У жовтні 1937-го органи НКВС розстріляли батька 6 дітей Антона Ґловача. Утім, страшну правду про його смерть рідні дізналися лише через 75 років після трагічних подій.
Тривалий час зникнення Антона Ґловача лишалось для його нащадків темою табу. За часів СРСР у родині про це якщо і говорили, то рідко та пошепки, побоюючись поновлення переслідувань з боку радянської системи.
«Про те, що деякі родичі мені родичі, я дізналася згодом, хоча ми жили на одній вулиці. Наприклад, деякі жінки з нашого роду повиходили заміж, змінили прізвище, але через репресії, які пережила наша родина, сторонилися нас», – розповідає правнучка зниклого Ольга Дорошенко.
Про те, що її прадід по материній лінії був розстріляний у 1937-му, а не помер від циститу в 1941-му, як мовилося в офіційній довідці, виданій його родині радянською владою, вона дізналася лише нещодавно, ознайомившись з документами відкритих архівів радянських спецслужб.
Розкуркулення і поневіряння
Антон Ґловач народився 25 грудня 1893 року у селі Юзефівка на Житомирщині у сім’ї з польським корінням. У 1907-му троє його старших братів із родинами виїхали до США, а він, двоє сестер та молодший брат, із яким його потім заарештують, залишились із батьками.
У 1917 році Антон Ґловач одружився з Антоніною Зелінською, але для цього він спершу мав переконати батьків нареченої, які були проти такого шлюбу, все ж таки віддати дочку за нього, незаможного, заміж. Уже через рік у молодого подружжя народився первісток.
Згодом родину розкуркулили: забрали землю та вигнали з хати, – тож Антоніна з дітьми змушена була просити прихистку в односельців, які, утім, боялися відкрито допомагати. Зрештою, їм вдалося оселитися у старій напівзруйнованій клуні далекої родички, але з умовою: якщо до жінки прийдуть і запитають, хто там живе, вона відповість, що нічого не знає.
Уже ввечері того дня на них чекала несподіванка.
«Прийшла сусідка і тихо передала, щоб, коли звечоріє, дітей пустили по селу і хай вони зайдуть в кожне обійстя та подивляться, чи немає чогось на ґанку. Якщо щось знайдуть, то можуть забирати, бо це буде приготовано для них», – переповідає Ольга.
Тим часом Антон Ґловач, щоб прогодувати сім’ю, поїхав на заробітки до Києва, де спільно з кількома євреями зайнявся підприємництвом. Пізніше до нього приїхала і дружина з частиною дітей, але згодом вони повернулися до села.
До масових арештів навідувався додому і сам Антон. Коли людей почали репресувати, він приїхав до Анастасії з пропозицією терміново народити ще одну дитину, щоб врятуватися від переслідувань. Як аргумент наводив те, що у сусідньому селі жінку, яка на момент арештів була вагітна, спецслужби не чіпали, а забрали лише її чоловіка.
Вагітність як порятунок
Невдовзі Анастасія завагітніла, і через кілька місяців це справді врятувало її, матір 5 дітей.
А от Антона Ґловача органи забрали 9 вересня 1937 року прямо із бойні у Коростишеві, де він на той момент працював. За словами Ольги, з в’язниці прадід навіть зміг передати сім’ї записку, в якій вказав, хто його здав.
«Спочатку рідні приїздили передавати йому передачі до коростишівської тюрми, однак невдовзі охоронець сказав їм: «Чому ви їздите сюди? Його тут немає!» Після цього вони поїхали до в’язниці у Житомирі, але там так само відповіли, що його у них немає», – розповідає Ольга.
Наразі родині вже відомо про те, що на той момент Антона не було серед живих, а тоді вони просто вважали чоловіка зниклим безвісти і продовжували сподіватись, що одного дня він повернеться.
Тим часом про арешт Антона Ґловача дізнались євреї, з якими він вів спільні справи в Києві, і передали його родині 15 рублів царськими монетами. Ці гроші Антоніна потім порівну розділила як посаг між трьома дочками.
У 1943 році сім’я отримала довідку про смерть Антона. У ній ішлося про те, що він помер від циститу. І лише у 2012 році завдяки зусиллям правнучки Ольги родина дізнались, що насправді його розстріляли ще 10 жовтня 1937-го.
Фактично від моменту арешту до моменту страти Антона Ґловача минуло трохи більше ніж місяць.
Його наймолодший син так ніколи і не побачив батька, адже народився лише 23 листопада 1937 року.
Правду дізнались не всі
У чому ж звинувачували прадіда Ольги Дорошенко? Як мовиться в архівній довідці Державного архіву Житомирської області, Антона Ґловача судили за ст. 54-10 Кримінального кодексу УРСР. Тобто йому закидали антирадянську пропаганду та агітацію, що за тодішніми радянськими нормами передбачало позбавлення волі не менш ніж на півроку або ж розстріл чи оголошення ворогом із конфіскацією майна і позбавленням громадянства.
За цією ж статтею одночасно з Антоном Ґловачем судили та розстріляли і його молодшого брата Вікентія, якого раніше, у 1935 році, вже притягали до відповідальності (за що саме, нащадкам наразі достеменно не відомо).
Працюючи з архівними документами, Ольга також дізналася, що репресованою у 1937-му була і дружина Вікентія Софія. Щоправда, їй пощастило уникнути розстрілу, і згодом вона змогла повернутись до своїх трьох дітей.
21 листопада 1959 року братів Ґловачів реабілітували. У висновку комісії, серед іншого, йшлося про те, що звинувачення, висунуті Антонові та Вікентієві, «засновані на неконкретних і нічим об’єктивно не підтверджених свідченнях свідків Стеценка, Каленкського та Войтовського».
Як вдалося встановити Ользі Дорошенко, Антон та Вікентій поховані у Биківнянському лісі разом з іншими репресованими у 1937–1941 роках: їхні прізвища є у Биківнянському мартирологу.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
