Європейські крайні праві здебільшого висловлюються проти Європейського Союзу. Але чи підходить така риторика українським крайнім правим, чи не стануть переконання свободівців перешкодою на шляху до інтеграції з Європою, яку підтримує багато з виборців «Свободи»? Чи добре знають свободівці своїх європейських побратимів, коли говорять, що французькі крайні праві проти приватної власності на землю чи що у Франції штрафують за вживання англійських слів? Про це говоримо з кореспонденткою часопису «Тиждень» у Франції Аллою Лазаревою.
– Якщо порівняти Францію, яку я добре знаю, то у половині, напевно, голосів крайніх правих є протестні голоси. Я думаю, що так само відбулося і в Україні. Тобто там, де є, скажімо, 10% голосів «Свободи», я думаю, 5% розчарованих людей. Розчарованих, очевидно, як у владі, так і в опозиції, які не бачили якоїсь іншої політичної сили, яка, на їхню думку, могла б якось протистояти, з одного боку, нахабству влади, з іншого – безпомічності опозиції, і оскільки вибір був не такий багатий, то вибрали «Свободу». Я думаю, що це абсолютно відповідає тим тенденціям, які описують, наприклад, французькі політологи.
– «Свобода» багато говорить про свою міжнародну співпрацю, європейську, зокрема, з представниками «Національного фронту». Це вони, здається, колись порадили «Свободі» змінити свою назву із соціал-національної на партію «Свобода». Лідери «Свободи» багато говорять про європейський досвід. Наприклад, недавно в інтернет-марафоні Радіо Свобода Олег Тягнибок посилався на французький досвід і говорив про те, що земля у Франції, наприклад, не продається, і пояснював цим позицію його партії. Ірина Фаріон цитувала досвід Франції і заявляла про те, що у Франції, виявляється, платять штрафи за вживання англійської мови, і таким чином там зберігають французьку мову.
Чи достовірні дані дають своїм виборцям представники «Свободи»?
– Я почну з того, що дійсно, я сама бачила якось телевізійний репортаж про те, як Тягнибок радісно підписував угоду про співпрацю з Жаном-Марі Ле Пеном, який тоді очолював французький «Національний фронт». А щодо співпраці, то, можливо, це була формальна, або дійсно започаткувалася серйозна така система співпраці, але якщо казати про «Нацфронт», вони зараз дуже намагаються відійти від іміджу позапарламентської радикально- націоналістичної партії до позицій парламентської партії. Вони провели, правда, тільки двох депутатів, але тут мажоритарна система повністю так, що тут не можна зробити інакше і стати партією парламентською, правоконсервативною. Тобто, якщо б вони відповідали цьому напрямку, якщо б і «Свобода» спробувала стати із націоналістично-радикальної партією консервативною- патріотичною, то в цьому сенсі, я думаю, ніхто від цього не програв.
Тепер про твердження пана Тягнибока і пані Фаріон. Отже, я думаю, що Тягнибок трошки переплутав. У Франції земля приватна. Вона продавалася і продається, я спеціально уточнювала і дивилася, звіряла. Дійсно, навіть буржуазна французька революція 18-го століття нічого в цьому не змінила. Вона завжди була в приватному секторі.
Інше, звичайно, що французька ситуація не може порівнюватися з українською тому, що політичні процеси, які відбуваються у Франції впродовж останніх 250 років і які відбуваються в Україні, все ж таки дуже сильно відрізняються, економічні і політичні.
Про англіцизми – це був закон Тубона, за ім’ям міністра культури. Закон від 1994 року, і стосувався переважно рекламних текстів, мови мас-медіа, а також пояснення до комерційних продуктів, етикеток.
Ішлося про те, що замість англіцизмів треба завжди вживати французькі відповідні слова, коли вони є, обов’язково треба перекладати всі інструкції з англійської мови на французьку. Також ішлося про фірми – американські, британські й інші закордонні фірми, які мають філії у Франції. Вони були зобов’язані спілкуватися з французькими найманими працівниками саме французькою мовою.
Тут, дійсно, буди штрафи. Кілька американських фірм платили штрафи за те, що вони розсилали інструкції персоналу англійською мовою. Але, дуже важливо наголосити, що ніхто не має ніякої мовної поліції, яка б там по метро чи по магазинах виловлювала б людей і прислухалася, якою мовою вони розмовляють і за це штрафувала. Такого нема. Теж я не порівнювала б мовну ситуацію у Франції і в Україні, бо Франція не була окупована Британією, напевно, впродовж 500 чи більше років. Останній час, це коли Жанна Д’Арк очолила повстання проти британців.
