Частина перша
Частина друга
– Сьогодні на засідання Кабінету Міністрів Прем’єр-міністр Микола Азаров сказав у доволі різкій формі міністру охорони здоров’я, пану Аніщенку, що потрібно мало не голови відривати за те, якщо немає в лікарнях якихось медпрепаратів. І наказав розібратися.
Як Ви прокоментуєте це? Йшлося про публікацію щодо ліків з гемофілії. Але, наскільки я знаю, Ви ще вчора говорили про недолік вакцин?
Раїса Моїсеєнко: Слід сказати, що ці зауваження і ми мали цілу серію таких публікацій по пресі, тому на доручення міністра охорони здоров’я вчора ми, голова Тендерного комітету і заступник голови Тендерного комітету, тобто я і заступник міністра Калішенко Галина Миколаївна, провели прес-конференцію якраз з цього приводу. Тобто ми відповіли практично на всі запитання, які на сьогоднішній день виникають.
Раїса Моїсеєнко: МОЗ в форсованому стані проводить процедури тендерних закупівель. Вже акцептовано майже всі препарати, крім для лікування гемофілії, по яких компанії, які прийшли брати участь, виставили дуже велику ціну, яку ми не могли акцептувати.
Слід сказати, що дійсно на сьогоднішній день МОЗ вже в такому форсованому стані робить, проводить процедури тендерних закупівель. На превеликий жаль, перші процедури були розпочаті тільки 12 травня. І якраз одні з цих зауважень також були приводом для того, щоб було змінене керівництво МОЗ. Було певне, скажемо так, відтягування. Але процедури тендерних закупівель регламентовані законодавчо, вони мають певні терміни. Сьогодні ми в дуже форсованому стані все це робимо.
Але якщо сказати безпосередньо про питання гемофілії, то у нас якраз вже акцептовано майже всі препарати, крім одного – для лікування гемофілії, по яких компанії, які прийшли брати участь, на жаль, виставили дуже велику ціну, яку ми не могли акцептувати просто.
Але сьогодні переоб’явлено все це. І в самий найкоротший термін будуть проведені торги для того, щоб поставити.
Але треба сказати, що на сьогоднішній день МОЗ не поставляє у стовідсотковому випадку лікарські засоби. Практично забезпечення пацієнтів для лікування гемофілії здійснюється територіальними органами охорони здоров’я. І на сьогодні більшість областей вже не тільки провели торги, але й отримали ці лікарські засоби.
Але МОЗ на доручення Миколи Яновича на сьогодні розпочало роботу щодо збору знов інформації для того, щоб забезпечити кожну конкретну людину, якщо в нього дійсно є ці потреби.
– Микола Азаров сказав, що дає місяць на те, щоб розібратися з цією ситуацією. Чи можна впоратися за місяць?
Раїса Моїсеєнко: Ми абсолютно впевнені, що зможемо перекрити ці проблеми, гостроту зняти їх.
– Це те, що стосується ліків, пов’язаних з лікуванням гемофілії. А що стосується вакцин?
Раїса Моїсеєнко: Слід сказати, що по вакцинах – це, на жаль, накопичена ситуація. Фактично в минулому році ми мали близько 50% від потреби вакцин. А це – накопичені борги. Сьогодні ми вже провели на 108 мільйонів торгів і буде поставка вакцини у найближчі терміни по частині імунно-біологічних препаратів. Інші на сьогодні вже в стадії торгів проведених.
І ми сподіваємося, що найближчим часом ми будемо мати частину вакцин, особливо для дітей першого року життя, тобто отой первинний вакцинальний комплекс. Але закрити в повному обсязі всі потреби (по вакцині – ред.) ми зможемо тільки на протязі жовтня-листопада, починаючи грудень місяць. Тобто ми частково будемо отримувати вакцину. Для нас це буде достатньо для того. Але до грудня отримаємо повністю для того, щоб перекрити усі борги, в тому числі й минулого року по вакцинах.
