Підтримати кандидатуру Володимира Хомка перед місцевими виборами прагнули кардинально протилежні політичні сили – від «Батьківщини» до Партії регіонів. Натомість Хомко пристав на пропозицію досі невідомого у Рівному і майже невідомого в Україні Всеукраїнського Патріотичного союзу. У Рівному кажуть – у даному випадку дивіденди отримала партія, яку тепер в області знають, бо за Володимира Хомка проголосували 70 відсотків тих, хто взяв участь у виборах. Нині опозиційні партії звинувачують Володимира Хомка у підігріванні владі. Сам він запевняє, що співпрацює з обласною адміністрацією та її очільником, регіоналом Василем Берташем, бо інакше не міг би реалізувати практичні інтереси городян.
Ми зустрілися з Володимиром Хомком у день, коли вирували пристрасті навколо ідеї злиття двох рівненських музичних шкіл. Ще перебуваючи на лікарняному, міський голова відвідав збори трудового колективу Першої музшколи, щоб вислухати аргументи вчителів. І в результаті розмови запевнив: злиття не відбудеться. Але економити – доведеться.
– Сьогодні вже у зв’язку з цим почалися незадоволення у музичних школах, щойно на сесії ухвалили рішення про злиття двох будинків культури в один, мова йде і про потреби скорочення штату в поліклініках. Чи не боїтеся ви обурення звільнених людей та їхніх колег, котрі замисляться над перспективами подібних звільнень?
– Що б тут у місті ти не зробив – завжди зачіпаєш чиїсь інтереси. Якщо сказати, що втрачають роботу шість чиновників від музики – хіба це викличе в когось симпатію або співчуття до тих чиновників? А коли сказати, що місто хоче продати школу, роздерибанити землю – це вже, очевидно, викликає шалену антипатію до влади. Планується зробити наступним чином. У нас фактично зруйнований будинок культури у парку. Він не виконує своїх функцій. Немає залу й таке інше. Ну для чого там сім років тримати медперсонал? Навіть якщо це невеликі кошти – серце кров’ю обливається. Поставили мене берегти гроші – у всіх напрямках. Тож на період реконструкції одна дирекція розпоряджатиметься і цим Будинком культури, і тим. Художній керівник керуватиме гуртками, і нехай собі далі працюють. По медичних закладах – є три поліклініки, розміщені в різних районах міста Рівного. Колись вони усі були підпорядковані центральній міській лікарні, жодного адмінперсоналу в них не було. З якихось причин в кожній поліклініці створили посаду головного лікаря і бухгалтерію. Для чого цей придаток? – це ж централізоване бюджетне фінансування...Там вони нічого не заробляють, а якщо заробляють – то інша справа. Але ж може бути централізована бухгалтерія для цих трьох закладів? Аж проситься: для чого нам тримати для трьох поліклінік три бухгалтерії? – От і зробимо одну дирекцію поліклінік міста Рівного. Зробимо це еволюційним шляхом – спочатку дві поліклініки – зіллємо адміністрацію, а потім третю. Але при тому ні один лікар не страждає, корпуси залишаються в тих же районах. Люди навіть не помітять, що щось змінилося. Табличку навіть чіпати не будемо: поліклініка «Північна». Люди навіть знати не будуть, що бухгалтерія десь переселилася в інше місце і нараховують зарплату лікарям з іншого місця.
– Це вимушені реформи?...
– Їх треба було робити в будь-якому разі. Навіть якби ми жили багатше, то шкода їх витрачати. Дійдемо і до музичної школи. Зробимо одну централізовану бухгалтерію, яка буде нараховувати гроші. Кажуть: невелика економія – 70 тисяч. 70 тисяч в художній школі, 70 тисяч в одній музичній, по 70 чи 80 тисяч в кожному будинку культури, ще по 80 тисяч у поліклініці – і набігає... Щоб мені не дорікали, що подивіться самі на себе, мовляв, легко давати поради – ми почали з виконкому. А якщо ми це зробимо в кожному закладі? – Ось вам і ті мільйони, які потрібні для життя міста – не мені. На ту ж культуру, на ті ж мистецькі заходи, на пошиття форми дітям у якомусь гуртку.
– Зробити підприємство успішним, мабуть, легше, ніж місто?
