Чому Німеччина відкрила двері біженцям? Канцлер Анґела Меркель сьогодні платить за це рішення падінням свого рейтингу та політичним розколом із союзниками, але нині мало, хто пам’ятає, як на початку кризи з сирійськими біженцями німецькі ЗМІ вимагали людяності та швидких дій від свого уряду. Це вони бомбардували громадську думку, канцлера Аенґелу Меркель та інших політиків кадрами біженців, що сотнями тонули в Середземному морі, які пробивалися через поліцейські шеренги з малими дітьми на руках і ночували в полі просто неба без води і їжі, доки до них не кинулися волонтери. Щоправда, потім їм довелося дещо переглянути свої підходи, але не інстинкти. Про те, чому німецькі ЗМІ поводяться інакше, ніж їхні колеги у Центральній Європі, які, навпаки, нагнітали паніку, говоримо з німецьким експертом, одним із керівників недержавної організації Центр Вілфріда Мартінса Роландом Фройденштайном.
– Перш за все, вам потрібно зрозуміти німецьку систему засобів масової інформації, де радіо та телебачення керуються великою мірою державою, і вся система є під постійним наглядом різних установ, громадських та державних організацій. Крім того, більшість німців на той момент висловлювалися за рішення Анґели Меркель та її політики. У Бундестазі не було жодної опозиції її політиці, хіба що незначна з боку її власної партії та партнерів з ХДС-ХСС. Більшість німецьких політичних партій це рішення підтримали, бо так ситуацію представляли німецькі засоби масової інформації. І там плюралізму з цього питання також не спостерігалося.
У газетах ситуація була дещо іншою, бо преса у Німеччині є повністю приватною. Тож там критика Анґели Меркель була вже раніше, хоча і там ставлення до біженців залишалося дуже позитивним аж до історії з Кельном (там сталися напади на жінок в новорічну ніч минулого року – ред.), коли преса стала більш критичною сама до себе і до власної політичної коректності.
– Після цього було ще одне випробування для німецької преси, коли російська пропаганда почала використовувати історію з «нашою Лізою», щоб розкрутити антиіммігрантські настрої. Які уроки винесли німецькі ЗМІ з цієї історії?
– Гадаю, що історія з «нашою Лізою» мала би стати часом прозріння щодо російських маніпуляцій та пропаганди, і того, яку загрозу несе президент Володимир Путін нашій власній демократії. Частково це сталося. Деякі ЗМІ змінили своє ставлення до Путіна, хоча цей процес почався дещо раніше. І звинуватити німецькі медіа у проросійськості вже не можна.
Мені б хотілося, щоб це допомогло також змінити і позиції деяких наших політиків. Я маю на увазі нашого міністра закордонних справ, Франка-Вальтера Штайнмаєра. Тож я боюся, що випадок з «нашою Лізою» не мав якогось довгострокового ефекту, принаймні на нього. Бо він далі вірить у можливість та необхідність повернення до співпраці з Росією.
Росія втручається цілком новими методами і намагається підірвати нашу демократію
Але на рівні німецької громадськості та преси месидж «нашої Лізи» зрозуміли. Тоді стало зрозуміло, що Росія втручається цілком новими методами і намагається підірвати нашу демократію. Також шоком було використання етнічних росіян і вихідців з Росії, які стали громадянами Німеччини. Тож це стало приводом пильніше придивитися до цієї групи і їхніх політичних та світоглядних поглядів. Але статистика показала, що лише невеличка частина цієї групи піддалася на російську пропаганду і дала себе використати в такий спосіб.
– Чим Ви можете пояснити, що у порівнянні з іншими європейськими журналістами, німецькі проявляють мало зацікавлення тим, що відбувається на сході України, навіть у розпал бойових дій? І те, що пізніше, ніж інші медіа, німецькі починають усвідомлювати, що неможливий баланс між інформацією та пропагандою, і жодної об’єктивності це не дає?
– Я б посперечався з Вами щодо браку увагу до України. Це вже давно не так. Можливо, це було так 10-20 років тому, коли інтерес до України в німецьких публічних дебатах був майже нульовим. І це було помилкою. Але мені здається, що з часу Євромайдану, анексії Криму та війни на сході, увага німецьких ЗМІ до України була доволі інтенсивною.
Західні медіа вважають, що історія має дві сторони, кожна сторона представляє свою версію подій, а правда є десь посередині
Мені здається, що друга частина Вашого запитання є важливішою, чому вона намагалася бути такою «псевдооб’єктивною»? Це є складніше питання, бо західні медіа, і не лише німецькі, вважають, що історія має дві сторони, кожна сторона представляє свою версію подій, а правда є десь посередині. І читач чи споживач інформації має сам вирішити, якій стороні він більше довіряє після того, як йому представили дві частини історії.
Але коли йдеться про Путіна, то це є цілком хибний підхід, і впродовж довгого часу західні медіа цього не усвідомлювали. Тому, думаю, нам потрібно шукати нові методи «суб’єктивності», щоб могти протистояти агресивній Росії.