Треба сказати, що позиція МОЗ відбувалася на здешевлення безпосередньо препаратів імунно-біологічних. І сьогодні ми маємо вже по тих навіть торгах, які відбулися, 16% економії. Це підтверджує правильність обраного шляху для перегляду проведення процедури торгів і самого переліку, який закуповується, в тому числі це стосується і наших вакцин.
– Національний проект «Нове життя – нова якість охорони материнства та дитинства» має стартувати в рамках реформи охорони здоров’я у восьми областях. Що ж це саме?
Віктор Сірман: Я не сказав би, що проект стартує тільки сьогодні. Старт цьому національному проекту Президент ще дав у Кіровограді в минулому році в жовтні місяці.
Але я сказав би, що на сьогоднішній день ми знаходимося з вами в дуже унікальний час, у час, коли Президент, окрім старту цьому національному проекту, дав старт всім реформам в охороні здоров’я. І вже цими тижнями здійснені певні кроки і прийнято на законодавчому рівні основні законодавчі акти, які допоможуть рухатися реформі охорони здоров’я.
Реформа надання допомоги в області акушерства і гінекології так чи інакше безпосередньо пов’язана з реформою охорони здоров’я. І наш проект передбачає в першу чергу структурну реформу в системі надання допомоги матерям і дітям. Тобто він передбачає створення у 24 регіонах і також трьох центрах перинатальних центрів на третьому рівні надавання медичної допомоги.
– Тобто перинатальні центри будуть створюватися не лише у восьми областях, про які йде мова, а й в усіх обласних центрах?
Віктор Сірман: На сьогодні ми говоримо про вісім регіонів, у 2011 році. Тобто на них передбачене бюджетне фінансування у розмірі 110 мільйонів гривень. І в цьому році ми повинні працювати саме з цими 8 регіональними перинатальними центрами.
– Це мають бути якісь нові перинатальні центри чи це будуть центри на базі якихось пологових будинків або на базі перинатальних центрів, які були раніше?
Віктор Сірман: Скажу так, що ми не будуємо нових приміщень. Ми обираємо на третьому рівні на рівні медичної допомоги, а це рівень або обласної клінічної лікарні, або буде створений передачею з міської комунальної власності окремої юридичної особи на обласному рівні один із існуючих пологових будинків або центр надання допомоги матері і дитині. Він буде перейменований у перинатальний центр.
Тобто шляхом реконструкції, впровадження нових інженерних технологій, переобладнання та запуску нових перинатальних технологій він стане якби комунікатором в регіоні і в першу чергу стане організаційно-методичним центром управління системою надання допомоги матерям і дітям в регіоні.
– В Одесі існує перинатальний центр. І, кажуть, непоганий. Наскільки це щось змінить? А Одеса є серед цих восьми міст. Тобто це створено зовсім недавно. Це вже перейменовано? Чи що?
Раїса Моїсеєнко: Ми нічого не робимо такого якогось сенсаційного в плані тому, що ми зараз побудуємо абсолютно новітні будівлі і будемо щось там розвивати.
На сьогодні в Одесі так, є пологовий будинок, який був перейменований у перинатальний центр. Але питання в тому, що перинатальний центр – це технологія, яка починається від дівчинки: жіноча консультація, кабінети невиношування, кабінети попередження різні, різні проблеми, які стосуються якраз планування сім’ї, потім вже все, що стосується пологових справ, реанімаційних справ і далі вже виходжування немовлят, а також спостереження, реабілітація немовлят, які народилися передчасно або у хворих пацієнтів.
На жаль, на жодній території сьогодні в Україні, в тому числі в Одесі, такої схеми немає. Якраз це було поставлено нашим національним агентством, Президентом України зробити потужні, повноцінні перинатальні центри за тими рекомендаціями, які сьогодні дає наука, і те, що вже відпрацьовано на практиці закордоном.
Тому той же перинатальний центр в Одесі буде розширений, трошки впроваджені інші технології, дана як на вході до цього пологового будинку, так і на виході реабілітація. А також саме головне – буде дана можливість відремонтувати повноцінно, а також переоснастити повністю.