– Набагато. Я це відчув. Я прийшов у «Водоканал», коли той мав купу боргів. А залишив «Водоканал», який розрахувався за все абсолютно. «Водоканал» став самодостатнім у фінансовому плані. Але мені щорічно доводилося піднімати тарифи. Явно непопулярний захід, але завдяки цьому – невеликому підвищенню плати за воду – рівняни таки мали цілодобово непоганої якості воду. І я відчував себе більш упевнено, тому що це було завдання набагато вужче, більш технічне і просте. Тут же набагато все складніше, і дуже багато речей, які, на жаль, не залежать від мене. Той же бюджет – є деякі речі, які від міського голови не залежать. Є делеговані повноваження, які місто не брало на себе, але які разом з державою ми мусимо виконувати. Я ж прекрасно розумію, що школи – нікуди від них не дінешся, це спільне завдання міської влади і держави. І як би не було важко, я розумію, що справді є проблеми і з державним бюджетом, розумію, які там зараз дефіцити, і тому будемо робити все, щоб якимось чином, перекидаючи кошти з одного кошика в інший, чимось жертвуючи, робити так, щоб, у крайньому разі, навчальний процес ішов, і люди не помічали, що якісь проблеми.
– Що ви вважаєте основним завданням на місці міського голови?
– Це як у художника – Бог його знає, що важливіше – колір чи форма... Посада міського голови набагато багатогранніша, ніж керівника підприємства. Мені треба, щоб освіта нормально працювала і було там мінімально конфліктів, і культура. І щоб працювало виробництво, і щоб дороги ремонтувалися... Сказати, що дороги важливі, а освіта – ні – це дурниця. Але для мене найбільш важко, що б’є по моєму іміджеві і найгірше вдається – це комунальна сфера. Тут є дуже багато об’єктивних причин. Якби десь мер був розумніший, то хоч би якесь місто було таке, щоб у ньому не було комунальних проблем. Але ж їх у державі немає, жодного міста. Проблеми варіюються у 3-4 відсотка, але приблизно тренд один і той же по всіх напрямках – теплопостачанню, водопостачанню... Це наштовхує на думку про те, що є якісь об’єктивні обставини, які ставлять усіх в одну позицію. А вони таки є, я їх знаю, бо я член колегії Міністерства (комунального господарства), більше того – мене Азаров запросив на нараду з питань тарифів. У мене є свої ідеї і думки, я присвятив тому більше частину свого життя. Як людина, яка стикалася з тими проблемами, бачу їх більш глобально.
– Чи використовуєте ви в реалізації цих планів європейський досвід?
– У нас було багато проектів, пов’язаних з USAID (Агентство США з міжнародного розвитку), по водопостачанню. Власне кажучи, чому я потім і опинився в одній структурі USAID. Мене запросили після реалізації такого проекту, коли я ще був головним інженером, і я два роки працював у програмі USAID. А от що стосується проектів ООН, то по місту справді багато проектів – найбільш класний і найбільш вдалий, ефектний і ефективний проект – це коли ООН дає кошти, місто, а частину – мешканці, і таким чином не просто стимулюємо створення ОСББ (організації співвласників багатоквартирних будинків), а стимулюємо активність мешканців – бути небайдужими до ситуації в своєму житлі. Проект іде надзвичайно класно, хоча він ішов роками в’яло. Але ось ми вкинули, вже починаючи з минулого року, до п’яти мільйонів. Це те, що найбільше мені гріє душу зі зробленого за увесь час.
– Чи влаштовує самоврядні інституції нинішнє українське законодавство?
– Мене тривожить ситуація з нинішнім Податковим Кодексом, адже за ним кошти, які раніше акумулювалися у місті, будуть передані у центральний бюджет і якимось чином повернуться до нас. Яким чином, який механізм – це невідомо. І я дуже боюся, щоб кошти по дорозі до нас десь не загубилися. А це великі кошти, і завдяки цьому ми утримували дороги.
– Сьогоднішня рада, її склад – складніші для роботи?
