Київ, 14 травня 2001 - Будівництво нафтотерміналу Одеса-Броди і далі до польського Гданська для України є не лише одним з найбільш важливих проектів державного масштабу, але проектом, який у разі його завершення, сприятиме покращенню економічної ситуації в регіонах, залучених до реалізації нафтопроводних планів. Будівництво нафтопроводу планують завершити до Дня незалежності України – 24 серпня. Саме такі оптимістичні плани вже виголошували чільні українські урядовці. Разом з заявами урядовців лунають голоси експертів, які кажуть, що Україна дуже ризикує, захопившись лише будівельними справами.
Нафтопровід Одеса – Броди разом з терміналом “Південний”, як вважається, може бути шляхом постачання нафтопродуктів у Західну Європу, а також дати можливість Україні отримувати нафту не лише у Росії, але й з альтернативних джерел. Зокрема, з Каспійського басейну.
Тож, з якого боку не глянь, справа вигідна і спокуслива. Проте нині, коли, начебто, вже помітне світло в кінці тунелю чи то труби, почали лунати загрозливі прогнози, що ця труба може так і залишитися порожньою - без нафти. Україна й досі не уклала угод з компаніями, які є власниками нафти у тому ж Каспійському басейні. А коли Сполучені Штати дали 750 тисяч доларів на проведення закордонними фахівцями дослідження, яке б довело доцільність такого будівництва, то українські чиновники засекретили висновки цього дослідження. Хоча воно є дуже позитивним для України і насправді Київ мав би чи не на кожному розі говорити про ці висновки, аби спокусити закордонних інвесторів і нафтові компанії активно працювати з Україною.
На тлі таких реалій експерт фонду “Стратегія-1”, який займається дослідженнями у нафтогазовій сфері, Михайло Гончар вважає, що ще не було жодного випадку у історії, коли б такий масштабний проект реалізувався фактично лише однією країною.
Проте намагання керівництва українських державних нафтових компаній будь-якою ціною добудувати нафтопровід, не зважаючи на загрозу,що він буде порожнім, таки має пояснення. Це пояснення - внутрішньополітичне.
Михайло Гончар продовжує:
“Важливо, щоб цей проект не перетворився на певний політичний трамплін для певного кола осіб, щоб не зник той економічний сенс, який вкладається в даний проект”.
Нафтопровід Одеса – Броди разом з терміналом “Південний”, як вважається, може бути шляхом постачання нафтопродуктів у Західну Європу, а також дати можливість Україні отримувати нафту не лише у Росії, але й з альтернативних джерел. Зокрема, з Каспійського басейну.
Тож, з якого боку не глянь, справа вигідна і спокуслива. Проте нині, коли, начебто, вже помітне світло в кінці тунелю чи то труби, почали лунати загрозливі прогнози, що ця труба може так і залишитися порожньою - без нафти. Україна й досі не уклала угод з компаніями, які є власниками нафти у тому ж Каспійському басейні. А коли Сполучені Штати дали 750 тисяч доларів на проведення закордонними фахівцями дослідження, яке б довело доцільність такого будівництва, то українські чиновники засекретили висновки цього дослідження. Хоча воно є дуже позитивним для України і насправді Київ мав би чи не на кожному розі говорити про ці висновки, аби спокусити закордонних інвесторів і нафтові компанії активно працювати з Україною.
На тлі таких реалій експерт фонду “Стратегія-1”, який займається дослідженнями у нафтогазовій сфері, Михайло Гончар вважає, що ще не було жодного випадку у історії, коли б такий масштабний проект реалізувався фактично лише однією країною.
Проте намагання керівництва українських державних нафтових компаній будь-якою ціною добудувати нафтопровід, не зважаючи на загрозу,що він буде порожнім, таки має пояснення. Це пояснення - внутрішньополітичне.
Михайло Гончар продовжує:
“Важливо, щоб цей проект не перетворився на певний політичний трамплін для певного кола осіб, щоб не зник той економічний сенс, який вкладається в даний проект”.