У Сирії останнім часом стались події тектонічного характеру: в тій розбурханій війнами і протистояннями країні помінялась влада і на зміну режиму Башара аль-Асада прийшли опозиціонери-ісламісти. Як тепер буде складатись ситуація для сирійських християн, чи буде інклюзивною в етнічному та релігійному плані нова Сирія? Яку роль буде відігравати Антіохійський патріархат, який раніше не визнав автокефалії та томосу Православної церкви України (ПЦУ)? Чи є надії на зміну позиції древньої Антіохійської церкви зараз? Розбираємось у цьому.

Древній-древній

Антіохійський патріархат є одним з п’яти древніх патріархатів. У диптиху він на третьому місці після Константинопольського та Олександрійського патріархатів.

Заснували Антіохійський патріархат святі апостоли Петро і Павло. Петро згодом заснує і Римську кафедру, але Антіох – раніше.

У 451 році на Четвертому (Халкидонському) соборі архієпископ Антіоху отримав сан Антіохійського патріарха. До речі, нинішній титул патріарха такий: «Блаженніший патріарх Великої Антіохії і всього Сходу».

«Дійсно, Антіохійський патріархат був заснований апостолами. Антіохія – це Близький Схід, і тому ж такі певні повноваження, привілеї, престиж Антіохійського, ну, і Єрусалимського патріархатів. Антіох належить до древньої пентархії – п’яти найстарших патріархатів», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода релігієзнавець і коментатор з церковної тематики Дмитро Горєвой.

Саме місто Антіох розташоване зараз у південній Туреччині і вже довгий час Антіохійський патріархат за місцем є в Сирії, нині – в Дамаску. До речі, Антіох – древня столиця Сирії.

З Антіохійської церкви вийшов, наприклад, святитель і релігійний полеміст Іоанн Золотоустий, який пізніше став Константинопольським патріархом.

Із 7-го століття Антіохійська церква потрапила під владу арабів-мусульман і з того часу фактично існує як меншість серед більшості, і часом ця більшість є агресивно-войовничою, налаштованою проти християн. Так само згодом Антіох потрапив під владу Османської імперії, де дихалось трохи легше. Ну, а 20–21 століття – це вже Сирія.

Під Москвою, під РПЦ

Треба сказати, що древні патріархати через своє перебування в меншості і утиски, а також через свою бідність раніше покладалися на Росію. Ще Микола Другий, наприклад, виділяв кошти для Антіохійської церкви.

«Це пов’язано з ситуацією в Сирії, впливом Москви, бо ця церква має малу паству, і вони фактично розглядали російське православ’я як заступника, покровителя і фінансового донора. Бо вони існували в мусульманському середовищі, прямо скажемо, часом фундаменталістському», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода релігієзнавиця і філософиня Ірина Богачевська.

Але на політику Антіохійського патріархату впливала і «Арабська весна», і її придушення режимом Башара аль-Асада в тій країні. А також проголошення «халіфату» угрупованням «Ісламська держава» (ІДІЛ) на частині території Сирії.

Православний Антіохійський патріархат включає в себе церкви на Близькому Сході, і, окрім Сирії, під його юрисдикцію підпадають Ліван, Ірак та країни Аравійського півострова, а також церкви їхніх діаспор. У більшості із цих країн християни у меншості, а в деяких із них – як віднедавна в Сирії – їх переслідують через релігійні переконання.

Після початку громадянської війни в Сирії патріархат втратив кількох ієрархів – їх викрали бойовики-ісламісти у 2013 році біля Алеппо. Також непоодинокі випадки руйнування храмів і християнських цвинтарів.

Тому коли з 2015 року почався відлік російської військової присутності в Сирії, Антіохійський патріархат фактично потрапив під її вплив.

«Росія мала впливи на все політичне життя за часів диктатури Башара аль-Асада і також впливала на Антіохійський патріархат, який для них був важливий, бо це була противага Константинопольському патріархату, противага також патріархату Олександрійському. Для Росії зв’язки з Антіохійським патріархатом були важливі як на символічному рівні, так і не геополітичному», – каже в інтерв’ю Дмитро Горєвой.

У 2016 році Антіохійський патріарх не приїхав на Всеправославний собор, який зібрав керівників помісних православних церков на Криті, та припинив спілкування із Єрусалимським патріархом через підпорядкування Єрусалимом православних парафій в Катарі, які формально мали б належати Антіоху. Тоді собор на Криті проігнорувала й РПЦ.

Антіохійський патріархат наразі не визнав томосу для Православної церкви України, наданого в січні 2019 року, тобто не визнав автокефалії ПЦУ.

«Фактично відбулась анексія Антіохійського патріархату Росією. Фактично було створено закордонний філіал РПЦ. І це було підкріплено російською воєнною присутністю в Сирії», – каже в інтерв’ю Ірина Богачевська.

«Російські війська давали Антіохійському патріархату безпеку для православного священства і дещо для православної пастви. А взамін вони вимагали, щоб патріархат йшов у фарватері Росії в міжцерковних відносинах», – пояснює Богачевська.

Нова Сирія

Але в Сирії на початку грудня відбулись тектонічні зміни. 8 грудня 2024 року сили опозиційних повстанців взяли Дамаск, а Башар аль-Асад перед цим втік до Москви.

Нова влада декларує нову еру для Сирії і обіцяє, що буде толерантно ставитись до всіх сирійців – в тому числі й етнічних та релігійних меншин.