– Дати їй оцінку повністю важко – ми провели дві сесії. Але він не гірший від того, що був. Помінялися трохи ніші – пішло УНП, прийшла «Свобода» – нічим вони ні за поведінкою, ні за намірами особливо не відрізняються. «Батьківщина» як була, так практично й залишилася. Їх стало більше за кількістю. Прийшли мажоритарники, які, може, трішки менше залежні від партій. Але розстановка сил не помінялася суттєво. Мені вдалося провести досить несподівано з собою п’ятеро людей до міської і п’ятеро – до обласної ради. Не Бог знає що, але все ж таки центр кристалізації моїх намірів і моїх думок у раді є. Віднайшов зі всіма політичними силами, у тому числі зі «Свободою», порозуміння, були якісь тертя з «Батьківщиною», напевне, вони й будуть. Бо, на жаль, втручається політичне керівництво центральне, яке дає вказівки, незалежно від них. І ясно, що деякі вказівки будуть направлені на обструкцію і таке інше. Ось зараз питання про присвоєння Степанові Бандері звання почесного громадянина Рівного. Я не хочу характеризувати постать Степана Бандери. Але яке Степан Бандера має відношення до міста Рівне? Але є електорат, і є робота, спрямована на цей електорат. Він хоче почути таке – вони відповідно працюють.
– Що б ви хотіли зробити за період уже нової каденції?
– Оскільки ця каденція не два роки, я дуже сподіваюся, що ми минемо цю кризу, і на кінець каденції в місті розпочнеться повномасштабне будівництво. Дуже хотілося б добудувати 14-у школу, закінчити реконструкцію Будинку культури, реконструкцію стадіону, це все не мало не багато – 80 мільйонів гривень – шалені кошти. Але домовилися з Президентом – уже маємо розпорядження на виділення коштів на 14-у школу, домовилися з Дмитром Фірташем (Д. Фірташ – власник ВАТ «Рівнеазот» – авт.) – маємо на стадіон – рухи робляться в цьому напрямку. Найважливіше – дуже хотілося б, щоб у державі виникли такі об’єктивні обставини, які б дали змогу мені й іншим мерам провести широкомасштабну реформу ЖКГ. Таких об’єктивних обставин, щоб зробити це в одному місті, немає – неможливо «побудувати комунізм» в окремо взятому місті. Є дуже багато речей, пов’язаних з тарифами, дотаціями, субсидіями... нарада, яка має бути в Азарова, якраз на це направлена. Уряд націлений досить рішуче проводити ці реформи.
– З чого найбільше дивуються ваші колеги – мери з інших країн – коли бувають у Рівному?
– Зовсім інший бюджет. Ми були в Астрахані – місто вдвічі більше, ніж Рівне – десь 520 тисяч. Тільки на благоустрій Набережної їм з федерального бюджету виділили – я переводжу в гривні – чотири мільярди. Нам виділили менше мільярда на реформування всього ЖКГ в державі! Просто неспівмірні цифри. Приїжджаю до Польщі – ми часто їздимо до Любліна – там 300 тисяч (населення – авт.). Майже таке, як Рівне. Але мало того, що бюджет в рази більший , ніж міський, але ж і школи не за рахунок міського бюджету утримуються абсолютно, медицина страхова повністю, а ми ж шалені гроші тратимо на утримання медицини й таке інше. Тобто, це все – за межами бюджету Любліна. Але є те, що є – ми маємо такий бюджет, який маємо. І з того виходимо. Очевидно, що ми живемо не найгірше в державі – я знаю, що в багатьох меріях більші проблеми, очевидно, що люди все ж таки це розуміють, раз за мене проголосували дві третини виборців, але, з іншого боку, я розумію, що ті люди, які за мене проголосували, чекають від мене якогось дива, чекають, що все зміниться швидко і стане набагато краще. А я прекрасно розумію, як воно буде змінюватися. Бачачи бюджет нинішнього року, я можу сказати, що буде в нинішньому році. Очевидно скажу, що в цьому році прориву не буде. Але дай Бог, щоб встановилася стабілізація – усе ж таки, в мене ще попереду 5 років.
Це чергове інтерв’ю у проекті Радіо Свобода: «Нова місцева влада – розмови з мерами».
