«Людину не кинемо». Як волонтери Helping to Leave евакуюють українців з окупації і депортації?

У процесі евакуації з окупованих територій чи з депортації, волонтери не обіцяють, що все відбудеться заплановано і спокійно, каже представниця Helping to Leave Олена Губанова. Бойові дії вносять свої корективи у плани. Утім, єдине, у чому волонтери запевняють українців, які хочуть виїхати на вільну територію, що їх не покинуть до самісінького кінця шляху.

Цьогоріч 6 серпня єдиний пункт пропуску між Росією і Україною, який діяв протягом великої війни – «Колотилівка – Покровка», що на кордоні Сумщини з Росією, – припинив роботу через наступ українських Збройних сил на Курську область. Саме цим шляхом люди з окупації, а нерідко – й з депортації, повертались на підконтрольні владі України території. Відтоді найшвидшим варіантом виїхати став прикордонний пункт «Мокрани-Доманове» у Волинській області на кордоні з Білоруссю. Це ускладнило шлях для тих, хто наважився покинути дім чи вибратися з Росії: замість одного-двох днів дорога розтягнулася до трьох-п’яти, збільшилася і вартість евакуації.

Часто люди, які опинилися в окупації, особливо пенсіонери, люди з інвалідністю та з інших незахищених верств, не мають роботи чи заощаджень, відповідно – і можливості виїхати. Тому вони звертаються за допомогою до благодійних фондів і волонтерських організацій. Одна з таких – Helping to Leave – безкоштовно вивозить людей з окупованих українських територій, а також із Росії і Білорусі, куди українців незаконно депортували або де вони застрягли, намагаючись евакуюватися самотужки.

Як саме організація допомагає українцям? Який шлях тепер потрібно подолати мешканцям непідконтрольних територій після закриття коридору на Сумщині? Як комунікувати з волонтерами, щоб отримати ефективну допомогу? Про це проєкту «Ти як?» розповіли координаторка евакуації з сумського гуманітарного коридору та деокупованих територій Харківської області Helping to Leave Олена Губанова і координаторка відділу комунікацій організації Юлія Боклаг.

Як відбувається евакуація?

Helping to Leave безкоштовно евакуює на підконтрольну територію громадян України, які перебувають на окупованих територіях або в Росії, куди їх незаконно депортували. А тих людей, що мають намір подолати шлях самотужки, волонтери закликають звертатися до організації бодай за консультацією – щодо безпечного виїзду, оформлення документів та інших питань.

«Ми дуже просимо людей звертатися, не зважаючи на те, який спосіб евакуації вони обрали, тому що є дуже багато ризиків, які люди не можуть врахувати, а це може мати значення. Наші поради можуть морально підготувати людей, якщо вони виїжджатимуть шляхом, який обрали самостійно», – каже Олена.

Ініціатива Helping to Leave народилася із хаотичного чату, де обговорювали можливості виїзду. Тепер, кажуть в організації, це злагоджена робота, до якої залучено понад 200 волонтерів, які мешкають у більше ніж 30 країнах. Перебуваючи у різних часових поясах і локаціях, вони працюють позмінно, тож оператори завжди на зв'язку і можуть надати термінову допомогу.

Щодо особистих даних людей, які звертаються за допомогою, – доступ до них має обмежене коло волонтерів.

«Коли відбувається процес евакуації, ми не можемо гарантувати, що все відбудеться, як ми розповіли і запланували. Лінія фронту досить рухлива, наприклад 6 серпня почався наш наступ в Курську область, також є інші людські фактори. Але ми можемо гарантувати, що людину не кинемо: щоб не трапилось, ми будемо з нею і зробимо все для того, щоб доставити її туди, куди планувалось», – запевняє Олена.

Жінка – сама переселенка. У 2015 вона виїхала з рідного Луганська до Запоріжжя, а тепер – допомагає евакуюватися людям з окупації. Рідним Юлії допомогли виїхати з окупованих територій волонтери Helping to Leave, а згодом вона також долучилася до команди. За словами волонтерок, найважливіше і водночас найскладніше – вибудувати комунікацію таким чином, щоб людина довірилась.

