(Рубрика «Точка зору»)
Чи є Владислав Сурков справжнім творцем проекту «Малоросія»? Адже політичний радник російського президента Володимира Путіна був чи не єдиним чиновником у Кремлі, який підтримав проросійського бойовика Олександра Захарченка в його закликах до створення нової «держави» «Малоросії» зі «столицею» у Донецьку.
Невдовзі після того, як речник Кремля Дмитро Пєсков та основний російський учасник переговорів щодо врегулювання конфлікту в Україні Борис Гризлов вирішили дистанціюватися від ідеї Захарченка, Сурков заявив, що «весь галас навколо фантазії створити «Малоросію» є досить корисним».
Він також додав, що ініціатива Захарченка говорить про те, що він «воює не за від’єднання від України, а за її територіальну цілісність, за всю Україну, а не лише за її частину. В Україні йде «громадянська війна» між силами, які бачать майбутнє держави по-різному: Київ прагне проєвропейської утопії, а Донбас відповідає ідеєю про «Малоросію».
Та реакція Суркова варта того, щоб звернути на неї увагу, тому що він є центром формування кремлівської політики щодо України та відіграє важливу роль саме в її створенні, а не тільки виконанні.
Більше того, ініціатива створення «Малоросії» – несправжньої, віртуальної «держави», яка слугувала б інтересам Кремля, включає у себе всі основні ознаки проекту Суркова.
Власне, у цьому він неперевершений, адже раніше вже створював фіктивні політичні партії, соціальні рухи, а також вправно займався політичними маніпуляціями як провідний менеджер внутрішньополітичного напрямку в діяльності Кремля.
А це зараз добре співпадає із потребами Кремля.
Росія не хоче і не потребує замороженого конфлікту на сході України, але саме в цьому напрямку і рухається нинішня війна.
Війна на Донбасі ніколи не була пов’язана із самим Донбасом. Вона завжди була частиною більшого плану – контролювати всю Україну.
Як зазначає військовий аналітик Павло Фельгенхауер, проект «Малоросія» співпадає з довготривалою стратегічною метою Кремля повернути під російське домінування всю Україну як частину так званого «русского мира». Фактично Захарченко просто діє згідно з тим, чого Кремль вже давно прагне досягти».
Більше того, коли російські політтехнологи вже починають мріяти про нові імена для України, якщо бути точнішими, знаходять давні назви царської епохи – це, зазвичай, є сигналом про те, що станеться біда.
Звичайно, війна Росії на Донбасі почалась на тлі того, як термін «Новоросія» почали вживати у Москві, позначаючи ним територію дугою від Харкова на північному сході до Одеси на південному заході України.
Та є й інша частина пазлу.
За словами голови СБУ Василя Грицака, у травні на зустрічі провідних російських чиновників Володимир Путін розкритикував Суркова через те, що той погано справляється із «дестабілізацією соціально-політичної ситуації в Україні».
Грицак додав, що, згідно із його інформацією, Путін також дав нове завдання – досягти у найкоротші терміни повалення правлячого режиму в Україні.
Таку заяву, звичайно, складно перевірити. Але за останні два місяці в Україні спостерігається значне посилення напруженості.
Україна також стала жертвою потужного кібернетичного нападу, а у червні двох працівників української військової розвідки було вбито.
Більше того, Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні заявляє про те, що в липні на сході України на 20% збільшилася кількість випадків порушення миру. Українські військові повідомили, що бойовики здійснили 27 обстрілів лише впродовж 24-25 липня.
Також Генштаб України стверджує, що Росія збільшила присутність своїх військ на кордоні з Україною, накопичивши три підрозділи мотострілецьких військ, здатних провести оперативні наступальні операції.
Перехід до «плану Б»
Ініціативу створення «Малоросії» потрібно розглядати у ширшому контексті.
«Кремль ніколи не був зацікавлений у Донбасі. Навпаки, він розпочав конфлікт у 2014 році, тому що думав, що це одразу змусить Київ капітулювати та прийняти гегемонію Москви. Ця ідея провалилася, і росіяни застрягли із непокірними бандитськими королівствами, залежними від підтримки вже й так занадто розтягнутого федерального бюджету», – написав старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин у Празі Марк Ґалеотті для BNE Intellinews.
Та Росія, здається, готова перемкнутися на «план Б» в Україні.
«Планом А» було захопити всі території так званої «Новоросії», побудувати «міст» до Криму суходолом та використовувати східну Україну як плацдарм.
Цей план провалився, коли місцеві жителі Східної України довели, що вони все ж таки більш віддані Києву, ніж очікувалось, та коли українські Збройні сили продемонстрували значно кращий рівень підготовки, ніж хтось міг собі уявити.
Тоді Кремль перейшов до «плану Б», який полягав у тому, щоб змусити Київ реінтегрувати контрольовані Москвою частини Донецької та Луганської областей в децентралізовану та внутрішньо паралізовану Україну.
Але президент України Петро Порошенко унеможливив отримання Москвою того, що вона хотіла від Мінських домовленостей.
Тож, ймовірно, наразі Кремль виконує «план Б» – свіжу спробу дестабілізувати Україну одразу на декількох фронтах.
Браян Вітмор – оглядач Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода в Празі, автор англомовного блогу «Вертикаль влади», в якому він висловлює власні погляди щодо політики Кремля, які не обов’язково збігаються з міркуваннями редакції. Follow@PowerVertical
Оригінал публікації – на англомовному сайті Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
