Біографічна довідка:
Катерина Амосова народилася 8 лютого 1956 року в Києві. Її батько – Микола Михайлович Aмосов, академік НАН і АМН України.
Донька геніального лікаря власним життям цілком заперечила твердження, начебто у дітях визначних батьків талант відпочиває. Катерина Амосова – член-кореспондент Академії медичних наук України, керівник Київського міського центру кардіології та ревматології, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений лікар України.
Катерина Амосова закінчила Київський медичний інститут. Захистила кандидатську та докторську дисертацію на тему «Дилатаційна кардіо-міопатія».
З 1989 року Катерина Амосова завідувачка кафедри госпітальної терапії № 1 Національного медичного університету імені академіка Богомольця.
Катерина Амосова – автор понад 400 наукових праць, у тому числі 6 монографій, а також 26 авторських свідоцтв. Підготувала 3 докторів та 34 кандидатів наук, є головним редактором журналу «Серце і судини», а також членом редколегій провідних наукових журналів.
Катерина Амосова – один із провідних учених у галузі кардіології. Член президії товариств кардіологів та ревматологів України, а також голова Київського міського товариства терапевтів.
– Ну що, пані Катерино, з Днем медика!
– Дякую!
– Ви святкуєте цей день?
– Ні!
– Чому?
– Так само, як я не святкую 8 Березня. На мою думку, це досить формальні свята, які дісталися нам з СРСР.
– Ну, а в світі існує там Всесвітній день медика, медицини.
– Я якось не уявляю, що такі поважні колеги, що вони отак це святкують з такими зборами урочистими, з грамотами від МОЗ. Вони так не святкують. Я також.
– Кажуть, що Ви дуже суворий викладач.
– Так.
– Студенти скаржаться на Вас.
Я намагаюся бути дуже суворою, але дуже справедливою
– Я хочу таку корекцію зробити. Вони про це говорять, але вони не скаржаться, бо я не даю підстав, щоб вони скаржилися. Я намагаюся бути дуже суворою, але дуже справедливою. Не проходять там всі оці гроші і таке інше. І тому вони не скаржаться.
– Тобто, Ви не корумпована?
– Ні, я не корумпована.
– А медицина у нас корумпована?
– Корумпована. Але у нас і суспільство…
– У чому саме? От суспільство – це ясно.
– От всі так говорять. Медицина – це є частина суспільства. І не може бути чистої медицини, навіть не абсолютно чистої, а чистішої, ніж суспільство взагалі. А чому? Це знов-таки економіка. Тому що годувати сім’ю, родину за 1400 гривень неможливо. Або треба йти з професії, або треба дещо якимись принципами поступатися, або працювати 18 годин на добу без вихідних днів, на що здатен мало хто, бо це дійсно важко.
– Добре. У чому є корупція в медицині? Поясніть явища, які там існують. Чим вона корумпована?
– Я би хотіла, щоб ми зробили дефініцію. Бо медицина – це широко, вона не однорідна. Є нянечки, медсестри, лікарі і медичні адміністратори. І там різні можливості і варіанти для тієї самої корупції. Що Вас саме цікавить?
– Напевне, найсерйозніше. Ви маєте на увазі що? Квіти, цукерки, гроші?
– Ні, гроші. Лікарі, медсестри, гроші…
– Дрібниці є дрібниці. Вони хочуть віддячити, тому що вони бачать, що медикам непросто працювати.
– Безумовно є випадки, і я так боюся, що хтось нам зателефонує і зараз мені все це і викладе, як з нього вимагали гроші, як в них підходили до хворого і не брали на операцію, поки не давали гроші.
– Це є. Це правда. Палець об палець не вдарять, поки не приходиш до головного лікаря або до завідувача відділення лікарні і не приносиш…
– По-різному це буває.
– У більшості випадків.
– Я не говорила б про більшість, але це, на жаль, це буває.