Мер Ужгорода Погорєлов: «Міський голова має бути передовсім менеджером, а не політиком»
Мер Донецька вважає своїм успіхом 70-відсотковий рейтинг Партії регіонів в місті
«Наше місто рівнятиметься на Донецьк» – мер Луганська Сергій Кравченко
«Ніхто не збирається робити масових зачисток» – мер Тернополя
«Хочемо збалансувати і бажання, і можливості» – мер Харкова
Брак політичної волі заважає розвитку місцевого самоврядування – мер Львова
«Хочу збудувати громадянське суспільство в Запоріжжі» – мер Сін
Ми зустрілися з Володимиром Хомком у день, коли вирували пристрасті навколо ідеї злиття двох рівненських музичних шкіл. Ще перебуваючи на лікарняному, міський голова відвідав збори трудового колективу Першої музшколи, щоб вислухати аргументи вчителів. І в результаті розмови запевнив: злиття не відбудеться. Але економити – доведеться.
– Сьогодні вже у зв’язку з цим почалися незадоволення у музичних школах, щойно на сесії ухвалили рішення про злиття двох будинків культури в один, мова йде і про потреби скорочення штату в поліклініках. Чи не боїтеся ви обурення звільнених людей та їхніх колег, котрі замисляться над перспективами подібних звільнень?
– Що б тут у місті ти не зробив – завжди зачіпаєш чиїсь інтереси. Якщо сказати, що втрачають роботу шість чиновників від музики – хіба це викличе в когось симпатію або співчуття до тих чиновників? А коли сказати, що місто хоче продати школу, роздерибанити землю – це вже, очевидно, викликає шалену антипатію до влади. Планується зробити наступним чином. У нас фактично зруйнований будинок культури у парку. Він не виконує своїх функцій. Немає залу й таке інше. Ну для чого там сім років тримати медперсонал? Навіть якщо це невеликі кошти – серце кров’ю обливається. Поставили мене берегти гроші – у всіх напрямках. Тож на період реконструкції одна дирекція розпоряджатиметься і цим Будинком культури, і тим. Художній керівник керуватиме гуртками, і нехай собі далі працюють. По медичних закладах – є три поліклініки, розміщені в різних районах міста Рівного. Колись вони усі були підпорядковані центральній міській лікарні, жодного адмінперсоналу в них не було. З якихось причин в кожній поліклініці створили посаду головного лікаря і бухгалтерію. Для чого цей придаток? – це ж централізоване бюджетне фінансування...Там вони нічого не заробляють, а якщо заробляють – то інша справа. Але ж може бути централізована бухгалтерія для цих трьох закладів? Аж проситься: для чого нам тримати для трьох поліклінік три бухгалтерії? – От і зробимо одну дирекцію поліклінік міста Рівного. Зробимо це еволюційним шляхом – спочатку дві поліклініки – зіллємо адміністрацію, а потім третю. Але при тому ні один лікар не страждає, корпуси залишаються в тих же районах. Люди навіть не помітять, що щось змінилося. Табличку навіть чіпати не будемо: поліклініка «Північна». Люди навіть знати не будуть, що бухгалтерія десь переселилася в інше місце і нараховують зарплату лікарям з іншого місця.
– Це вимушені реформи?...
– Їх треба було робити в будь-якому разі. Навіть якби ми жили багатше, то шкода їх витрачати. Дійдемо і до музичної школи. Зробимо одну централізовану бухгалтерію, яка буде нараховувати гроші. Кажуть: невелика економія – 70 тисяч. 70 тисяч в художній школі, 70 тисяч в одній музичній, по 70 чи 80 тисяч в кожному будинку культури, ще по 80 тисяч у поліклініці – і набігає... Щоб мені не дорікали, що подивіться самі на себе, мовляв, легко давати поради – ми почали з виконкому. А якщо ми це зробимо в кожному закладі? – Ось вам і ті мільйони, які потрібні для життя міста – не мені. На ту ж культуру, на ті ж мистецькі заходи, на пошиття форми дітям у якомусь гуртку.
– Зробити підприємство успішним, мабуть, легше, ніж місто?
