До школи по-новому: що думають батьки про нові правила вступу до перших класів

Без конкурсів до перших класів та зі школою неподалік від дому – такі зміни у прийомі до середніх загальноосвітніх навчальних закладів пропонують у Міністерстві освіти і науки України, адже вважають, що процедура конкурсних відборів першокласників дискредитувала себе. І поки триває громадське обговорення цього питання, Радіо Свобода запитало у батьків, як вони ставляться до можливих освітніх нововведень.

​Юлія Остапенко, мама 11-річної Маргарити і 3-річного Германа:

– Я вважаю, що цей проект забирає право у моєї молодшої дитини отримати якісну освіту. Я за якісну освіту, тому, коли обирала школу для старшої доньки, шукала найкращі школи міста.

Ми проживаємо в Києві, у дуже непрестижному районі ДВРЗ: тут в найближчому доступі три школи, які забуті не тільки владою, але і Богом. Відносно близько – дві гімназії, до яких відбір, зрозуміло, на конкурсній основі. Школи хоч і знаходяться в одному районі, але фінансуються по-різному.

Я за конкурсний відбір до хороших шкіл. Я займалась розвитком своєї дитини з народження, і до гімназії не за місцем проживання старша донька вступила без проблем і безкоштовно, пройшли всі конкурсні завдання. Окрім того для мене була важливою безпека (щоб без дір у паркані і був відеонагляд), сучасне керівництво і персонал у школі, співпраця школи з іншими країнами і обмін досвідом. Усе це я знайшла в навчальному закладі, до якого наразі ходить моя дочка.

А ось школи за місцем проживання, на жаль, набирали дітей, які не вступили до гімназій і мали низький рівень знань. І ще один важливий фактор: я хочу, щоб дитина була оточена дітьми з нормальних сімей і якомога менше спілкувалась з соціально неблагополучними.

Віра Орлова, мама однорічної Ольги:

– На мою думку, цей проект зробить середню освіту більш доступною та комфортною. Я «за», тому що я вважаю, що школа не може влаштовувати конкурс на прийом дітей, тому що в першому класі діти тільки вчаться писати, читати і рахувати. Єдиним критерієм для відбору може бути виключно місце проживання дитини. Іноді трапляється, що дитина не ходила до садочка, батьки з нею займались по мінімуму і вона не проходить до школи, яка розташована в мікрорайоні. Через це батькам і самій дитині доводиться іти до школи, до якої незручно добиратися. Мене саму не взяли до школи через дорогу, тому що я українською не читала, і в 6 років я була змушена їздити на метро з пересадкою кожного дня.​

Також я вважаю, що звичайна загальноосвітня школа на вулиці А не може бути престижнішою за ту, яка розташована на вулиці Б. Це – не гімназії (які абсолютно правильно з 5-го класу диференціюють), не ліцеї. Це – база. Дирекція загальноосвітнього закладу повинна розуміти, що вони мають надавати послуги населенню на рівні, визначеному державою. А батьки повинні розуміти, що престиж школи залежить не від району та вчителів, а від того, які результати показуватиме їхня дитина під час навчання.

Наразі ж вибір школи ґрунтується на престижі навчального закладу. Усі батьки бажають найкращого для дітей і обирають найкращу школу для своєї дитини з першого класу. У свою чергу вчитель орієнтується на «середнього» учня в класі. У самій системі середньої освіти виникає дисбаланс: в одній школі першокласники вміють писати-читати-рахувати до ста, а в іншій діти вперше відкривають прописи. Самі батьки у погоні за престижем піднімають планку, таким чином з’являються «погані» школи, до яких ніхто не хоче іти.

​Вікторія Демедюк, мама 11-річного Микити і 3-річного Артема:

– У нашому районі немає жодної нормальної школи, куди могла б дитина піти. У мене є старший син, він ходить у п’ятий клас. Ми коли вступали до першого класу, то ходили до директорів знайомитись зі школами, і жоден не представив свою школу так, що: «Так, приходьте до нас вчитися, у нас найкраща школа!». Їм було байдуже. А якщо керівництву все одно, то зрозуміло, що педагоги теж не будуть приділяти достатньої уваги дітям.