З іншого боку, я пам’ятаю, коли десь років 15 тому у мене серйозно захворів чоловік, я його відвезла у лікарню і поїхала купувати ліки і взяти з дому щітку, водичку і таке інше. Але я заїхала до магазину і купила баночку кави, коробку цукерок і привезла черговій зміні. І я це робила і продовжую робити, бо в мене родичі в моїй лікарні лікувалися, абсолютно щиро. І коли я отримала чоловіка здорового і живого, я дуже раділа. Мені дуже хотілося зробити приємно моїм колегам, які над цим працювали. І я так, дійсно, зробила подарунки.
Але ця межа є дуже хиткою. Тому в цих подарунках не все вже така на 100% корупція. Але я впевнена, що мої колеги були б набагато щасливіші, коли б вони мали достойну зарплату, і щоб не дивитися у руки цим хворим, цим родичам, бо задоволення це не приносить нікому.
– Якщо медицина була б чесною і дійсно лікувала б…
У нас же що у державі трапляється? У нас якщо проти чиновника якогось з’являється кримінальна справа і переслідування, він відразу хворий. Ви знаєте таку практику.
– Знаю.
– Або хочуть зняти з посади – людина відразу хвора. Ми маємо вже багато випадків, коли хтось опинявся на лікарняному ліжку у приватних лікарнях, державних лікарнях – це не має значення.
Останній приклад – це Віктор Пилипишин. Я не знаю, як у нього стан здоров’я, але він став у ряд тих, відразу потрапив у лікарню, коли є проблеми. Так само пан Рудковський, я пригадую, пан Шуфрич.
Чому так відбувається? Лікарів так легко купити політикам для того, щоб ті сказали: так, ця людина хвора, тому що більше не знаємо інших випадків, коли ці люди потрапляють у лікарні.
– Ми, мабуть, не знаємо коли вони потрапляють, тому що вони потрапляють або лікуються закордоном, або в такі дуже-дуже закриті лікарні, про що ми не знаємо.
– Я маю на увазі, чи можна купити фактично лікарське рішення про те, що людина хвора і її не можна переслідувати?
– Тут теж є певна межа. Було декілька випадків, коли людина померла дійсно. «Товарищ полковник, симулянт умер». У тому ізоляторі людина дійсно померла. І коли чоловікові 50 років, він не вів здорового способу життя, то гіпертонія є 100%.
– Тобто, фактично хворим можна стати? Знайти хворого?
– Ні. Ви розумієте, що частина цих діагнозів дійсно існує. А от та межа, щоб їх довести, наскільки вони серйозні, то тут, мабуть, дійсно не завжди мої колеги намагаються це зробити. Але щоб Ви розуміли, що і в абсолютно банальних випадках медицина – це не так, як струм той вимірювати, а щось зважити, неможливо об’єктивізувати у переважній більшості випадків. І коли є це така гілка, то ми ставимо більш серйозний діагноз з такою перестраховкою для себе і для хворого. А серйозніші люди є інвалідами другої групи ще перед тим, як попасти у прокуратуру.
– Дякую за дотепну відповідь.
– У мене був розкішний приклад. Колишня очільниця міської охорони здоров’я, з якою я тут суперечила з приводу тендерної закупки ангіографу для нашої клініки так серйозно, я не отримала ангіограф, а вони не купили те, що не треба було купувати. Мені гірше, бо мені зараз немає на чому працювати. І сьогодні, мабуть, я погодилася б. А навіщо?
І отут її привозять з залу суду до нашої клініки, у людини біль у грудях. Родичі коло неї, СБУ коло неї, мої колеги…
– Іронія долі.
– Так. Іронія долі. Я не хотіла туди йти. Але тут є особисте. Але коли я її подивилася, я висадила СБУшників, родичів, моїх колег, коли диктувала свій огляд. І в мене перше речення було: запрошено оглянути хвору начмедом. І далі переді мною поставили питання: чи є вона транспортабельною? Я сказала: так, є. Ну, можна переводити. І на другий день ми її перевели до того розкішного відділення, яке вона сама відкрила за гратами у лікарні швидкої допомоги півроку тому.