– Набагато. Я це відчув. Я прийшов у «Водоканал», коли той мав купу боргів. А залишив «Водоканал», який розрахувався за все абсолютно. «Водоканал» став самодостатнім у фінансовому плані. Але мені щорічно доводилося піднімати тарифи. Явно непопулярний захід, але завдяки цьому – невеликому підвищенню плати за воду – рівняни таки мали цілодобово непоганої якості воду. І я відчував себе більш упевнено, тому що це було завдання набагато вужче, більш технічне і просте. Тут же набагато все складніше, і дуже багато речей, які, на жаль, не залежать від мене. Той же бюджет – є деякі речі, які від міського голови не залежать. Є делеговані повноваження, які місто не брало на себе, але які разом з державою ми мусимо виконувати. Я ж прекрасно розумію, що школи – нікуди від них не дінешся, це спільне завдання міської влади і держави. І як би не було важко, я розумію, що справді є проблеми і з державним бюджетом, розумію, які там зараз дефіцити, і тому будемо робити все, щоб якимось чином, перекидаючи кошти з одного кошика в інший, чимось жертвуючи, робити так, щоб, у крайньому разі, навчальний процес ішов, і люди не помічали, що якісь проблеми.
– Що ви вважаєте основним завданням на місці міського голови?
– Це як у художника – Бог його знає, що важливіше – колір чи форма... Посада міського голови набагато багатогранніша, ніж керівника підприємства. Мені треба, щоб освіта нормально працювала і було там мінімально конфліктів, і культура. І щоб працювало виробництво, і щоб дороги ремонтувалися... Сказати, що дороги важливі, а освіта – ні – це дурниця. Але для мене найбільш важко, що б’є по моєму іміджеві і найгірше вдається – це комунальна сфера. Тут є дуже багато об’єктивних причин. Якби десь мер був розумніший, то хоч би якесь місто було таке, щоб у ньому не було комунальних проблем. Але ж їх у державі немає, жодного міста. Проблеми варіюються у 3-4 відсотка, але приблизно тренд один і той же по всіх напрямках – теплопостачанню, водопостачанню... Це наштовхує на думку про те, що є якісь об’єктивні обставини, які ставлять усіх в одну позицію. А вони таки є, я їх знаю, бо я член колегії Міністерства (комунального господарства), більше того – мене Азаров запросив на нараду з питань тарифів. У мене є свої ідеї і думки, я присвятив тому більше частину свого життя. Як людина, яка стикалася з тими проблемами, бачу їх більш глобально.
– Чи використовуєте ви в реалізації цих планів європейський досвід?
– У нас було багато проектів, пов’язаних з USAID (Агентство США з міжнародного розвитку), по водопостачанню. Власне кажучи, чому я потім і опинився в одній структурі USAID. Мене запросили після реалізації такого проекту, коли я ще був головним інженером, і я два роки працював у програмі USAID. А от що стосується проектів ООН, то по місту справді багато проектів – найбільш класний і найбільш вдалий, ефектний і ефективний проект – це коли ООН дає кошти, місто, а частину – мешканці, і таким чином не просто стимулюємо створення ОСББ (організації співвласників багатоквартирних будинків), а стимулюємо активність мешканців – бути небайдужими до ситуації в своєму житлі. Проект іде надзвичайно класно, хоча він ішов роками в’яло. Але ось ми вкинули, вже починаючи з минулого року, до п’яти мільйонів. Це те, що найбільше мені гріє душу зі зробленого за увесь час.
– Чи влаштовує самоврядні інституції нинішнє українське законодавство?
– Мене тривожить ситуація з нинішнім Податковим Кодексом, адже за ним кошти, які раніше акумулювалися у місті, будуть передані у центральний бюджет і якимось чином повернуться до нас. Яким чином, який механізм – це невідомо. І я дуже боюся, щоб кошти по дорозі до нас десь не загубилися. А це великі кошти, і завдяки цьому ми утримували дороги.
– Сьогоднішня рада, її склад – складніші для роботи?