Віктор Сірман: У більшій частині регіонів пологові будинки, на основі яких ми будемо працювати, це якщо не історичні архітектурні будівлі, то будівлі, створені десь в період СРСР. Вони технологічно функціонують, вони забезпечують якісне надання медичної допомоги.
Але на сьогоднішньому етапі, коли ми говоримо про систему життєзабезпечення людей, перинатальний центр – це система забезпечення і матерів, і дітей. Ми повинні говорити вже про сучасні технологічні, інженерні рішення, ми повинні поговорити про розподіл чистих і брудних приміщень, розподіл потоків, про інженерні, архітектурні рішення, на базі яких буде накладатися нове медичне обладнання.
– Ми маємо питання від радіослухача.
Слухачка: Новий проект – це дуже добре. А старий проект, який йшов під патронатом Катерини Ющенко «Клініка-3000», мені здається, що він так називався, туди грошей пішло неміряна кількість.
Як, вже зовсім забули про цей проект, чи є якісь надії, що продовжуватиметься той проект? Можливо, ви якісь зв’язки маєте з ним?
Раїса Моїсеєнко: На сьогоднішній день є дуже потужні і навіть вже кошти передбачені по створенню дитячої лікарні на базі нових корпусів, розбудова цієї лікарні – Українська дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ». Тобто це буде якраз поглинута вся та ідея, яка закладалася безпосередньо для розвитку дитячої онкогематології, для потужного хірургічного корпусу, нових технологій.
Тобто все це не забуто, ми продовжуємо працювати. І для дітей будуть створені всі умови для того, щоб мати потужний республіканський, загальноукраїнський центр, де можна отримати найсучасніші медичні технології. Те, що стосується всіх розробок, які були напрацьовані, нічого не буде втрачено.
– Як правило, у пологових будинках є недостатня кількість обладнання відповідного для, скажімо, недоношених дітей. Якщо перинатальний центр, то скільки в ньому буде цих бюветиків спеціальних для недоношених дітей?
Раїса Моїсеєнко: Справа в тому, що перинатальний центр не тільки для недоношених дітей. Перинатальний центр для того, щоб надати кваліфіковану, якісну медичну допомогу жінкам, які мають якісь проблеми із здоров’ям: так звану екстрагенітальну патологію, ті, які мають невиношування. Там будуть народжувати жінки і ті, які доносили своє немовля, і ті, які не доносили.
На превеликий жаль, сьогодні ми втрачаємо із тих дітей, які взагалі втрачаються в неонатальному періоді, половина з них ще діти доношені. Тому сьогодні казати, що ми створюємо центри тільки для того, щоб виходити тих дітей, які є глибоко недоношені, не можна.
Справа в тому, що в усьому світі там, де є сучасні технології, найкраще обладнання, наприклад, виходжування глибоко недоношених дітей, які мають надзвичайно малу вагу, те, що стосується 500 грам, до кілограма, то в них виживання всього 70-80%. І в нас це виживання також наближається до цих цифр. Але таких дітей всього народжується на території України до двох тисяч дітей.
Справа в тому, що надати треба повноцінну допомогу тим діткам, які від хворих матерів народилися, у яких пішла патологія по вагітності або по пологах. Якраз для них передбачається у кожному перинатальому центрі, якщо казати про реанімаційні повністю оснащені місця, які надзвичайно дороговартісні, не менше 6-12 ліжок буде зроблено. Але ліжка – це цілий комплекс, все, що стосується спостереження і сучасних технологій. І це якраз передбачається національним проектом.
– Добре, у Києві буде один перинатальний центр. На базі якого полового будинку?
Раїса Моїсеєнко: На сьогоднішній день Київ включений у третю чергу – в 2013 році. Наскільки я знаю, Київ на сьогодні відпрацьовує дві моделі: буде або база пологового будинку №4, або база пологового будинку №5. Але треба сказати, що це буде визначено. І на сьогодні переобладнуються і один, і другий пологові будинки. Який буде більше готовий для цього.
