Едуард Крутько народився і виріс у маленькому селі на Полтавщині. Любов до родинної історії та етнографії йому прищепили з самого малечку. Згодом це спонукало хлопця не лише знайти правду про своїх репресованих рідних, але і самотужки створити етнографічний музей, у якому він зберігає автентичні українські речі, які могли зникнути назавжди.
У родині Едуарда Крутька ніколи не було таємницею те, що його прадіда по батьковій лінії Гаврила «органи забрали» у 1937 році. Щоправда, про причини арешту лише здогадувалися. Припускали, що це було пов’язано з його церковною діяльністю, яка за часів СРСР жорстко переслідувалася.
Це спонукало Едуарда спробувати дізнатися більше про життя прадіда. Документи в архівах свідчили, що за Гаврилом Крутьком прийшли 16 жовтня 1937 року. На момент арешту в нього було 5 дітей, а дружина Ірина за кілька місяців мала народити шосту.
Свідки у справі Гаврила Крутька стверджували, що до революції він з батьком мав чимале господарство: «30 десятин землі, 3 коней, 2 корови, 10-12 овець, кінну молотилку, механізований сільськогосподарський інвентар». Усе це в родини забрали під час розкуркулення.
Із переказів очевидців, з якими вдалося поговорити правнуку, тоді у родини Гаврила Крутька забрали не лише це майно, але й навіть витягли з-під дітей рядно, повисипали з горщиків приготовану їжу та розвалили піч, щоб жінці не було як годувати малих дітей та протопити хату (це була дуже поширена у ті часи практика – ред.).
«Односельцям під загрозою розстрілу було заборонено допомагати розкуркуленим, але незважаючи на це, сусідка Денисенко Христя вночі на межі їхніх грядок прикопувала вузлик з їжею, чим і не дала померти сім’ї від голоду», – розповідає Едуард.
Допитані, які свідчили проти Крутька, стверджували, що він «з перших днів радянської влади був вороже налаштований проти заходів партії»; «говорив, що колгоспи організовують для того, щоб легше зробити людей панськими кріпаками»; «хліб державі не здавав, а закопував у ями», а над колгоспниками, які віддали свій хліб, сміявся, бо «дурні, тепер стоять в черзі за хлібом».
Окремою темою звинувачення була церковна діяльність Гаврила Крутька. Свідки наголошували на тому, що з 1934 до 1936 року він був церковним старостою, а після закриття місцевої церкви «вів активну роботу серед церковників», в результаті якої ті організовували «нелегальні зібрання» серед колгоспників; також «проводив релігійні обряди» (зокрема, хрещення).
Слідство щодо Гаврила Крутька тривало лише 11 днів: вже 27 жовтня начальник Хорольського РВ НКВС передав справу на розгляд Трійки УНКВС Полтавської області, а та 1 листопада постановила розстріляти затриманого, а його майно конфіскувати.
За вироком радянської влади Гаврила Крутька розстріляли 27 листопада 1937 року.
Усе життя дружина Ірина чекала на нього, але так і не дізналася, що його немає в живих. Родина отримала довідку про його реабілітацію лише у 1992 році.
Ще через два з половиною десятиліття донька Гаврила Крутька Ольга, яка на момент його арешту ще не народилася, змогла побачити обличчя свого тата і дізнатися деталі справи проти нього.
«Вона ще жива. І я дуже радий, що вона почула цю правду і побачила фотографію батька. Вона дуже плакала і дякувала, що я встиг знайти це. Їй дуже це болить», – розповідає Едуард Крутько.
Утім, Гаврило Крутько не єдиний у роду дослідника, хто постраждав у 1937-му від репресивної радянської машини. Так само арештували двоюрідного брата прадіда Едуарда Сергія Крутька, а також рідного брата прапрабабусі по материній лінії Василя Кузуба.
Свідки, які давали покази у їхній справі, говорили про те, що в березні 1937-го, у квартирі Василя Кузуба, Сергій Крутько заявляв, що «пропала рідна Україна за ніщо через російських обідранців, які сіли у владі в Україні» і що «якби український народ керував Україною, то до такого Голоду у 1933-му народ не допустили б».
Як вдалося встановити Едуарду Крутьку, справи Василя Кузуба, Сергія та Гаврила Крутьків були частиною великої кримінальної справи, яку органи НКВС порушили у 1937 році щодо 91 особи із сіл трьох полтавських районів: Хорольського, Лубенського та Багачанського. Звинувачення було сформульоване так: «за участь у групах, які мали на меті під час війни СРСР з іншими державами об’єднатись в організацію, яка б шляхом збройного повстання ліквідувала радянську владу та відштовхнула Україну від Росії».
Згідно з довідкою, яка була надана рідним Серія Крутька, він отримав 10 років виправно-трудових таборів і під час ув’язнення помер від раку шлунку. Утім, Едуард Крутько припускає, що це могла бути просто формальна відписка, а насправді його родича розстріляли, як і Гаврила Крутька.
Едуарду Крутьку вдалося розшукати підвал, де відбувалися розстріли учасників цієї «групової справи», а також встановити приблизне місце поховання жертв, серед яких був і його прадід Гаврило. Тепер він має намір закласти у своєму рідному селі Козубівка капсулу із землею звідти та поставити пам’ятний хрест. Едуард дуже хоче, щоб до цього моменту дожила донька Гаврила Крутька – Ольга.
Наразі дослідник планує продовжувати пошуки фактів родинної історії, адже поки що знає свій рід лише до сьомого коліна.
Едуард радіє, що встиг розпитати найстарших представників свого роду, бо це дало йому можливість з перших уст отримати багато такої інформації, яку не знайдеш уже ніде.
Утім, родинна історія не єдине, чим цікавиться хлопець. Великим його хобі є і колекціонування старовинних речей, любов до яких йому прищепила прабабуся Марія Кузуб.
«Часто доводилось бачити, як якась баба у селі помирала, а її хата ставала пусткою, де просто псувались від часу старовинні речі, тому я на свій страх і ризик просто йшов і забирав деякі. Згодом у цьому мені почали допомагати вже самі односельчани та навіть сільський голова», – розповідає молодий чоловік.
Міні-музей етнографії села він облаштував у хаті своїх покійних дідуся та бабусі.
Тепер доторкнулись до історії сюди приїжджають туристи.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
