовою організацією не прослідковуються, тож слідчий рекомендував визнати їхній арешт та засудження у 1937 році безпідставним і невиправданим.
У висновку звіті прокурора КВО, генерал-майора юстиції Бударгіна від 12 листопада 1957 року йдеться, що звинувачення трьом селянам було винесене лише на підставі їхніх допитів та визнанні ними своєї провини і через відсутність в цій справі складу злочину провадження має бути припинене, а вирок скасований.
6 грудня 1957 року військовий трибунал київського військового округу у складі голови, полковника юстиції Захарченка та членів гвардії полковника юстиції Коломійцева і підполковника юстиції Коротича підтримує цей протест Бударгіна і наказує у своїй постанові визнати Домброва, Недзельського та Федоровича безпідставно репресованими. Відтак, усі вони були реабілітовані.
Валеріан Домбров не єдиний у роду Олени Гуцал, хто загинув від рук радянських репресивних органів. Чекісти також розстріляли його тестя Станіслава Ліжевського. Страченими НКВС стали сини Станіслава Юзеф і Болеслав, та ще один зять – Петро Андрійчук. У пам’ять про них нащадки поставили пам’ятник.
Олена пригадує, як дідусь Анатолій розповідав, що навчаючись в школі, його часто піднімала вчителька і говорила: «Дивіться, це – син ворога народу». Водночас у селі його пізніше дуже поважали.
Наразі Олена планує продовжувати свої пошуки, зокрема, хоче знайти більше інформації щодо свого розстріляного у 1938 прапрадіда по батьковій лінії Станіслава Ліжевського.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