– Але є зараз інші випадки. Скажімо, непроста ситуація для Юлії Тимошенко, яка ходить в прокуратуру, яка не хвора, не лягає на лікарняне ліжко, але йдеться там про закупівлю вакцини. Ви знаєте цю історію.
– Я її з преси знаю. І не більше того.
– І там є таке порушення, що переплатили, тобто те, що називається «відкатом», але американській фірмі це сталося.
Як часто трапляються такі схеми в українській медицині, коли закуповуються ліки з «відкатами», коли закуповується обладнання з «відкатами», коли гроші збираються, скажімо, як дружина колишнього Президента Ющенка збирала гроші на лікарню майбутнього, а лікарні немає, але гроші збиралися.
Як це все назвати?
– Коли лікарні немає, гроші збиралися не з бюджету, то це мене не так вражає. Коли вони йдуть з бюджету, то це не просто корупція. За це Бог карає, за такі речі.
– Але я питав: як часто таке трапляється?
– Ви почали з конкретного випадку – у зв’язку з Юлією Володимирівною. Я не впевнена, що так воно було. І у моєму розумінні чисто як людини, от Юлія Володимирівна найменш асоціюється з цією практикою.
Я відповім на Ваше питання, але не в контексті Юлії Володимирівни, цих вакцин. У мене склалося таке уявлення, як у громадянки і людини, що ці «відкати» є тотальні. Але говорити мені тут на радіо, не маючи доказів, – це, мабуть, невірно.
Але таке особисте уявлення в мене є стовідсотково. Є багато прикладів, я зустрічала у моєму житті на користь цього. Але все це треба доводити до суду. Ніхто це не довів до суду. І оце погано.
– Просто якщо гроші розкладаються у подібний спосіб з державного бюджету, про що Ви справедливо зауважили, то медицина перетворюється у «чорну діру»: скільки грошей не давай, на медицину завжди не вистачатиме.
І тут ми вже можемо підійти до теми реформування української медицини. Власне, Ви ж знаєте про ті події, які відбулися у травні зі зміною міністра. Так?
– Я знаю, що факт пройшов, що відбулася зміна.
– Так, відбулася зміна. Зараз навіть кажу. Іллю Ємця було звільнено 17 травня, а призначено Олександра Аніщенка 24-го.
– У нас кожного півроку міняється наш міністр.
– Власне, я до чого? Президент сказав, що Ємець не впорався. І виникає питання: якщо він не впорався, то Аніщенко впорається. Чи бачили Ви програму реформування української медицини, яку має втілювати міністр?
– Ну, бачила я ту програму. То самогубець, який йде її втілювати, на мій погляд.
– Чому?
– На мій погляд, лікаря з 30-річним стажем, це нереально в нашій державі, принаймні зараз при тій корупції, що йдеться. Бо це абсолютно логічно. Всі ми можемо знати зарплати цього головного лікаря лікарні, чиновників від медицини. Вони мають конкретні зарплати. І мене особисто вони абсолютно не влаштовують. А якщо багато людей на ці посади йде – це зрозуміло.
– Ні, не зрозуміло.
– Мабуть, є і повинні бути інші бонуси, інші преференції оцих посад страшенних. А з українською медициною я практично впевнена, що, на жаль…. Мій прогноз щодо майбутнього на наступні декілька років дуже песимістичний. Воно так запущено страшною мірою. І грошей в медицині бюджетних мало, багато з них йде Бог зна куди, відсотків 40.
– Дивіться, я конкретний приклад наведу. У нас є відома лікарня, Феофанія. Так? І є просто лікарня. Так? Ось така практика в державі.
Лікарня Феофанія не знає проблем, тому що там лікуються депутати. За великим рахунком порівняно зі звичайною, районною лікарнею, не кажучи десь в областях.
Чи це не є першопричиною такої хибної практики, коли для когось робиться зразково-показово, а все решта – вже як буде.