Я би хотіла, щоб мій молодший син пішов до школи, куди ходить мій старший син. Старшому школа подобається, вона себе дуже гарно показала. Дитина хоче сама туди ходити і вчитись. Дорога у нас приблизно займає 10-15 хвилин на машині або близько 20 хвилин на маршрутці.

Щодо можливого скасування вступних конкурсів, то я не можу сказати, погано це чи добре. Під час вступу до першого класу дитина повинна знати якісь речі, але думаю, що читати і писати вимагати від дитини, яка іде до першого класу, це занадто багато.

​Ірина Веремієва, мама другокласниці Мілани і 4-річної Майї:

– Я думаю, що територіальна прив’язка до шкіл має в майбутньому призвести до кращих змін, бо якщо подивитися на те, як це відбувається зараз, то є багато неприємних моментів. Наприклад, діток відбирають за тестами, але насправді відбори непрозорі (та й взагалі будь-які відбори, оцінювання це складно, тому що складно досягнути об’єктивності, а про що говорити, якщо ми взагалі тестуємо діток, які ідуть до першого класу).

Створюється ажіотаж, батьки намагаються підготувати своїх дітей якомога краще і усе це виливається у збір грошей. Тобто ця ситуація сприяє корупції у школах. Державні школи поводять себе як приватні, створюючи якісь конкурси. Тобто ставиться висока планка, але досягається вона не за рахунок того, що навчання відбувається винятково у стінах школи, а часто за рахунок того, що або репетиторів наймають, або ж батьки роблять багато чого самі вдома з цими дітьми. Тобто вони постійно займаються додатково. Питання: Навіщо? У чому тоді перевага школи?

Ось цей от тестовий ажіотаж до шкіл, який є зараз, це наслідок того, що школи не прив’язані територіально. Діти 5-6 років не повинні займатися тим, що їх готують до вступних тестів. Чудово, коли батьки їх розвивають, навчають, але батьки часто застрягають на тому, що дитину треба готувати до школи, а це геть не та ціль, яку потрібно ставити.

Школа повинна приймати різних дітей, а потім їх вчити, а потім вже пізніше, можливо, сортувати на якісь класи. Школи будуть розуміти, що до них прийде основна маса людей з району і їм просто доведеться у будь-якому випадку їх взяти. Тобто, так просто вже не доведеться розраховувати на те, що ми точно позбираємо грошей з батьків. Доведеться збирати ці гроші з іншого місця. наприклад, вибивати їх з бюджету. Тому що в бюджетах є гроші, просто батькам часто говорять, що гроші не дійшли чи були на щось інше витрачені. А якщо ось ця «підкачка» від батьків стане меншою, то школи стануть більш активними.

​Олена Українська, мама 5-річної Ксенії:

– Я уже рік займаюся вибором школи: заздалегідь обирала навчальний заклад, щоб моя дитина пішла туди на підготовку. Минулого вересня ми були на тестуванні у психолога, але нам сказали почекати ще рік, бо дочка була замала ще.

До територіальної прив’язки до шкіл я ставлюся негативно, оскільки ми обираємо не школу, а обираємо вчителя. Я не хочу повернення до совка, коли є прив’язка до певної школи, як до армії. Ми собі обрали вчителя, до якого хочемо піти. Ми також готуємось обрати певний напрям, оскільки я бачу, які схильності є у моєї дитини.

Та школа, до якої прив’язаний наш будинок, викликає у мене швидше сум: батьки відгукуються про неї погано, а у дітей, які її відвідують, немає мотивації до навчання. Сюди точно дитину не віддам. У нас буде школа не за пропискою точно.

