Понад 40 репресованих рідних налічується у родині Романа Хоменця. Більшість з них отримала свого часу від 10 до 15 років таборів, однак були і ті, кому присудили максимальний на той час термін – 25 років. Серед тих, хто постраждав від радянської репресивної машини у роду дослідника є, зокрема, дисидент Михайло Озерний. Окрім того, ціла низка родичів Романа Хоменця брала участь у національно-визвольній боротьбі, за що, як зізнається він сам, заплатила занадто високу ціну.
Першими жертвами «совєтів» у роду дослідника були два дідових брати по батьківській лінії, які походили з села Опорець (нинішня Львівщина). Юліана та Ізидора Хоменців заарештували наприкінці квітня 1940 року за звинуваченнями у повстанській діяльності, а також антирадянській агітації.
У документах слідства, зокрема, йшлося про те, що «… за колишньої польської держави» вони були «активними учасниками ОУН, а після встановлення на території Західної України радянської влади проводили антирадянську агітацію, поширюючи наклеп і провокаційні чутки». Таких звинувачень на свою адресу жоден з братів не визнавав.
Під час слідчих дій Юліан та Ізидор Хоменці утримувались у стрийській тюрмі НКВС. Трохи менше, ніж через півтора місяці після арешту їм було оголошено вирок: кожному по 8 років виправно-трудових таборів.
Своє покарання брати відбували у таборі «Богословлаг» поблизу російського Свердловська, створеному для будівництва Богословського алюмінієвого заводу та обслуговування Північноуральських бокситових рудників.
Інформації про те, коли саме помер Ізидор Хоминець, в архівних документах, на жаль, немає. Водночас відомо, що його брат Юліан помер там 17 грудня 1941 року. Загалом у цьому таборі того року розпрощались з життям понад півтори тисячі ув’язнених.
Через півстоліття – у 1990 році – обидва чоловіки були реабілітовані.
За словами Романа Хоменця, нащадки Ізидора та Юліана Хоменців «пам’ятають про завдану радянським режимом смерть їхнім предкам».
Нині імена братів викарбувані на пам’ятнику у львівському селі Опорець, встановленому на честь односельчан, котрі боролися за волю України.
Февронія Клепуц
Февронія Клепуц (Соловій), двоюрідна сестра прабабусі дослідника по батьковій лінії Анни Равлінко. Народилася вона у 1911 році у львівському селі Побук. Усього у родині разом з нею було 13 дітей.
«Тітка Феся не стояла осторонь боротьби з московськими окупантами, яку вели її брати та племінники. За це заплатила надто дорогу ціну», – зазначає дослідник.
Арештували Февронію Клепуц у лютому 1947 року за звинуваченням у зв’язках з ОУН (син її рідного брата Іван Шукатка був стрийським районним провідником ОУН під псевдо «Сомко»), а також участі у цій організації з серпня 1946 року (була особистою зв’язковою референта пропаганди дрогобицького окружного проводу ОУН Володимира Фрайта на псевдо «Карб» та доставляла гроші сім’ям повстанців).
Після п’яти допитів та трьох місяців слідства, під час яких Февронію Клепуц утримували в дрогобицькій тюрмі НКВС, військовий трибунал військ МВС Дрогобицької області оголосив жінці вирок: десять років виправно-трудових таборів з обмеженням на п’ять років у правах без конфіскації майна.
Покарання Февронія Клепуц відбувала в таборах Кемеровської області Росії.
Одного з її синів – Михайла Озерного – пізніше теж репресували.
Андрій Шукатка
Трагічну історію життя має і двоюрідний брат бабусі Романа Хоменця по батьковії лінії Марії Ровлінко Андрій Шукатка, також знаний під псевдо «Шрам» та «Гліб».
На жаль, досліднику вдалося відшукати в архівах не дуже багато документів, пов’язаних з ним. Не мали особливого успіху і спроби дізнатися більше про свого родича від його прямих нащадків.
Андрій Шукатка народився у 1918 році у львівському селі Побук. Політикою почав цікавитися дуже рано, за що був виключений зі сьомого класу стрийської гімназії. 17-річним юнаком він вступив до лав ОУН, а згодом став одним з її керівників у проводі свого села. Є відомості про те, що він також був активним членом «Просвіти» та «Рідної школи».