– З серйозними проблемами і всі, хто мають гроші, лікуються десь закордоном, і навіть не в тій Феофанії, тому що не довірять тут абсолютно нічому. Так само, як діти навчаються закордоном. І поки це буде відбуватись... Абсолютно повний відрив, що ті, хто мають перейматися проблемами своїх виборців, абсолютно уявлення не мають, як ті виборці мешкають, живуть, як вони лікуються. Але виборців це влаштовує. Влаштовує їх! Ну, що ж тут робити?
І дуже мене дивувало, як наші хворі, їх родичі привозили хворих з достатньо серйозними проблемами і на невідкладну допомогу легше сказати, що є, бо є не багато, але вони йдуть, вони купують ці ліки.
Почуття лікаря, який не знає чим лікувати і не може цього зробити, бо бідні люди не можуть цього купити, бо в них грошей не має – це страшне почуття! Воно мене особисто, моє життя в професії, воно нищить, оця безпорадність. Це перше. І перше відчуття приниженості від того, що відбувається.
Якщо мені було б на 15 років менше, я б виїхала звідси і…
– Оце так?
– Оце так!
– Отакий вердикт?
– Отакий вердикт!
– Дивіться, це ж взаємопов’язані речі: погана система охорони здоров’я – це значить, що низький рівень життя, тобто здоров’я людей, тобто вони раніше помирають, як би це прикро не було. І Верховна Рада в той самий час підвищує пенсійний вік. Так? Маючи таку систему охорону здоров’я, не забезпечуючи тривалість життя більше, підвищується пенсійний вік.
Це такі, напевне, роздуми уголос з мого боку. Це навіть не питання. Це після Вашої такої емоційної заяви про те, що якби Ви були на 15 років молодші, то Ви виїхали б. Але ж Вам тато казав ніколи не складати рук?
– А я і не складаю рук! Я й не виїхала, власне, через тата. Бо я не могла його залишити тут.
– Невже така безпорадність? Невже нічого не можна зробити?
Президент говорить: ось буде сімейний лікар тепер у всіх українців, ось ліпше лікуватимуться.
– Ой! Те, що прогноз поганий, це не значить, що нічого не треба робити. І, зокрема, і ваша професія може дещо зробити. Бо найефективніше – це профілактика. Не лікування того інфаркту, який коштує дуже великі гроші, а саме профілактика. І якщо б на кожному ЗМІ якісь там 2 хвилини чи скільки віддавались би елементарним порадам щодо здорового способу життя, то це мало б дійсно достатньо серйозний ефект теж.
Я якось там на колегії сиділа, і мої помічники порахували мені, скільки треба грошей на ліки в місяць для хворого з ішемічною хворобою серця і гіпертонією для прийому найдешевших ліків з доведеною ефективністю щодо попередження судинних катастроф і подовження життя. Це по аптечних цінах було десь 120 гривень. Це не такі великі гроші. Але йде зі ЗМІ оцей вал цілителів, якихось медиків, які казна-що говорять! Ну, страшне!
– У нас є слухач.
Слухачка: Я дуже рада, що Катерина Миколаївна в гостях. Але запитання хочу їй поставить. Скажіть, це нормально, коли ти звертаєшся в лікарню, немає елементарного бинта? Це нормально, що наші депутати отримують такі кошти?
Я далека від цього. Ну, давайте що-небудь зробимо. Я знаю як лікаря Катерину Миколаївну. Дай Бог їй здоров’я, я дуже поважаю її, я навіть в неї закохана. Можливо, щось потрібно робити на її рівні. В неї рівень високий…
Я цього не говорю, що у одного потрібно взяти, одному дати. Але ж Ви розумієте, що прийшли до того, що у аптечних, от в лікарнях кіоски, Ви знаєте, наскільки там більша ціна, ніж в нормальних аптеках? Чому таке?