«Ми довго розповідаємо про нас, пояснюємо, чим ми займаємося, як приблизно проходитиме евакуація, на що ми звертаємо увагу, чому для нас це важливо. І саме тому вибудовуються більш близькі стосунки. По-перше, люди повинні нам довіряти, по-друге, вони мають нам розповісти, які в них документи, які вони мають хвороби, де працюють їхні рідні тощо – усе це потрібно, щоб прорахувати фактори ризику і більш безпечно вибудувати маршрут виїзду», – пояснює Олена.

«Лінія зіткнення наближається»: евакуація дітей з Донеччини (відео)

Саме тому іноді, каже, підготовка до евакуації може тривати кілька місяців: потрібно зібрати всю необхідну інформацію, подбати про документи та безпекові нюанси.

Найчастіше про можливість виїхати люди дізнаються через «сарафанне радіо», адже на окупованих територіях обмежений мобільний зв’язок та інтернет, тому знайти інформацію про евакуацію на українських сайтах чи в соцмережах складно. Для людей в окупації джерелом інформації про виїзд стають переважно ті, кому вже вдалося евакуюватися, або рідні, які перебувають у менш небезпечних регіонах України і звертаються до організації за допомогою.

«Комунікація відбувається через месенджери. Наприклад, на деяких територіях в Херсонській і Запорізькій областях ще є український мобільний зв'язок. А на Харківщині, в Луганській, Донецькій областях і в Криму єдиний спосіб комунікації – інтернет-зв'язок, як от Telegram, Viber або WhatsApp», – каже Олена.

Спершу спілкування відбувається через бот. Коли найнеобхідніші дані зібрано, з людиною зв’язується оператор, який супроводжуватиме її протягом усього шляху.

«Давайте уявимо, що ви хочете вивезти свого дідуся з тимчасово окупованої території, – пояснює Олена. – Нехай це буде мобільна людина поважного віку. Ви телефонуєте на нашу гарячу лінію, потім з вами зв'язується координаторка майбутньої евакуації. Ця людина буде на зв'язку постійно – і з вами, і з ним. Вона зможе швидко надати відповідь, де перебуває ваш дідусь. Оператор збере первинну інформацію: які у дідуся паспорти – український чи російський, в якому вони стані – дійсні чи протерміновані, який фізичний стан чоловіка, чи готовий він евакуюватися, чи має, куди їхати, чи потребує допомоги з розселенням».

Волонтерка наголошує: важливо дуже конкретно розповісти про фізичний стан людини – від цього напряму залежить процес евакуації. «Буває, люди кажуть: «У мене лежача матір». Потім ми починаємо спілкуватися і розуміємо, що вона може пройти п’ять метрів. І це дуже велика відмінність! Тому що у нас велика черга з лежачих людей: на превеликий жаль, їх не один десяток. Організовувати евакуацію лежачої людини – дуже складно. Якщо вона напівсидяча, погано сидить, погано ходить – про це так і треба казати», – додає співрозмовниця.

Зазвичай координатори збирають групи мешканців, яких потрібно вивезти. Якщо це літня людина або вона має певні ментальні особливості чи проблеми зі здоров’ям, волонтери знаходять ще когось, хто хоче виїхати і хто водночас супроводжуватиме людину. На шляху види транспорту можуть змінюватися, залежно від стану людей і конкретних ситуацій.

«І протягом усього цього часу ви будете знати, що відбувається. Наші волонтери вибудують маршрут з урахуванням фізичного стану людини, з урахуванням всього необхідного. Сказати зараз, яким буде цей шлях, ніхто не зможе, бо це залежить від того, наскільки безпечно цю людину везти конкретним маршрутом», – наголошує Олена.

Дорога до вільної території України нині пролягає через окуповані території, Росію і Білорусь. Людей довозять до тепер уже єдиного гуманітарного коридору біля околиці села Доманове. Там їх зустрічають волонтери організації. Якщо є необхідність, новоприбулим купують квитки або організовують супровід до потрібної точки.

Водночас Олена наголошує: якщо йдеться про консультативну допомогу людям, які виїжджатимуть самостійно, організація не може радити перевізників. Інколи трапляються історії, коли вони кидають людей напризволяще.

«Перевізники бувають порядні і непорядні. Інколи ми бачимо сплеск у ціні, один раз чули про 10 тисяч доларів – це взагалі щось нереальне. Іноді до нас звертаються із запитом: «Мені сказали, що такий-то перевізник гарний. Що ви про нього скажете?». Ми ніколи не можемо порадити жодного перевізника, адже не можемо довіряти цим людям, ми їх не знаємо. Якщо людина надає послугу, а інша людина за неї сплачує, ми за цей процес не можемо нести відповідальність», – говорить Олена.