Очевидно, що французькі політики або громадські діячі, приходячи на французьке телебачення, ніколи в житті не дозволять собі розмовляти англійською мовою. Просто нема підстав. Або німецькою, або іспанською, тобто мовою сусідніх країн. Контекст зовсім інший. Захисту французька мова – такого, як українська, – не потребує. Хоча, звичайно, її захищають і захищають, я вважаю, розумно. Тобто систему штрафів адміністративного права. Ясно, що нікого не ув’язнюють.
– Коли представники партії «Свобода» говорять про Європу, то у них неоднозначне ставлення до неї. З одного боку, вони проти європейських ліберальних цінностей, проти, наприклад, рівності прав для гомосексуалістів. Разом з тим, вони говорять про певний такий «європейський україноцентризм», не зовсім пояснюючи, щоправда, що це таке. Чи, на Вашу думку, не стане ця їхня антиєвропейськість перешкодою для європейської інтеграції України? Тоді, коли вони вже будуть в парламенті і тоді, коли їхні радикальні висловлювання зможуть почути не тільки виборці в Україні, але і спостерігачі на Заході?
– Власне, тут вони абсолютно співпадають зі своїм партнером, «Національним фронтом», який також вимагає виходу Франції з Європейського Союзу, відмови від євро і, так би мовити, відновлення повного суверенітету. Не думаю, що ця програма для французів є реалістичною.
Щодо українців, яке вони будуть справляти враження? Ну, вони будуть справляти враження співзвучних крайнім правим в Європі також політичним силам.
Ясно, що якщо уявити, що більше половини українців не хоче йти до Європейського Союзу. Європейський союз теж дуже-дуже думає, чи варто з Україною співпрацювати більше, і, можливо, приймати її в якості кандидата до ЄС. Ясно, що ця позиція не сприяє цій інтеграції, бо «Свобода» відверто абсолютно не приховує, що не хоче цієї інтеграції, вона наполягає на тому ж варіанті суверенності, про який каже «Національний фронт».
Тобто, знову ж таки, я не порівнювала б геополітичну українську ситуацію сьогодні і ситуацією тієї ж Франції. Хоча і Франція навряд чи вийде з ЄС і буде дослухатися до «Нацфронту» настільки, щоб наслідувати цей проект.
Наскільки це на користь інтересам України? Я не думаю, тому що Україна, на жаль, не є настільки потужною з геополітичної точки державою, щоб вистояти самій. Їй потрібне партнерство, і я думаю, що Трансатлантичне партнерство, європейське партнерство цікавіше, ніж партнерство з Росією.
Якщо Україна залишиться без співпраці з ЄС і НАТО, то вона, очевидно, просто не зможе чинити опір настільки, щоб не потрапити знову в тенета російського впливу. Я не думаю, що це перспективніше і цікавіше. За сухим залишком, за результатом, вони працюють на російський інтерес. Може вони цього не планують, але вийде так, що за результатом вони посприяють саме цьому.
Там, де є, скажімо, 10% голосів «Свободи», 5% розчарованих людей. Розчарованих, очевидно, як у владі, так і в опозиції
– Якщо порівняти Францію, яку я добре знаю, то у половині, напевно, голосів крайніх правих є протестні голоси. Я думаю, що так само відбулося і в Україні. Тобто там, де є, скажімо, 10% голосів «Свободи», я думаю, 5% розчарованих людей. Розчарованих, очевидно, як у владі, так і в опозиції, які не бачили якоїсь іншої політичної сили, яка, на їхню думку, могла б якось протистояти, з одного боку, нахабству влади, з іншого – безпомічності опозиції, і оскільки вибір був не такий багатий, то вибрали «Свободу». Я думаю, що це абсолютно відповідає тим тенденціям, які описують, наприклад, французькі політологи.
– «Свобода» багато говорить про свою міжнародну співпрацю, європейську, зокрема, з представниками «Національного фронту». Це вони, здається, колись порадили «Свободі» змінити свою назву із соціал-національної на партію «Свобода». Лідери «Свободи» багато говорять про європейський досвід. Наприклад, недавно в інтернет-марафоні Радіо Свобода Олег Тягнибок посилався на французький досвід і говорив про те, що земля у Франції, наприклад, не продається, і пояснював цим позицію його партії. Ірина Фаріон цитувала досвід Франції і заявляла про те, що у Франції, виявляється, платять штрафи за вживання англійської мови, і таким чином там зберігають французьку мову.
Чи достовірні дані дають своїм виборцям представники «Свободи»?
Французька ситуація не може порівнюватися з українською тому, що політичні процеси, які відбуваються у Франції впродовж останніх 250 років і які відбуваються в Україні, все ж таки дуже сильно відрізняються
Французькі політики або громадські діячі, приходячи на французьке телебачення, ніколи в житті не дозволять собі розмовляти англійською мовою
Тепер про твердження пана Тягнибока і пані Фаріон. Отже, я думаю, що Тягнибок трошки переплутав. У Франції земля приватна. Вона продавалася і продається, я спеціально уточнювала і дивилася, звіряла. Дійсно, навіть буржуазна французька революція 18-го століття нічого в цьому не змінила. Вона завжди була в приватному секторі.
