Загреб, 10 травня 2021 року – Він більше працював, ніж жив… Жалобне слово за світлої пам’яті професором Загребського університету Євгеном Пащенком.
«Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї..» Ці слова з «Мойсея» Івана Франка ніби говорять про постать світлої пам'яті професора Загребського університету Євгена Пащенка.
У моєму пізнанні професор Пащенко був Великим.
Він був Великим українцем. Щодень свій вимірював Україною. Не мав земельних наділів, не справляв мито, не спав на дорогому ложе, не пив зі срібного кухля воду. Виплеканий молоком матері-політв’язня концтабору у Воркуті, засудженої до вищої міри покарання за «антирадянську діяльність», він мав у серці вогонь любові і служіння Україні. Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею.
Він був Великим науковцем і педагогом. Каменярем україністики в Хорватії. З-під його рук і розуму вийшли у світ хорватською мовою десятки книг про Україну і постали бібліотекою Uсrainiana Сroatica. У рукописах залишилися Михайло Коцюбинський, Григорій Сковорода, «Історія україністики в Хорватії»...
Він був Великим просвітителем. Вірив у людину, її розум і високе покликання. Він вів, і за ним йшли. Та й не лише студенти. А кожен, хто не тільки почув його, а й слухав.. Його Donbas, Krim і Genocidni zločin totalitarnog režima u Ukrajini 1932-1933. Голодомор/Gladomor постали хрестоматією для ширшого пізнання хорватами чутливих сторінок минулого і теперішнього України.
Він був Великим народним дипломатом. Заклав у 90-х ХХ-сторіччя підвалини Посольства України в Хорватії, а через літа Речником України пішов поміж хорватами.
Високий стиль українського слова, енциклопедична обізнаність помножена на талант промовця творили його Великим.
Яскраво горів, ще досвіта згас, залишив по собі слід вічний.
Таким він постав перед українцями Хорватії, студентами і професорами Загребського університету, перед Посольством України. І – поміж хорватами. Таким він залишиться в пам'яті теперішніх і прийдешніх поколінь.
Шукаю слів, як молитов, аби виміряти жаль втрати Великого Українця професора Євгена Пащенка.
Найсильнішими є – пам’ять і молитва. Та найтяжче вимовляється – «був»...
Спочивай в мирі, Євгене. Світла і Вдячна пам'ять.
Ці слова співчуття родині професора Євгена Пащенка єднають у смутку Посольство України в Хорватії, українців і хорватів, які працювали з ним задля зміцнення основ приятельства обох народів.
Василь Кирилич – посол України в Хорватії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Євгеній (Євген) Пащенко, голова кафедри україністики філософського факультету Загребського університету. Цей науковець і дипломат упродовж кількох десятиліть сприяв розвиткові культурних відносин між народами України й колишньої Югославії.
Професор Пащенко народився 1950 року у Воркуті в Росії, де його батьки були на засланні. Майбутнього батька Миколу засудили до семи років ув'язнення в концтаборах за те, що він здався в полон, коли йшли бої за Крим. Майбутню мати, Марію Бойко з Одещини через наклеп сусідки засудили до розстрілу за антирадянську діяльність. Але через те, що вона була неповнолітньою, смертний вирок замінили на десять років тюрми.
Після звільнення з воркутинських концтаборів батьки Євгена поїхали на роботу до Запоріжжя. Коли Євген закінчив школу, його батьків уже реабілітували.
Хлопець вступив на російське відділення філологічного факультету Київського університету. 1970 року третьокурсника Євгена Пащенка, у рамках взаємного обміну між студентами соціалістичних країн, за відрядженням Міністерства вищої освіти УРСР направили на навчання за спеціальністю «філолог-славіст, викладач сербохорватської мови та літератури» до Белградського університету.
Через рік навчання в Белграді Євген повернувся до Києва та перевівся з російського відділення на українське, але навчання продовжував у Белграді. 1974 року він там закінчив університет. Того ж року в Київському університеті Євген Пащенко заочно отримав диплом «філолога, викладача української мови та літератури».
1981 року захистив кандидатську дисертацію «Фольклоризм у творчості Владимира Назора».
Від лютого 1989 року Євген Пащенко працював у Київському університеті на кафедрі слов'янської філології. У лютому 1995 року Пащенко перейшов до Міністерства закордонних справ України і поїхав працювати першим секретарем у Посольстві України в Хорватії.
В той час він оприлюднив кілька книжок про Україну. Був автором понад 80 монографій і студій, також ініціатором серії «Ucrainiana croatica», редактором низки книжок про українсько-хорватські звʼязки упродовж століть.
За роки роботи у посольстві в Хорватії Євген Пащенко видав сім книжок про Україну. 1996 року він захистив докторську дисертацію «Українсько-сербські літературні й культурні зв'язки доби бароко XVII–XVIII століть: контакти, типологія, стилістика».
У Загребі було надруковано хорватською мовою дослідницьку працю Пащенка «Етногенез і міфологія хорватів у контексті України». Вихід у світ цієї книжки, зокрема, сприяв тому, що в Загребському університеті створили кафедру україністики, куди він перейшов працювати, очоливши кафедру української мови. Щороку кафедра випускає 22 хорватських студентів, які далі працюють викладачами української мови у навчальних закладах Хорватії та перекладачами.