Дайте мені, будь ласка, на це відповідь, якщо ви маєте до цього якесь відношення. І чи можете Ви цьому посприяти? Я Вам дуже вдячна! Нехай Вам щастить! Нехай в Вас руки ніколи не болять!
– Дякуємо за ті теплі слова. Дійсно вони дають якусь силу на життя.
Але зробити одна я нічого не зможу. Зроби ми можемо тільки всі разом. Якщо у нас будуть розвиватись громадські організації, громадське суспільство, коли громадяни будуть єднатися у такі організації і будуть виходити з листами, з заявами, з плакатами, тоді, мабуть, щось зміниться.
Ці кіоски, так, я знаю це. Це оренда. У нас такий самий є. Я сама в міру своїх конфліктів з начальством, повірте мені, я витримую.
Але все впирається в громаду українську, в хворих, їхніх родичів, в громадські суспільства. І це, дійсно, велика сила. Але щоб в тому СРСР, у тій країні щось таки змінилося, потрібен час. І я сподіваюся, що років через 20, мабуть, все це проросте, і у нас з’являться такі громадські організації. Але, безумовно, з чогось треба починати і робити це зараз.
– Давайте подивимось на інші країни. Скажімо, всі знають, як добре поставлена на ноги система охорони здоров’я в Ізраїлі, скажімо. Чому? Тому що держава про це дбає, держава, між іншим, не стара. Тобто держава, яка через війну пройшла, але все одно зробила собі міцну систему охорони здоров’я.
Я вже не кажу про європейські країни і навіть колишній соціалістичний табір, які теж пройшли систему реформування системи охорони здоров’я. Невже в Україні таке неможливо? І що може бути мотивацією, щоб якась влада, тобто це ж фактично менеджмент і бажання щось зробити реально, а не просто прикритись словом «реформа».
– Ви знаєте, це дійсно, мабуть, впирається в лідера чи в лідерів.
І я пам’ятаю ще з дитинства… Це позиція мого батька. І як він жив. І я навіть не розумію, чому дуже багаті люди, які мають уже все, що можна мати, не розуміють одну таку просту річ, що задоволення, яке отримуєш від «енного» «Бентлі» і від «енної» квартири, воно набагато слабкіше, ніж від того, коли дійсно щось зробиш для людей. І навіть, якщо люди нічого не скажуть за це. А вони дійсно не скажуть, але саме це відчуття! Це таке задоволення, від якого можна літати!
Мабуть, зміняться покоління з тих лідерів. Мабуть, хтось осягне цю елементарну, просту думку і буде гуртуватись якась команда однодумців. Але думка ця елементарно проста.
– Елементарно проста. Але що відбувається? Нічого не відбувається. Ви самі казали, в СРСР на медицину витрачали дуже багато грошей. Ми знаємо, якою вона була.
– Була пристойна.
– Була простою і соціалізованою. А те, що ми отримали у спадок, воно просто їде далі собі, якось та й їде.
– Та вона вже руйнується. І ті сімейні лікарі… Ця модель знаєте чому приваблива? Вона не є кращою, ніж та спеціалізована медицина, яка була за радянські часи, вона є дешева. Вона є найдешевша з оптимальним співвідношенням якість-ціна. І тому її зараз намагаються втілити в життя. І це в принципі добре.
Але, окрім того, щоб це назвати, що це є сімейний лікар, треба оснастити. Треба, щоб були елементарні, не комп’ютерні томографи, але елементарні: рентген, ЕКГ. В місті Києві ЕКГ зробити – проблема без грошей. Що говорити, якщо від’їхати від Києва 30 кілометрів. Тобто ці гроші на це потрібно витратити. Це перше. І щоб лікарі поїхали у сільську місцевість, їм треба дати машини елементарні, їм потрібно дати гроші.
До речі, Росія робить…
– Я знову згадаю Юлію Тимошенко, яка вже купила лікарям сільським машини, за що порушили справу. Ви бачили.