Із 1941 року Андрій Шукатка став провідником ОУН Дрогобицької області (нині – Львівська), а вже восени того ж року перейшов у підпілля через арешт німецькою окупаційною владою майже всього дрогобицького обласного проводу ОУН (б).
На початку 1942-го Шукатка з метою пропагандистської роботи перебрався до Чернігівщини, а згодом – до Сумської області. Саме тут 7 жовтня того ж року його арештували німці, знайшовши під час обшуку націоналістичну літературу.
Слідство тривало трохи більше від чотирьох місяців. Подальша його доля невідома.
За словами Романа Хоменця, родина Андрія Шукатки «заплатила високу ціну за його боротьбу проти окупаційних режимів»: за рішенням «опертрійки» у Дрогобицькій області, у 1941 році її з конфіскацією майна виселили на 20 років до Красноярського краю Росії.
У офіційному документі про це йдеться, що було вилучено, зокрема, майже 5 гектарів землі, кінь, дві корови, телиця, плуг, борона, ручна молотарка, віз, січкарня, хата, стодола та стайня.
Батьки Андрія Шукатки так і померли далеко від рідного краю.
Іван Шукатка
Участь в українській національно-визвольній боротьбі брав і ще один представник з роду Шукаток – Іван, також відомий під псевдо «Сомко». Він є троюрідним братом Марії Равлінко.
До лав ОУН Іван Шукатка вступив у 23 роки – у 1944-му – і уже невдовзі отримав статус референта пропаганди. У 1946 році він став районним провідником ОУН на Стрийщині.
В листі управління КДБ у Львівській області, який Роману Хоменцю вдалося відшукати в архіві Компартії Львівської області, зазначається, що Іван «Сомко» Шукатка був ліквідований військами і опергрупою МДБ 4 травня 1947 року в селі Корчунок-Пашавський на Стрийщині.
У доповідній записці про результати роботи Стрийського МО МДБ, знайденій в цьому ж архіві, йдеться про те, що усунення «Сомка» спровокувало втрату всіх зв’язків між оунівцями, багато з яких після цього перейшло у глибоке підпілля.
За словами Романа Хоменця, насправді Іван Шукатка, будучи оточений ворогом, закінчив життя самогубством.
Його образ увійшов навіть до народного фольклору:
«Як в вівторок на Уговні сталась хуртовина,
Віяв вітер, гнулись верби, спала Україна.
Там вечеряв у Катрусі друг наш славний «Сомко»,
Котрий нищив всю босоту, казав бить їх ловко».
Нині на місці загибелі Івана Шукатки та ще двох його соратників встановлено хрест та пам’ятний знак.
Михайло Равлінко
Рідний брат Анни Равлінко та двоюрідний брат Андрія Шукатки Михайло Равлінко також був учасником національно-визвольної боротьби на Західній Україні.
Навесні 1949 його арештували за обвинуваченням у антирадянській діяльності та ув’язнили у дрогобицькій тюрмі. У постанові на його арешт йшлося, зокрема, про те, що Равлінко був учасником ОУН, збирав продукти для неї, а також переховувався від радянської влади.
Через п’ять місяців Михайлу Равлінку оголосили вирок: 10 років у виправно-трудових таборах з конфіскацією всього майна. Серед звинувачень: участь у «Просвіті», поширення серед її членів націоналістичної літератури, участь у ОУН, де був станичним села Тишевниця, збір продуктів та грошей для повстанців, розповсюдження антирадянських листівок.
Покарання Михайло Равлінко відбував у Карагандинській області. У 1996 році його реабілітували.
6 тисяч імен
Оунівцем був і рідний дідусь Романа Хоменця по батьковій лінії. Свого часу він заснував осередок цієї організації у Сколівському районі Львівщини.
Із родинних розповідей досліднику відомо, що його предок навчався у одному класі зі Степаном Бандерою. Однак поки що документального підтвердження цьому онук не знайшов.
Наразі Роману Хоменцю вдалося встановити імена шести тисяч своїх рідних. Усі зібрані матеріали він не тільки зберігає у себе, але і намагається ділитися інформацією зі своїми родичами для того, щоб вони теж пам’ятали про родинну історію.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