Антіохійський патріарх Іоанн Х в кінці грудня перед Різдвом зустрівся в Дамаску, у своїй резиденції, з посланником нового сирійського уряду, доктором Абу Омаром, який передав йому вітання від фактичного керівника нової Сирії Ахмада Аль-Шараа.

Зазначалося, що «після повалення режиму Башара Асада в нових політичних умовах Антіохійській патріархії доведеться формувати свою політику без колишньої прямої підтримки з боку Росії».

«Антіохійський патріархат, як одна з найдавніших церков Сирії, заявляє про своє право брати участь у створенні нової конституції країни», – писали ЗМІ.

Також патріарх Іоанн Х мав зустрічі зі спеціальним представником ООН з питань Сирії, а на початку січня зустрівся з міністром закордонних справ Франції, який разом з німецькою колегою відвідував Дамаск.

Після падіння режиму Асада одним із перших, хто зустрівся в Лівані з патріархом Іоанном Х був грецький прем’єр Кіріакос Міцотакіс, ніби підкреслюючи давню природу Антіохійської церкви як церкви грецької.

«Християни – не гості на своїй батьківщині, а суттєва та невід’ємна частина соціальної тканини Сирії», – сказав патріарх Іоанн Х спецпосланнику ООН у Сирії Гейру Педерсену.

Цікаво, що одним із перших, хто відвідав Дамаск після зміни влади, був глава МЗС України Андрій Сибіга, але він – наскільки відомо – не зустрічався з Антіохійським патріархом. Проте мав зустрічі з фактичним керівником Сирії Ахмедом аль-Шараа та новим керівником тамтешнього МЗС.

Україна допомогла Сирії гуманітарними вантажами з борошном, президент Володимир Зеленський розпорядився почати відновлення дипломатичних відносин з Дамаском після того, як вони були розірвані в червні 2022 року після визнання Асадом угруповань «ДНР» та «ЛНР».

Також в американській пресі промайнули повідомлення, що Головне управляння розвідки (ГУР) Міноборони України могло допомогти військовими інструкторами та дронами сирійській опозиції в листопаді-грудні 2024 року.

(Не) визнання ПЦУ

Православна церква України отримала томос в 2019 році і за цей час її визнало чотири церкви – сам Константинопольський патріархат, патріарх якого Варфоломій і надав томос, також древній Олександрійський патріархат, церкви Греції та Кіпру. І процес ніби зупинився.

Предстоятель ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній сказав в інтерв’ю Радіо Свобода навесні 2024 року, що пауза з визнання ПЦУ іншими церквами пояснюється тим, що багато хто вичікує, чим завершиться російсько-українська війна.

Ну, і вплив, вочевидь, на процес визнання ПЦУ можуть мати такі епохальні події, як зміна влади в Сирії.

«В цій ситуації зростають шанси, що Антіохійський патріархат може стати п’ятою Православною церквою, яка офіційно визнає молоду українську церкву. Таке рішення мало б історичне й символічне значення, адже Антіохійська кафедра, подібно до Римської, була заснована самим апостолом Петром, чим підкреслюється її давня апостольська спадщина», – вважає Іван Верстянюк, оглядач з релігійної тематики.

«Визнання ПЦУ стало б не лише жестом солідарності, але й важливим кроком у зміцненні єдності православного світу, який нині переживає непростий період через політичні та релігійні протиріччя… Можливість визнання ПЦУ – це не просто крок назустріч молодій автокефальній церкві, а й акт утвердження свободи, незалежності та єдності православного світу, акт вірного політичного вибору, акт свідомої протимосковської дії», – додав він.

Зміни в Сирії можуть посприяти зміні позиції Антіохійської церкви щодо визнання ПЦУ, переконують також релігієзнавці. «Ці події дають нам шанс все ж домогтися, щоб Антіохійський патріархат визнав ПЦУ. Але ситуація така, що нам не треба сидіти, склавши руки. Нам потрібно, можливо, зробити якісь дії назустріч. Зараз з’явився шанс, якого раніше не було» – каже в інтерв’ю Ірина Богачевська.

У ПЦУ розуміють всі складнощі ситуації, в якій перебував Антіохійський патріархат в попередні роки, коли там були російські війська.

«Було би дивно, якби на шкоду собі й своєму власному становищу, а можливо, навіть і безпеці, керівництво Антіохійського патріархату ухвалювало б такі рішення. Зараз із очевидністю можна очікувати корекції позиції Антіохійського патріархату, відповідно до того, що політичний тиск з боку сирійського керівництва та російські впливи будуть відігравати значно меншу роль у позиції Антіохійської церкви, аніж це було за останні десятиліття», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода, речник ПЦУ, митрополит Євстратій.

Соня Кошкіна, головна редакторка LB.ua , яка пише на церковні теми, вважає, що визнання ПЦУ все ж не відбудеться дуже швидко: «Не так швидко, як хотілося б. Надія, звичайно, є! Але сказати, що це станеться прямо завтра чи вже незабаром – цього не можна стверджувати. Прямо от зараз це питання на порядку денному не стоїть».

«Томос – це є реальність, і ця реальність не зміниться. А яка церква до цієї реальності долучиться – це питання відкрите, – пояснює митрополит Євстратій. – Я думаю, що останньою буде російська церква. Коли в Росії паде тиранія Путіна, коли в Росії зміняться зовнішні політичні умови, – тоді російська церква теж долучиться до визнання томосу. Коли це станеться? Колись та й станеться!»