Львів’янка Євгенія Петрів-Руда (єврейське ім’я Гізель Богнер) дуже мила і скромна жінка. Вона часто приходить до пам’ятника жертвам Голокосту у Львові, щоб вклонитись і помолитись за усіх загиблих у роки Другої cвітової війни.
Де спочивають останки мами, яка її народила, Євгенія-Гізель не знає. Вона доглядає за могилою мами, яка її врятувала і виховала, та сестри Ольги, яка стала для неї рідною.
Катерина Петрів потрапила в єврейську родину Калісманів у Львові в 1922 році. Вона ще й гадки тоді не мала, яка доля її спіткає і яку місію вона має виконати.
Дівчинка залишилася круглою сиротою. Заплакану 10-річну Катерину на Краківському базарі помітила гарна жінка. Дитяча історія зворушила молоду єврейку, і вона забрала її до себе в родину. Згодом Катерина одружилась із Миколою та уже обоє мешкали в єврейській родині.
У 1941 році, коли німці прийшли у Львів, Микола перевіз із Золочівщини до Львова сестру господині помешкання Регіну Богнер із маленькою донечкою Гізель.
Українці вважали, що зможуть врятувати Калісманів, але всіх євреїв з цієї родини німці забрали в гетто. Туди потрапила з мамою і 9-місячна Гізель.
«Миколі та Катерині вдалося домовитись з поліцаєм, і він мене виніс із гетто, якраз перед його ліквідацією у 1943 році. Мене переховували, щоб ніхто не видав, а моя мама, мамина сестра і її син загинули», – пригадує Євгенія.
«Світ має знати, що і українці рятували євреїв»
Микола та Катерина Петріви назвали дитину Євгенією і виховували її як свою рідну донечку. У роки війни Петріви змінювали місце проживання, щоб врятувати двох єврейських дітей. Але сина Калісманів видала ровесниця, і він зник.
«Я вважала Катерину мамою, була з нею до самої смерті, не змогла виїхати за кордон, як це зробили багато євреїв. Перед смертю Катерина попросила у мене вибачення, що не змогла ще врятувати мою маму», – зі сльозами на очах розповіла Євгенія Петрів-Руда.
У 1945 році енкаведисти заарештували Миколу як українського націоналіста, і він загинув. Через рік Катерину забрали за зв’язок з оунівським підпіллям як дружину націоналіста.
«Вона тоді сказала своїй доньці Олі: «Лише нікому її не віддавай», – розповідає Євгенія. – Нам було важко без родини, ми, можна сказати, бомжували. Оля була старша від мене на 10 років. У 2005 році вона відійшла, і це була велика втрата для мене. Це були дуже бідні люди, але набожні, моя рідна сім’я».
У 1996 році Микола та Катерина Петріви посмертно удостоєні звання Праведників народів світу. «Я дуже завжди цінувала, що мені українці врятували життя, і домагалась, щоб вони були удостоєні звання (Праведників народів світу). Бо світ має знати, що і українці рятували євреїв», – зауважує Євгенія Петрів-Руда.
Понад 130 тисяч євреїв померли у львівському гетто під час німецької окупації. Щасливий був той, хто мав гроші і міг купити ціанистий калій, з болем каже жінка. Втім, сотні євреїв врятували прості городяни, яких не зуміла налякати жорстокість війни.
Де спочивають останки мами, яка її народила, Євгенія-Гізель не знає. Вона доглядає за могилою мами, яка її врятувала і виховала, та сестри Ольги, яка стала для неї рідною.
Катерина Петрів потрапила в єврейську родину Калісманів у Львові в 1922 році. Вона ще й гадки тоді не мала, яка доля її спіткає і яку місію вона має виконати.
Дівчинка залишилася круглою сиротою. Заплакану 10-річну Катерину на Краківському базарі помітила гарна жінка. Дитяча історія зворушила молоду єврейку, і вона забрала її до себе в родину. Згодом Катерина одружилась із Миколою та уже обоє мешкали в єврейській родині.
У 1941 році, коли німці прийшли у Львів, Микола перевіз із Золочівщини до Львова сестру господині помешкання Регіну Богнер із маленькою донечкою Гізель.
Українці вважали, що зможуть врятувати Калісманів, але всіх євреїв з цієї родини німці забрали в гетто. Туди потрапила з мамою і 9-місячна Гізель.
«Миколі та Катерині вдалося домовитись з поліцаєм, і він мене виніс із гетто, якраз перед його ліквідацією у 1943 році. Мене переховували, щоб ніхто не видав, а моя мама, мамина сестра і її син загинули», – пригадує Євгенія.
«Світ має знати, що і українці рятували євреїв»
Микола та Катерина Петріви назвали дитину Євгенією і виховували її як свою рідну донечку. У роки війни Петріви змінювали місце проживання, щоб врятувати двох єврейських дітей. Але сина Калісманів видала ровесниця, і він зник.
«Я вважала Катерину мамою, була з нею до самої смерті, не змогла виїхати за кордон, як це зробили багато євреїв. Перед смертю Катерина попросила у мене вибачення, що не змогла ще врятувати мою маму», – зі сльозами на очах розповіла Євгенія Петрів-Руда.
У 1945 році енкаведисти заарештували Миколу як українського націоналіста, і він загинув. Через рік Катерину забрали за зв’язок з оунівським підпіллям як дружину націоналіста.
«Вона тоді сказала своїй доньці Олі: «Лише нікому її не віддавай», – розповідає Євгенія. – Нам було важко без родини, ми, можна сказати, бомжували. Оля була старша від мене на 10 років. У 2005 році вона відійшла, і це була велика втрата для мене. Це були дуже бідні люди, але набожні, моя рідна сім’я».
У 1996 році Микола та Катерина Петріви посмертно удостоєні звання Праведників народів світу. «Я дуже завжди цінувала, що мені українці врятували життя, і домагалась, щоб вони були удостоєні звання (Праведників народів світу). Бо світ має знати, що і українці рятували євреїв», – зауважує Євгенія Петрів-Руда.
Понад 130 тисяч євреїв померли у львівському гетто під час німецької окупації. Щасливий був той, хто мав гроші і міг купити ціанистий калій, з болем каже жінка. Втім, сотні євреїв врятували прості городяни, яких не зуміла налякати жорстокість війни.
