Близько тисячі людей молились на подвір’ї музею «Тюрма на Лонцького», де перед приходом радянських військ в’язнів жорстоко вбивали енкаведисти, не шкодуючи навіть немовлят. Досі на цьому подвір’ї, що належить СБУ, лежать людські останки, які не ексгумують.
Молились спільно за жертв
Допоки відбувалася молитва за жертвами комуністичного режиму, Пагорб Слави посилено охороняли сотні правоохоронців, щоб унеможливити провокації. Адже задовго до 22 червня численні громадські організації на кшталт «Євреї проти антисемітизму», а також російські політики заявляли, що приїдуть у Львів. Однак представники ВО «Свобода» так і не дочекалися гостей.
Увечері у центрі міста відбулося віче-реквієм за жертвами масових розстрілів у червні 1941 року.
Люди пригадували своїх рідних
Тетяна Мицько
Серед тих, хто молився, була і Тетяна Мицько, з дому Коритовська. У 1940 році їй було 18 років. Її батько у Калуші був відомим адвокатом і громадським діячем. Коли почались арешти інтелігенції, він утік у Польщу на прохання родини. Але енкаведисти прийшли по Тетяну, потім вбили у їхньому домі маминого брата. Мама подалася за донькою у Казахстан. «У нас був великий будинок на 19 кімнат, але нічого після 6 років заслання нам не повернули. Там залишилось усе: і меблі, і документи, і одяг, і пам’ятки родини. Ми були заможними людьми, але я нічого не маю з дому. Цю хату тоді забрав мер. Коли я опинилась на волі, то старалася про відшкодування, але усе це марно», – розповіла Тетяна Мицько.
Богуслава Гринів
Свою історію оповіла Радіо Свобода і Богуслава Гринів. До початку Другої Світової війни вона з батьками мешкала у Бучачі на Тернопільщині. Це була інтелігентна українська сім’я. Її батька, Михайла Гриніва – адвоката, діяча – енкаведисти арештували у вересні 1939 року. Спершу у в’язницю потрапила українська та польська інтелігенція. До середини жовтня чоловіки думали, що це короткотермінове ув’язнення. У квітні 1940 року сім’ю Михайла Гриніва депортували в Казахстан. Тільки через 50 років Богуслава Гринів дізналась, що її батько загинув.
Це типові долі освічених і заможних галичан у 1939-1941 роки. Люди молились і пригадували, скільки лиха принесла війна та комунізм їхнім родинам, говорили про рідних, яких замордували, і про те, як у них відібрали все майно і дах над головою.
Увечері у центрі міста відбулося віче-реквієм за жертвами масових розстрілів у червні 1941 року.
Люди пригадували своїх рідних
Це типові долі освічених і заможних галичан у 1939-1941 роки. Люди молились і пригадували, скільки лиха принесла війна та комунізм їхнім родинам, говорили про рідних, яких замордували, і про те, як у них відібрали все майно і дах над головою.