Місто Київ знаходиться в певній перевазі, бо там єдине бюджетування. Це міське бюджетування. В області у цьому плані треба вирішувати ще багато питань.
– Якщо, наприклад, дитина народжується в якомусь із пологових будинків. Для того, щоб її довести до перинатального центру у випадку чогось за 50 хвилин з одного кінця міста в інший, якщо немає відповідного транспорту, дитину можуть загубити.
Приклади Ви, очевидно, знаєте краще мене, бо в онуків керівників чи головних лікарів пологових будинків діти гинули.
Як бути з цим? Чи буде відповідний транспорт?
Раїса Моїсеєнко: По-перше, наше перше завдання по перинатальних центрах, щоб діти, які можуть народитися хворими, з патологією, взагалі не народжувалися не в пристосованих пологових будинках. То ті пологові будинки, які для народження дітей без ризику. Тобто всі ці жінки повинні народжувати відразу у перинатальному центрі – це головне завдання.
Але те, що стосується транспорту, абсолютно однозначно це включено в межі проекту, і ми будемо працювати над цими питаннями.
Справа в тому, що транспортування немовлят – це особлива проблема. Сьогодні і на територіях України існують, мінімум у кожній області, або одна, або дві реанімаційні бригади і реанімаційні автомобілі для перевезення немовлят. Це також здобуток незалежної України. Раніше такого не було. Сьогодні це питання вирішується.
Проблема в тому, що, на жаль, якщо дитина дійсно народжується кризова, і є надзвичайно важка патологія – це якраз і підтверджує, що навіть і в головних лікарів пологового будинку втрачаються діти. На жаль, є певні питання, які не завжди можна… І дитяча смертність спостерігається в усіх країнах.
– Ми маємо ще питання від радіослухачів.
Слухач: У минулому місяці я народила дитинку у першому пологовому будинку міста Києва. Із жіночої консультації мене відправили на кесарів розтин, оскільки першу дитинку я народила на Червоному хуторі теж через кесарів розтин.
Коли я лягла на планову операцію, на консиліумі у пологовому прийняли рішення, що я буду народжувати сама, оскільки немає медичних протипоказань для того, щоб мене кесарити. Проте вночі, коли у мене почалися перейми, мені їх чомусь зупинили і на наступний день на консиліумі знову прийняли рішення, що потрібно мене кесарити.
Операція пройшла дуже важко. Оперували три години. Після операції лікар до мене прийшов і повідомив, що, оскільки на Червоному хуторі мені неправильно зробили операцію, у мене почався дуже великий спаєчний процес, із-за чого ледь врятували мене і дитинку. На жаль, я більше не зможу мати дітей після цієї операції.
Потім у мене дуже довго не гоївся шрам, двічі його зашивали, аргументувавши це тим, що у мене дуже довго витікає сукровиця. Через 10 днів мені зняли шви і наклали нові.
Хто повинен відповідати за такі рішення лікарів? Чому говорять спочатку, щоб народжувати самим, потім зупиняють перейми, а потім кесирять?
Раїса Моїсеєнко: Це питання дійсно цікавить багато жінок. На превеликий жаль, у нас в попередні роки практично до 20-25% жінок народжували шляхом кесаревого розтину. І ми розуміємо, що і друге, і третє народження – це завжди проблеми.
Слід сказати, що МОЗ відпрацьований абсолютно чіткий клінічний протокол народження жінок після кесаревого розтину. Треба сказати, що йде дуже жорсткий контроль якраз за веденням пологів якраз у таких випадках. На превеликий жаль, більшість все-таки жінок продовжує народжувати, якщо перше було кесаревим розтином, знову шляхом кесаревого розтину. І виключно в інтересах мами, а також плоду йдуть знову лікарі на проведення кесаревого розтину, тому що можна просто втратити і маму, і дитину.
Те, що стосується якихось проблем, які виникають безпосередньо в наслідок пологів, якщо якісь питання виникають у пацієнта, можна звернутися і зробити повністю і розслідування клінічне, і так далі.