Біля околиці села Доманове евакуйованих зустрічають волонтери організації

Що змінилося після закриття гуманітарного коридору на Сумщині?

За словами волонтерок, процес виїзду ускладнився. Передусім, людям доводиться долати довший шлях. Якщо раніше до КПП між Україною і Білоруссю везли переважно маломобільних людей, які фізично не могли подолати два кілометри пішки від Колотилівки до Покровки (бо там на певному відрізку наявний лише піший маршрут доволі складною дорогою), то тепер усім доводиться долати маршрут тривалістю три-п’ять днів. Раніше дорога займала до двох діб.

Утім, в організації наголошують: йдеться не про безперервний маршрут. Процес виїзду включає ночівлю, для евакуйованих купують продукти, за потреби їх супроводжує доглядальниця. Якщо є необхідність, купують підгузки, крісла колісні – усі витрати за рахунок фонду, зокрема з приватних пожертв, від підтримки фізичних осіб.

Та найбільша проблема – наголошують – документи.

«Щоб виїхати з території РФ на територію Білорусі наземним транспортом, потрібен російський паспорт. А щоб потрапити з території Білорусі на територію України, потрібен чинний паспорт громадянина України – не протермінований, не ксерокопія. У Сумській області можна було пройти з ксерокопією або з протермінованим документом. Тут – цього немає. Через це люди застрягають у Білорусі. Немає українського паспорта – все, залишаєшся в Білорусі. Він протермінований – залишаєшся в Білорусі. Тому в нас наразі побільшало запитів», – каже Олена.

Жінка додає: до закриття КПП на Сумщині існувала опція доїхати з Луганська до Білгородської області за 2000–2500 російських рублів (21–26 доларів), дістатися до селища Красна Яруга (російське прикордоння) – і звідти взяти таксі до Колотилівки. Цей шлях був зрозумілим для людей, тож частіше вони виїжджали самотужки. Натомість зараз ті, хто наважилися їхати своїми силами, потрапляють до Білорусі – й не знають, як діяти далі. Тому кількість запитів про допомогу значно зросла: у серпні їх було майже 600, порівняно з близько 200, які надходили до організації раніше.

Чому люди повертаються в окупацію?

Іноді Helping to Leave отримує запити про допомогу від людей, яких вони уже евакуювали, однак ті повернулися назад.

За словами волонтерів, найчастіше таке трапляється через різке погіршення стану здоров’я родичів, які не захотіли виїжджати раніше. В організації наголошують: на якісну медичну допомогу на окупованих територіях не варто розраховувати.

«Дуже часто «швидка» може їхати годинами. Є випадки, коли немає потрібних ліків, немає лікарів або ж медики відмовляють в допомозі. Ми мали зустріти евакуйованого на Сумському гуманітарному коридорі. Ця людина була у виснаженому, зневодненому стані, ніби з «Бухенвальду», – ділиться Олена. – Цей чоловік прожив буквально добу і помер від виснаження. Свого часу, коли він викликав швидку (це лівий берег Херсонщини), йому прописали зелений чай».

Тому волонтери закликають мешканців окупованих територій евакуюватися, навіть якщо вони вагаються, чи варто покидати дім, і намагатися вивезти літніх родичів. Коли рідні пориваються поїхати назад, щоб якось допомогти – твердять – це несе величезні ризики: за словами координаторів організації, людина може не пройти «фільтрацію» в «Шереметьєво» (багатьох там затримують і депортують в Білорусь) і тоді та людина має повернутись в країну, звідки прилетіла.

Ще одна причина повернення людей – привласнення окупаційною владою житла: люди хвилюються, що у них заберуть майно, тому їдуть на окуповані території, щоб переоформити документи.

«Звісно, не будемо одразу відмовляти людині у допомозі, навіть якщо вона вже виїхала і повернулася. Враховуючи ситуацію, в якій опинилися українці, це може бути евакуація за наш рахунок або консультативна допомога», – додає координаторка Helping to Leave.

Волонтери наголошують: на нещодавно окупованих територіях ворог депортує людей, тож рідних закликають звертатися до організації за допомогою.