– Ви знаєте, якщо б вона купила ці «Таврії», вони б мабуть розвалились би через…
– Я маю на увазі, що там був скандал. Я не знаю, як має насправді виглядати машина для сільського лікаря, але ясно що це…
– Вона повинна бути надійною! Вона повинна не розвалитись на тих дорогах. У нас є декларація, що за 20 хвилин кожен хворий має отримати допомогу. Яка вона там буде? Вона повинна бути надійною! І безумовно закупівлі повинні бути чесними. Тут я абсолютно згодна. Я не знаю тієї ситуації…
– Там скандал був, що туди не можна покласти людину на ношах.
– Ви знаєте тут є такий варіант. Все медичне обладнання, якщо взяти там холодильник, телевізор і так далі і те ж оснащення, але яке є медичною технікою – це в 10 разів дорожча ціна. Бо у світі медицина є такою дуже привабливою частиною. Вона дуже прибуткова , вона гроші приносить.
– Так. Тому що це – бізнес.
– І тому якщо взяти медичну машину, то вона апріорі зразу ж буде в рази дорожчою. І в принципі цього хворого можна притягнути аби на чому, аби його довезти. І тут я особисто як лікар з великим стажем не бачу такої серйозної проблеми. Все впирається в ціну, в якість. І також дуже важливо, щоб це було все прозоро і відкрито, щоб на тих закупівлях була громада, щоб було це відкрито і прозоро. І тоді б питань не було.
– До Вас у цій студії була якось Ольга Богомолець. Ви знаєте цю людину. І ми теж говорили, звичайно, і про медицину, не лише про її пісні. І вона сказала, що все, що вона робить, вона створює фактично власноручно паралельну систему охорони здоров’я в цій країні. Тому що вона бачить в цьому єдиний можливий вихід – створювати щось, що може замінити.
Але це називається приватна медицина вже. Це є дорожче. І в нас є приклади, коли відкриваються приватні лікарні, приватні клініки, стоматологічні, пологові будинки. За всіма напрямками є лікарні Ольги Богомолець. Це шкіра наскільки я розумію.
Чи є це вихід в даній ситуації – давати зелену дорогу бізнесу? Але це значить, що населення має платити і забути про державну систему. Чи якісь інші варіанти?
На це питання відповісте, коли ми послухаємо нашого слухача, який зателефонував.
Слухач (переклад): Я поважаю лікарів такого рівня, на якому є Катерина Амосова. Але тим не менше, дивіться, що відбувається. Більшість людей не лікуються. Не лікуються не тому, що не хочуть, а тому що не можуть – не вистачає грошей.
Якщо йде мова про найголовніше в державі – про людей , то чому розмови лише про одне – про махінації: там забрали, там вкрали, там недоплатили?Що важливіше для лікаря: гроші чи людське житт? Так ось, доведено, що лікарю здорова нація не потрібна.
– Дякуємо за таке несподіване питання. Говорять, що лікарям просто не потрібна здорова нація. Тому що можна, коли більше хворих, більше заробити. Якщо головне – гроші, звичайно.
– Я не можу з цим погодитися. Безумовно, наш слухач має такий великий негативний власний досвід. І стикався він з поганими лікарями, з лікарями корумпованими. Що тут скажеш? Він має право це говорити. Але те, що не стовідсотково всі лікарі саме такі, що вони хочуть заробити на цих хворих, то абсолютно невірно, абсолютно.
Якось дійсно і прокоментувати це не можу. Бо якщо він вважає, що ці люди, які особливо там, де він, працюють лікарями за ці мізерні гроші, що вони… Ні, я не можу з цим погодитись абсолютно. Це невірно.
Дійсно, що всі ми і я теж не доробляємо – це мало спілкуємося з хворими щодо профілактики. Бо ці розмови потребують часу. Його не вистачає. Це дійсно ми недопрацьовуємо. Бо багато чого в плані власного здоров’я у руках самих хворих, бо не менша ефективність щодо продовження життя і попередження (зокрема моя галузь) судинних катастроф, від чого гине 60% українців, – це не курити, це закрити рот і мати оптимальну масу тіла, це їсти овочі, фрукти і фізична активність. І це дає результат щодо подовження життя такий, як три види таблеток.