– Дати їй оцінку повністю важко – ми провели дві сесії. Але він не гірший від того, що був. Помінялися трохи ніші – пішло УНП, прийшла «Свобода» – нічим вони ні за поведінкою, ні за намірами особливо не відрізняються. «Батьківщина» як була, так практично й залишилася. Їх стало більше за кількістю. Прийшли мажоритарники, які, може, трішки менше залежні від партій. Але розстановка сил не помінялася суттєво. Мені вдалося провести досить несподівано з собою п’ятеро людей до міської і п’ятеро – до обласної ради. Не Бог знає що, але все ж таки центр кристалізації моїх намірів і моїх думок у раді є. Віднайшов зі всіма політичними силами, у тому числі зі «Свободою», порозуміння, були якісь тертя з «Батьківщиною», напевне, вони й будуть. Бо, на жаль, втручається політичне керівництво центральне, яке дає вказівки, незалежно від них. І ясно, що деякі вказівки будуть направлені на обструкцію і таке інше. Ось зараз питання про присвоєння Степанові Бандері звання почесного громадянина Рівного. Я не хочу характеризувати постать Степана Бандери. Але яке Степан Бандера має відношення до міста Рівне? Але є електорат, і є робота, спрямована на цей електорат. Він хоче почути таке – вони відповідно працюють.
– Що б ви хотіли зробити за період уже нової каденції?
– Оскільки ця каденція не два роки, я дуже сподіваюся, що ми минемо цю кризу, і на кінець каденції в місті розпочнеться повномасштабне будівництво. Дуже хотілося б добудувати 14-у школу, закінчити реконструкцію Будинку культури, реконструкцію стадіону, це все не мало не багато – 80 мільйонів гривень – шалені кошти. Але домовилися з Президентом – уже маємо розпорядження на виділення коштів на 14-у школу, домовилися з Дмитром Фірташем (Д. Фірташ – власник ВАТ «Рівнеазот» – авт.) – маємо на стадіон – рухи робляться в цьому напрямку. Найважливіше – дуже хотілося б, щоб у державі виникли такі об’єктивні обставини, які б дали змогу мені й іншим мерам провести широкомасштабну реформу ЖКГ. Таких об’єктивних обставин, щоб зробити це в одному місті, немає – неможливо «побудувати комунізм» в окремо взятому місті. Є дуже багато речей, пов’язаних з тарифами, дотаціями, субсидіями... нарада, яка має бути в Азарова, якраз на це направлена. Уряд націлений досить рішуче проводити ці реформи.
– З чого найбільше дивуються ваші колеги – мери з інших країн – коли бувають у Рівному?
– Зовсім інший бюджет. Ми були в Астрахані – місто вдвічі більше, ніж Рівне – десь 520 тисяч. Тільки на благоустрій Набережної їм з федерального бюджету виділили – я переводжу в гривні – чотири мільярди. Нам виділили менше мільярда на реформування всього ЖКГ в державі! Просто неспівмірні цифри. Приїжджаю до Польщі – ми часто їздимо до Любліна – там 300 тисяч (населення – авт.). Майже таке, як Рівне. Але мало того, що бюджет в рази більший , ніж міський, але ж і школи не за рахунок міського бюджету утримуються абсолютно, медицина страхова повністю, а ми ж шалені гроші тратимо на утримання медицини й таке інше. Тобто, це все – за межами бюджету Любліна. Але є те, що є – ми маємо такий бюджет, який маємо. І з того виходимо. Очевидно, що ми живемо не найгірше в державі – я знаю, що в багатьох меріях більші проблеми, очевидно, що люди все ж таки це розуміють, раз за мене проголосували дві третини виборців, але, з іншого боку, я розумію, що ті люди, які за мене проголосували, чекають від мене якогось дива, чекають, що все зміниться швидко і стане набагато краще. А я прекрасно розумію, як воно буде змінюватися. Бачачи бюджет нинішнього року, я можу сказати, що буде в нинішньому році. Очевидно скажу, що в цьому році прориву не буде. Але дай Бог, щоб встановилася стабілізація – усе ж таки, в мене ще попереду 5 років.
Це чергове інтерв’ю у проекті Радіо Свобода: «Нова місцева влада – розмови з мерами».
Мер Ужгорода Погорєлов: «Міський голова має бути передовсім менеджером, а не політиком»
Мер Донецька вважає своїм успіхом 70-відсотковий рейтинг Партії регіонів в місті
«Наше місто рівнятиметься на Донецьк» – мер Луганська Сергій Кравченко
«Ніхто не збирається робити масових зачисток» – мер Тернополя
«Хочемо збалансувати і бажання, і можливості» – мер Харкова
Брак політичної волі заважає розвитку місцевого самоврядування – мер Львова
«Хочу збудувати громадянське суспільство в Запоріжжі» – мер Сін