«Наприклад, село Лук’янці (Харківщина – ред.) розташоване буквально поруч із кордоном з Росією. І якщо Вовчанськ окуповувався поступово, то Лук’янці захопили, здається, о 9-й ранку. Увесь цей час люди перебувають там у надважких умовах. Ми знаємо, їх уже депортують на територію РФ. Це люди, які з 10 травня перебували буквально на полі бою. Коли вони потрапили в окупацію, одразу ж не було зв'язку. Тобто рідні не знали, живі вони чи ні. Зараз виявляється, що вони живі, але їх вивезли на територію РФ і потрібно ухвалювати рішення, що робити дали. Нехай рідні до нас звертаються – і ми будемо забирати цих людей», – каже Олена.

«Ми неодноразово чули від людей, які пережили повторну окупацію, наприклад, у Харківській області, що свавілля і жорстокість ворога, якщо він заходить туди повторно, – ще гірші. Дуже важливо це розуміти, щоб люди намагалися берегти своє життя, виїжджали, – додає комунікаційниця Юлія. – Є населені пункти, де все це (окупація – ред.) сталося просто миттєво, і варіантів вибратися не було: фізично не встигли, не змогли. Тому ми закликаємо людей евакуюватися, щоб до таких ситуацій вони не потрапляли».

Також в організації допомагають з виїздом із тваринами: «Звісно, їх кидати не треба. Нехай люди, коли звертаються за запитом, просто кажуть, яких саме мають тварин, чи є переноска, намордник – з урахуванням цього ми організовуватимемо евакуацію. Дійсно, коли вони потрапляють на підконтрольну територію і постає питання, де жити з твариною, це ускладнює пошуки житла, але це не та проблема, яку не можна вирішити. В будь-якому випадку на вулиці з твариною ніхто не залишиться», – каже волонтерка.

Виїзд за кордон і допомога з переїздом у межах України

Helping to Leave також допомагає виїхати до інших країн Європи або переселитися, якщо людина зіткнулася з проблемами у новій громаді або хоче переїхати в інший населений пункт. З таким запитом до волонтерів звертаються 10-15% переселенців. Найчастіше, кажуть представники організації, люди переїздять від рідних, до яких прямують після евакуації, а потім розуміють, що жити разом – не зовсім комфортно. Також трапляються випадки, коли переселенці змінюють плани виїжджати за кордон.

«Нещодавно в нас була родина з Луганської області. Вони прибули до Харкова з твердим наміром виїхати за кордон. Спершу мешкали у партнерському шелтері зо два місяці. Спочатку ухвалили рішення залишитися в Україні, потім – не виїжджати з Харкова. У підсумку – дитина влаштувалась на навчання, матір знайшла роботу в місті, – розповідає Олена. – Тобто, будучи в окупації, люди не розуміють, що відбувається в Україні. Ми знаємо дуже багато випадків, коли люди вважали, що Запоріжжя, Дніпро, Харків, Одеса – окуповані, що немає чого їсти».

Водночас жінку розчулює і дивує, коли літні люди виїжджають з окупації з українськими документами.

Евакуація цивільних на Донбасі, серпень, 2024 року

«У нас, мабуть, трішки викривлене уявлення про вік, – додає волонтерка. – Коли нам телефонують люди 60–70 років і кажуть, що вони – літні, ми відповідаємо, що це не так. У мене була повністю незряча 92-річна жінка, яка самостійно пройшла двокілометровий відрізок (на Сумському гуманітарному коридорі – ред.). Вона дуже хотіла виїхати. Дуже багато літніх людей їде – і мене це розчулює. Дуже багато людей поважного віку не хочуть отримувати паспорти (Російської Федерації – ред.). Усвідомлюючи, як вони виживають в окупації, взагалі не розумію, як їм це вдається – не брати ворожий паспорт».

Жінка наголошує: багато людей не хочуть виїжджати з окупованих територій, бо чекають на їхнє звільнення.

«Кожен кейс бере за душу. Тому що зараз немає випадків, коли люди виїжджають просто тому, що хочуть це зробити, – додає представниця організації. – Найважче нам було після підриву Каховської ГЕС: тоді вивозили по 70 жителів за день: людей поважного віку, дітей, тварин дуже багато. Поки долали цей шлях, люди ставали дуже дружніми. Насправді, це дуже приємно, що вони не кидають одне одного, допомагають із сумками, обмінюються телефонами. Дуже надихає, що вони допомагають одне одному».