(Рубрика «Точка зору»)
Поява помічника президента Росії Владислава Суркова в Ростові, на відкритті пам'ятника російським «добровольцям» ‒ політичний жест, який навряд чи варто ігнорувати.
До останнього часу Сурков вважався спостерігачами організатором спецоперації з анексії Криму й «куратором» бойовиків Донбасу. Але він ніколи не з'являвся поруч із їхніми ватажками.
Фотографія Суркова разом із ватажком угруповання «ДНР» Захарченком та колишнім «головою уряду» придуманої «республіки» Бородаєм ‒ так-так, тим самим Бородаєм, якого на Заході вважають учасником знищення малайзійського «Боїнга» ‒ це вже не припущення про існування зв'язку. Це ‒ свідчення небезпечного контакту.
Разом із тим Сурков мовчав. Він не вимовив жодного слова ні на самій церемонії відкриття пам'ятника ймовірним вбивцям тисяч українських військовослужбовців і мирних громадян, ні після цього зловісного ритуалу. Він тільки посміхався в обличчя журналістам, які намагалися поставити запитання путінському соратнику. Він так і пішов ‒ мовчки. Ніяких заяв. Ніяких слів подяки. Ніяких коментарів. Просто нічого. І це ‒ теж жест.
З одного боку, Сурков ‒ і ті, хто стоїть за цим персонажем ‒ хочуть показати донбаським найманцям, що Росія «своїх не кидає» й що навіть високопоставленим чиновникам не соромно показуватися поруч із відвертими пройдисвітами й зрадниками своєї країни. З іншого боку, в Кремлі явно не можуть ухвалити рішення щодо подальшої долі окупованих територій.
Уже зрозуміло, що поки на Донбасі окупація, не вдасться ні про що домовитися ні з американцями, ні з європейцями. Та й про майбутнє Криму, ще одного об'єкта уваги Суркова, на Заході говорять дедалі частіше. Але, з іншого боку, відмовитися від захопленого ‒ значить поступитися честю окупанта.
Можливо, для самого Суркова це ‒ просто питання впливу. Але для Путіна ‒ питання виживання.
Саме тому Сурков змушений грати роль високопоставленого німого. Донбас для нього та його керівництва ‒ валіза без ручки. Якогось Захарченка можна вивезти з окупованої території разом з накраденим (а можна й не вивозити). Але що робити з самим регіоном? Що робити з коштами на цей регіон? Що робити з санкціями? На жодне з цих запитань у Кремлі відповіді немає. Залишається відкривати пам'ятники національної ганьби.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
