(Рубрика «Точка зору»)
28 вересня чехи відзначають день святого Вацлава – опікуна чеських земель, найулюбленішого серед усіх інших чеських коронованих святих. Цього дня до традиції належить піти до костелу на урочисту Богослужбу; варто однак, при цьому зазначити, що мова йде про країну, в якій до віруючих громадян належить менше від третини населення країни.
І більше: день святого Вацлава у Чехії у 2000 році був проголошений державним святом (до речі, одним з найактивніших супротивників цієї ініціативи був тодішній прем’єр і нинішній президент Чехії Мілош Земан). Так після десятиліть комуністичного свавілля і боротьби з релігійними і народними традиціями чехи таки добились справедливості. Нині, вже без страху бути покараним, вони поспішають до свого Вацлава, а це сотні храмів і пам’ятних місць святого Вацлава по всій країні, щоб йому поклонитись чи покласти квітку.
У Празі, звичайно, прямують до святого Вацлав на коні – великої скульптурної композиції в центрі головної Вацлавської площі, відоме всім місце зустрічей і масових демонстрацій. Та все ж найголовніший для чехів Вацлав не тут, він лежить на околиці Праги, на Виноградському цвинтарі. Тут у скромній родинній каплиці похований Вацлав Гавел – дисидент, політик, письменник і драматург, перший президент Чеської Республіки.
Це до нього в день Святого Вацлава поспішають чехи, які пам’ятають, якою потужною може бути «сила безсилих» – міць пересічних громадян, які хочуть «жити у правді». В цьому ще за багато років до Оксамитної революції був переконаний Вацлав Гавел і саме пересічні громадяни повсюди в країні в листопаді 1989 року підтримали його в боротьбі за право «жити у правді».
До Вацлава Гавела ідуть ті, хто розуміє, якою небезпекою може стати історичне безпам’ятство – небажання згадувати і не забувати тих, хто віддав життя за нинішній день у мирі. Перед пам’яттю Вацлава Гавела схилять голови ті чехи, яким не байдужі моральні цінності, Вацлав Гавел захищав продовж усього свого життя – за ґратами і на волі – право громадянина на свободу, на правду і чесність і в цій своїй боротьбі був безкомпромісним.
Вацлав Гавел не вірив у силу ідеології посттоталітарних режимів, тому що їх головною опорою, вважав він, є брехня і маніпуляції громадською думкою. Ось чому нині так важливо, що за Вацлавом Гавелом, як за своїм моральним орієнтиром, ідуть громадяни, які готові встати на боротьбу з ідейними псевдо-гаслами нових чеських олігархів, ті, кому не байдуже, який курс обиратиме їхня країна (у жовтні цього року вибори до парламенту): до історичних однодумців на Заході, чи до агресора з кремлівського Сходу.
До Вацлава Гавела поспішають ті, хто хоче набратись сили, щоб вистояти в боротьбі з нині вже неприхованою загрозою олігархізації країни і загрозою «лівих» настроїв в Чехії.
У 1978 році, вийшовши з тюрми, Вацлав Гавел написав: «Не раз ми мусимо впасти аж на дно лиха, щоб збагнути правду, так само, як повинні зійти на дно криниці, щоб побачити зорі. Мені здається, що ця «запасна», «мінімальна» і «негативна» програма – цей «звичайний» захист людини є в певному сенсі (і не лише в наших умовах) сьогодні програмою максимальною і найпозитивнішою: вона нарешті спрямовує політику до того єдиного пункту, з якого можна вийти, щоб уникнути всіх старих помилок: тобто до конкретної людини» (виділено автором).
Чехи Вацлава Гавела почули, у день святого Вацлава, щоб не заблукати в дорозі, їх багато прийде до свого Вацлава Гавела.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