Інше, звичайно, що французька ситуація не може порівнюватися з українською тому, що політичні процеси, які відбуваються у Франції впродовж останніх 250 років і які відбуваються в Україні, все ж таки дуже сильно відрізняються, економічні і політичні.
Про англіцизми – це був закон Тубона, за ім’ям міністра культури. Закон від 1994 року, і стосувався переважно рекламних текстів, мови мас-медіа, а також пояснення до комерційних продуктів, етикеток.
Ішлося про те, що замість англіцизмів треба завжди вживати французькі відповідні слова, коли вони є, обов’язково треба перекладати всі інструкції з англійської мови на французьку. Також ішлося про фірми – американські, британські й інші закордонні фірми, які мають філії у Франції. Вони були зобов’язані спілкуватися з французькими найманими працівниками саме французькою мовою.
Тут, дійсно, буди штрафи. Кілька американських фірм платили штрафи за те, що вони розсилали інструкції персоналу англійською мовою. Але, дуже важливо наголосити, що ніхто не має ніякої мовної поліції, яка б там по метро чи по магазинах виловлювала б людей і прислухалася, якою мовою вони розмовляють і за це штрафувала. Такого нема. Теж я не порівнювала б мовну ситуацію у Франції і в Україні, бо Франція не була окупована Британією, напевно, впродовж 500 чи більше років. Останній час, це коли Жанна Д’Арк очолила повстання проти британців.
Очевидно, що французькі політики або громадські діячі, приходячи на французьке телебачення, ніколи в житті не дозволять собі розмовляти англійською мовою. Просто нема підстав. Або німецькою, або іспанською, тобто мовою сусідніх країн. Контекст зовсім інший. Захисту французька мова – такого, як українська, – не потребує. Хоча, звичайно, її захищають і захищають, я вважаю, розумно. Тобто систему штрафів адміністративного права. Ясно, що нікого не ув’язнюють.
– Коли представники партії «Свобода» говорять про Європу, то у них неоднозначне ставлення до неї. З одного боку, вони проти європейських ліберальних цінностей, проти, наприклад, рівності прав для гомосексуалістів. Разом з тим, вони говорять про певний такий «європейський україноцентризм», не зовсім пояснюючи, щоправда, що це таке. Чи, на Вашу думку, не стане ця їхня антиєвропейськість перешкодою для європейської інтеграції України? Тоді, коли вони вже будуть в парламенті і тоді, коли їхні радикальні висловлювання зможуть почути не тільки виборці в Україні, але і спостерігачі на Заході?
Якщо Україна залишиться без співпраці з ЄС і НАТО, то вона, очевидно, просто не зможе чинити опір настільки, щоб не потрапити знову в тенета російського впливу
– Власне, тут вони абсолютно співпадають зі своїм партнером, «Національним фронтом», який також вимагає виходу Франції з Європейського Союзу, відмови від євро і, так би мовити, відновлення повного суверенітету. Не думаю, що ця програма для французів є реалістичною.
Щодо українців, яке вони будуть справляти враження? Ну, вони будуть справляти враження співзвучних крайнім правим в Європі також політичним силам.
Ясно, що якщо уявити, що більше половини українців не хоче йти до Європейського Союзу. Європейський союз теж дуже-дуже думає, чи варто з Україною співпрацювати більше, і, можливо, приймати її в якості кандидата до ЄС. Ясно, що ця позиція не сприяє цій інтеграції, бо «Свобода» відверто абсолютно не приховує, що не хоче цієї інтеграції, вона наполягає на тому ж варіанті суверенності, про який каже «Національний фронт».
Тобто, знову ж таки, я не порівнювала б геополітичну українську ситуацію сьогодні і ситуацією тієї ж Франції. Хоча і Франція навряд чи вийде з ЄС і буде дослухатися до «Нацфронту» настільки, щоб наслідувати цей проект.
Наскільки це на користь інтересам України? Я не думаю, тому що Україна, на жаль, не є настільки потужною з геополітичної точки державою, щоб вистояти самій. Їй потрібне партнерство, і я думаю, що Трансатлантичне партнерство, європейське партнерство цікавіше, ніж партнерство з Росією.
Якщо Україна залишиться без співпраці з ЄС і НАТО, то вона, очевидно, просто не зможе чинити опір настільки, щоб не потрапити знову в тенета російського впливу. Я не думаю, що це перспективніше і цікавіше. За сухим залишком, за результатом, вони працюють на російський інтерес. Може вони цього не планують, але вийде так, що за результатом вони посприяють саме цьому.