До скасування вступних випробувань я ставлюсь швидше негативно, оскільки у кожної дитини є певні нахили й здібності, і краще виявляти їх, щоб розуміти, до якої школи віддавати дитину. Рівень підготовки також важливий. Якщо дитина має сильну підготовку, їй буде нецікаво в одному класі з дітьми більш низької підготовки.

​Катерина Зінов’єва, мама однорічної Віри:

– Чому я за територіальну прив’язку? Тому що у Києві, наприклад, дуже розповсюджена ситуація, коли батьки змушені возити дитину за півміста заради школи. В деякій мірі, це, звісно, і проблема самих шкіл, у яких різний підхід викладачів. Але здебільшого це пов’язано з тим, що місця до перших класів розібрані ще за рік-два наперед дуже часто саме дітьми з інших кінців Києва. Тобто той, хто проживає в цьому районі і хотів би піти у школу, яка поруч з домом, сам змушений ставати «мігрантом» і кожного дня возити дитину туди-сюди.

Щодо вступних іспитів, то вони можуть бути виправдані у вищі навчальні заклади, але навіщо це потрібно школам? Школа потрібна для того, щоб навчити дитину. Тож чому тоді від маленьких дітей вимагають бути професорами у 6-7 років?

​Тетяна Лісова, мама 2-річного Марка:

– Мені не подобається ініціатива, щоб дитина була прив’язана територіально до школи, тому що, на жаль, не усі школи однакового рівня і мають однаковий підхід до навчання. Тобто територіально для мого сина може не знайтись школи поруч, яка нам буде подобатися, тож мені доведеться возити його в інше місце (хоча, звісно, це може бути не так зручно).

А от щодо скасування вступних конкурсів, то мені ідея подобається, тому що всі діти мають дуже різні темпи розвитку, різні здібності, можливості, і не можна їх усіх у такому маленькому віці рівняти за якимось одним стандартом. Окрім того, діти вчаться у різних дитсадках, які дають різний рівень знань. І мені дуже не подобається, що дитина після державного садочка повинна ще іти до репетиторів, до якихось спецгуртків, на додаткову підготовку до школи. Тобто, якщо дитсадки будуть давати таку підготовку, яка відповідатиме цим вступним іспитам, ну тоді так, нехай вони будуть, але мені здається, що наразі вони зайві.

​Оксана Ковбій, мама 8-річної Софії та 2-річного Кия:

– Ми з родиною жили певний час в Нідерландах та Сінгапурі. У обох країнах приймають до шкіл за територіальною ознакою, без присутності дітей при подачі заявок, тобто без будь-яких тестів. Які взагалі до дітей можуть бути вимоги!?

Особисто я пройшла через те, що, коли ми приїхали до Києва, я думала, що у мене унікальна дитина, яка спілкується чотирма мовами і її без проблем візьмуть, але ми пішли до шкіл і усюди якийсь неймовірний стрес був. Це нічого не показує, нічого про дитину не говорить. І взагалі школи потрібні для того, щоб навчити дітей чомусь. Навіщо тоді приходити до першого класу, якщо вже все вмієш? Уміє хтось щось робити – чудово, не вміє – нічого страшного. Це зайвий стрес, який нікому не потрібен.

Щодо територіальної прив’язки. Дитина повинна піти в школу бажано з тими, кого бодай трішки знає (із сусідськими дітьми чи з знайомими по садочку), щоб вона себе більш комфортно почувала. Плюс дорога до школи. Ми зараз з донькою витрачаємо півгодини в один бік, і вона страшенно нервує, якщо ми раптом запізнюємось. Плюс я вважаю, що діти повинні бути все таки толерантними змалечку. Не варто їм прищеплювати з пелюшок ось ці формати VIP, еліти. Дитина повинна бачити, що навколо неї є різні люди. Ну і плюс є корупційний фактор, коли за прийом до конкретних шкіл носять конверти. Це неправильно.

***

Громадське обговорення запропонованих Міністерством освіти та науки змін триватиме до 25 березня. У МОН запевняють, що опрацюють кожне звернення.