Але я хочу абсолютно однозначно сказати, що сьогодні наші перинатальні технології, наші перинатальні центри якраз спрямовані на те, щоб ми знизили відсоток пологів шляхом кесаревого розтину. І якраз наші сьогоднішні перинатальні проекти, міжнародні, які ми здійснюємо, підтвердили, що ми знижуємо їх з 25%, там, де проводяться ці перинатальні проекти, до практично 10%. І це вже буде отой здобуток, про який ми будемо казати.
– Ми також розмовляли ще з одною молодою мамою з Сумщини.
Мама: Я поступила з первістком. Я поступила і пролежала тиждень. Але він каже: тиждень – це багато. Мене кололи, «прибамбаси» різні були, щоб сама народжувала. Він же ж думав до останнього, що я сама народжу. А він і каже: ти з тієї патології, немає нікого, одна медсестра сидить, у тебе можуть початися і вночі, і вдень, і невідомо, коли, я боюся ризикувати, давай ліпше перестрахуємося – два дні нічого ж не вирішують. Він мені сказав: якщо ти погоджуєшся, давай різати і родиш швиденько.
– Наскільки це було правильне рішення лікаря?
Раїса Моїсеєнко: Справа в тому, щоб якраз не було такого типу рішення, приймалися зненацька або якимсь чином... Мабуть, якісь підстави були у лікаря для того, щоб прийняти таке рішення. Але маленькі пологові будинки, там, де народжується менше 300 немовлят, взагалі пологів проходить в рік, ми сьогодні намагаємося сконцентрувати ці перинатальні центри не тільки третього рівня, про які ми вже сказали, але й другого рівня, тобто ліквідувати сьогодні по суті можливість здійснення пологів в не дуже кваліфікованих медичних руках.
Чому я кажу? Не тому, що хтось поганий чи хороший. Але, на жаль, досвіду у лікаря і акушерки, яка має одні пологи вдень, значно менше, якщо, не дай Боже, щось піде не так. Акушери, гінекологи – всі знають, як починаються пологи, але ніхто не знає, чим закінчаться.
Тому сьогодні, я думаю, якщо нам вдасться впровадити у повному обсязі оці перинатальні проекти, ми зможемо якраз мінімізувати такого типу і скарги, і можливості, коли жінка могла би сама народити, але, на жаль, у зв’язку з тим, що немає персоналу чи десь ризик дуже високий, і лікар боїться залишати, він змушений йти на кесарів розтин, і ми потім будемо мати проблеми, які виникають, як у першої жінки, яка нас запитувала.
– З іншого боку, виникнуть інші проблеми. Тому що, якщо в Києві довести до пологового будинку іноді доволі складно через затори, то в селах довезти до пологового будинку за браком часу…
Ми не можемо вам запропонували послухати запис однієї мешканки села, яка каже, що коли вона народжувала, якби сусідів не було вдома, то народжувала б вона десь вдома без жодної допомоги.
Як бути з цим?
Віктор Сірман: Ви абсолютно вірно ставите питання. І тому саме на меті реформування системи надання допомоги матерям і дітям. Ми чітко повинні забезпечити і у відношенні надання медичної допомоги на другому і на першому рівнях доступність, плановість і чітку зону доїзду. Це в першу чергу.
І коли ми говоримо про ургентне надання медичної допомоги, то так, тоді повинні всі служби злагоджено працювати і доставити у той лікувальний заклад, якщо пологи почалися раніше, а не за терміном.
Якщо ми говоримо про потенційно патологічні пологи, то наша задача зводиться до того, щоб перевести їх в максимально планові пологові будинки, і максимально зробити все для того, щоб жінка знаходилася на допологовій підготовці і пологи проходили у плановому порядку.
– Але ця жінка з Сумщини тиждень лежала в лікарні. І результат знаєте.
Віктор Сірман: Ці випадки, на жаль, непоодинокі, вони є. Ми з ними пробуємо боротися. І задля цього ми й перебудовуємо систему, для того, щоб мінімізувати кількість таких випадків.
