Історією свого роду вінничанин Віктор Долецький зацікавився у 2008 році: після однієї з великих родинних зустрічей він спробував скласти «родинне дерево» і зрозумів, що надто мало знає про своїх предків. Згодом пошуки привели його до архівів, з якими він відтоді не припиняє роботи. Наразі дослідникові вдалося дізнатися імена 280 своїх прямих предків.
Першим місцем пошуку для Віктора Долецького став Державний архів Вінницької області. Тут у 2011 році він знайшов документи одного із римо-католицьких костелів Погребищанського району на Вінниччині, у яких могла бути інформація про його предків по батьковій лінії.
Хотілося плакати, адже ні букви там не розумів. Але було дуже сильне бажання дізнатися більше про історію своєї родини, тож довелося освоювати, як читати ці матеріали
«Вражень було дуже багато. Я дивився на ту книгу, і хотілося плакати, адже ні букви там не розумів. Але було дуже сильне бажання дізнатися більше про історію своєї родини, тож довелося освоювати, як читати ці матеріали», – пригадує Віктор.
Так він дізнався, що його рідні були шляхтичами і мали свій герб. У XIХ столітті вони намагалися отримати російське дворянство, і його їм таки надали у 1832 році. Однак уже у 1842-му цей титул через центральну ревізійну комісію у родини забрали, і вона знову змушена була платити податки.
«Дворяни не платили податків, а стан однодворців, куди перевели моїх предків, платив, і одним із найстрашніших податків, який тоді був, вважався рекрутський набір. Бокові гілки Долецьких потрапили під нього», – пояснює Віктор.
По лінії батька у вивченні історії свого роду досліднику вдалося просунутися до дев’ятого коліна, але, зазначає він, є можливість розширити її ще щонайменше на п’ять позицій.
Бджоли, розкуркулення і війна
Материнську гілку родоводу Віктор зміг відслідкувати до десятого покоління. У ній майже всі були кріпаками, а у ХХ столітті частину з них розкуркулила вже більшовицька «народна» влада. Прадід дослідника – Кузьма Коломієць – розкуркулення зміг уникнути, хоча був пасічником і мав більш ніж сто вуликів.
«Сімейна легенда говорить, що він продавав мед в Погребище через єврея, і той єврей попередив прадіда, що буде розкуркулення. Прадід повірив і продав більшу частину своєї пасіки за золото, яке заховав, і тільки 20 вуликів лишив собі», – розповідає Віктор.
Із початком Другої світової війни Кузьма Коломієць допомагав на фронті: кіньми підвозив снаряди на передову і навіть отримав за це медаль «За бойові заслуги». Після закінчення військових дій він взявся відновлювати свою пасіку і до кінця життя знову зібрав майже сотню вуликів.
Через багато років правнук знайде у сімейному фотоархіві у Житомирі світлину пасічника Коломійця і відчує, «ніби знав цю людину дуже добре».
Репресований священик
Інший прадід Віктора Долецького по материній лінії – Філімон Крук – мав троюрідного брата Максима, який був останнім священиком у вінницькому селі Розкопане. Після приходу радянської влади чоловіка позбавили виборчих прав, а у 1937 році арештували і дали 10 років таборів. Максимові Круку вдалося вижити і повернутися із Сибіру. Цю історію Віктор Долецький наразі знає лише з розповідей рідних.
«Я дуже довго шукав справу Максима Крука і знайшов її у Росії в Архангельській області. Для того, щоб я зміг з нею ознайомитись, мені потрібні були прямі нащадки. Однак виявилось, що їм це не настільки цікаво, як мені, і вони відмовились допомагати», – пояснює дослідник.
Якби ці документи були в Україні, вважає Віктор, то проблем із доступом до них у нього б не було.
Три тижні для винесення вироку
Родичів Віктора Долецького по батьковій лінії також торкнулися репресії. Одним із тих, хто постраждав від радянської системи став чотириюрідний брат прадіда дослідника Боніфація Долецького – Станіслав Долецький. Він був робітником на цукровому заводі і мешкав у селі Малинки на Вінниччині.
16 грудня 1937 року його арештували нібито за доносами п’ятьох односельчан.
«Не факт, що ці люди, які вказані у цій справі, справді наговорили на Станіслава Івановича. Щодо трьох з них він навіть дивується і говорить: «Так, я їх знаю, ми з ними в гарних стосунках, але такого не робив і не казав», – розповідає Віктор Долецький.
У матеріалах справи йдеться про те, що під час обшуку у затриманого виявили лише паспорт.
Із постанови про арешт Станіслава Долецького:
«Проводив контрреволюційну націоналістичну діяльність спрямовану на повалення радянської влади».
Протягом розгляду справи, який тривав трохи більше ніж 3 тижні, Станіслав Долецький перебував в уманській в’язниці. Свою провину він категорично не визнавав.
Із обвинувального висновку щодо Станіслава Долецького, 9 січня 1938 року:
«Обвинувачений Долецький у висунутих йому звинуваченнях у проведенні контрреволюційної націоналістичної пропаганди винним себе не визнав».
Станіслав Долецький отримав 10 років таборів. Його рідні розповідають, що покарання він відбував у Сибіру, звідки після закінчення терміну ув’язнення повернувся додому і прожив ще 9 років. Документальних підтверджень цієї інформації Вікторові Долецькому наразі знайти не вдалось.
Обірвана доля
Брати Адам та Вікентій Долецькі теж потрапили під радянську репресивну машину. Вони були двоюрідними братами все того ж прадіда Боніфація Долецького. Жили вони на Вінниччині у селі Розкопаному.
Арештували їх у вересні 1929 року.
Зі справи Адама та Вікентія Долецьких:
«…вони, позбавлені права голосу куркулі-експортники, систематично вели агітацію серед селян за зрив кампаній, що проводила Радянська влада, зокрема, щодо хлібозаготівель».
У матеріалах справи за 1929 рік є відомості лише про засудження кожного з братів до трьох років таборів. Інформації про те, куди саме їх відправили, не було. Лише у 1989 році під час реабілітації вдалося встановити, що Вікентія розстріляли на початку 1938-го.
Подальша доля Адама Долецького досі лишається невідомою.
Із хобі у професійну діяльність
Достатньо було розповісти анекдот про радянську владу, висловити невдоволення якесь, невчасно вступити в колгосп, воювати в якійсь армії (не Червоній)…
Віктор признається, що чим більше він знайомився з радянськими кримінальними справами, тим більше розумів, «як банально знищували людей за однією схемою».
«Достатньо було розповісти анекдот про радянську владу, висловити невдоволення якесь, невчасно вступити в колгосп (ти навіть міг бути його членом, але вступив останнім, і тобі про це у 1937 році згадали). Достатньо було воювати в якійсь армії (не Червоній), воювати в Червоній і не бути на службі на момент 37 року, бути поляком і так далі», – ділиться враженнями Віктор.
За 10 років дослідникові Долецькому вдалося встановити своєрідний рекорд: зібрати базу з понад 10 тисяч імен родичів, 280 із яких – його прямі предки.
Уже 6 років як захоплення пошуком інформації про предків переросло для Віктора у професію: тепер він допомагає іншим дізнаватися більше про рідних і наповнювати даними їхні «родинні дерева».
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