Я це говорю, абсолютно відповідаючи за свої слова. Але така природа людини. Вона така слабка, що є такий вислів. Що найбільше відрізняє людину від тварини? Це любов приймати ліки.
А щодо приватної медицини. Чим більше у нас буде приватних цих установ, тим краще буде для бідного українця, бо більше народу відійде від тієї бюджетної медицини, скажімо. І цих нещасних ліків, яких там дуже мало, вистачить більшій кількості бідних людей. І в ідеалі… Ну, не може бути в Конституції безкоштовної медицини. Кого ми дуримо?
– В Конституції не треба прописувати, що медицина безкоштовна.
– Ні. Але безкоштовна повинна бути швидка допомога і соціальна допомога. А швидка – стовідсотково. І ось тут повинна бути забезпечено все на найвищому рівні. А чим більше народу буде в приватній медицині лікуватися, тим краще тій решті, яким нікуди йти.
– Вона в нас не зовсім, вона в нас умовно безкоштовна медицина.
– Наш бюджет такий же самий крутиться. А то я не знаю.
– Умовно безкоштовна, тому що коли ви приходите в лікарню, з’ясовується, що для того, щоб зробити, наприклад, флюорографію або будь-які інші послуги, що вони платні. У державну – це комунальна власність або якась державна.
– І тому це велике лукавство. І вся медична спільнота скаже те, що говорю я: треба від цього відмовитися. Бо кого ми дуримо? Кого ми дуримо? І ми,
медики, є заручниками цієї Конституції і цього всього. Бо решта очільників відморозилися від цієї ситуації.
– То Ви вважаєте, що обіцянка про безкоштовну медицину – це популізм?
– Це популізм і це вибори.
– Ну, Ви знаєте, хто про це говорить, про безкоштовну медицину?
– Всі говорять про безкоштовну медицину. Всі політичні сили про це говорять. Всі говорять, бо то – рейтинги.
– То, може, в цьому першопричина взагалі? І відсутність реформування в цьому теж полягає?
– Треба відпустити багато чого на плав. Воно й так є платним. Але забезпечити дійсно таку невідкладну швидку допомогу і соціальну допомогу нормальну, то всім буде краще. Я хотіла сказати гарно, але гарно, мабуть, не буде, бо це буде така достатньо бідна медицина, але буде дійсно краще. І лукавства буде менше.
– Якщо у нас держава погано забезпечує систему охорони здоров’я, тобто недостатнє фінансування, всі про це говорять, то чому ж тоді медики, які працюють в державних лікарнях, не йдуть у приватний бізнес і не працюють там? Чи це свідчить тоді про низьку якість освіти медичної в Україні?
– А Ви що, вважаєте, що в приватній медицині працюють тільки всі вихідці, які закінчили там медичні школи? Ні, вони дійсно... Ви знаєте тут, мабуть, треба мати певний склад характеру, щоб йти в приватну медицину. Я б, наприклад, не пішла.
– Я знаю, що Ви б не пішли.
– Я б не пішла, бо там усміхатися і … Та, ні. Ні.
Але багато підробляють у приватній медицині. І це дійсно йде на користь всім. Підробляють.
– Я про що запитував? Чи люди дійсно отримують якість послуг у приватних клініках ліпшу? Тому що всі лікарі і там, і там фактично однакові: і в державних і в приватних клініках. Якщо Ви кажете, що навіть підробляють?
– Ви знаєте, гарні лікарі не можуть працювати краще в одному закладі, в одній кімнаті і гірше в іншій кімнаті. Це абсолютно неможливо. Що комфорт, то дійсно там. Крім якості лікування, в нас же всі ці є й комунальні загальні варіанти, як виглядає оце все. І тому дійсно людині хочеться комфорту. І тут комфорт забезпечується в приватній медицині.
