– Вікторе Володимировичу, Ви йшли на вибори від політичної сили «ЕКО+25», яка не була ні при владі, ні в опозиції... Тим не менше, ви здобули впевнену перемогу. Це завдяки політиці чи Вашому іміджу досвідченого комунальника?
– Я думаю, що за свою першу каденцію 2002-2005 років мешканці міст побачили, що може зробити людина, яка має досвід господарювання, і зробили свої висновки. А на виборах уже 2010 року завдяки цьому, в першу чергу, вдалося отримати перемогу. Я думаю, тут було ще чимало інших чинників.
– З Вашого досвіду, як поєднувати політику з необхідністю вирішувати комунальні проблеми?
– Так сталося, що я, росіянин, живу на самому Заході України і фактично був єдиним росіянином-мером західного міста під час помаранчевої революції. Але і в той час я підтримував Віктора Януковича. В партію не вступав, хоча підтримка моя була однозначною. Свою думку не міняв, сьогодні я активно спілкуюся з політичною силою ПР. Проте, вважаю, що міський голова повинен бути менеджером міського господарства в першу чергу, а питання політичне в таких невеликих населених пунктах повинні вирішуватися в іншій площині.
– Спілкування попередньої міської влади Ужгорода з обласною зводилося виключно до конфліктів та обливання брудом. У Вас є порозуміння з нинішньою обласною владою?
– Підтримка обласної влади? Я вже відчув її під час отримання субвенції. Я вважаю, що немає у нас жодних протиріч. Ми спілкуємося з головою обласної державної адміністрації, з головою обласної ради, хоча вони керівники різних політичних сил. Нам нема чого ділити. Ми всі живемо в одній державі, в одному Закарпатті. Виваженість, терпіння, мудрість – ось що завжди важливо для голови будь-якого міста.
– Вікторе Володимировичу, на початку 90-их Ужгород лихоманило через міжконфесійні суперечки. Нині якщо вони і є, то про них мало хто знає. Як це вдається у місті, де кілька десятків національностей та релігій?
– На щастя, мені як людині віруючій вдається питання міжконфесійні врегульовувати. Я з повагою ставлюся до всіх конфесій. Свого часу мені пощастило поспілкуватися з Іоанном Павлом ІІ, Папою Римським, я до нього прийшов і сказав: «Святий отче, я православний, але прийшов до вас із проханням почути пораду, як бути мудрим у спілкуванні з людьми»? Він мені сказав: «Бог для всіх один, сину, і тільки вірою в Бога та людей ти будеш мудрим і будеш вирішувати питання правильно». Це я взяв за основу спілкування з людьми.
– Ви завжди носите з собою цукерки та пропонуєте їх оточуючим. Так само у вас на столі завжди стоїть корзинка, повна цукерок. Усі вже знають, що це така родзинка мера Погорєлова. Чому ви це робите?
– Я сам люблю солодке, тому пропоную солодощі тим, хто спілкується зі мною. Солодощі завжди покращують настрій.
– Я думаю, що за свою першу каденцію 2002-2005 років мешканці міст побачили, що може зробити людина, яка має досвід господарювання, і зробили свої висновки. А на виборах уже 2010 року завдяки цьому, в першу чергу, вдалося отримати перемогу. Я думаю, тут було ще чимало інших чинників.
– З Вашого досвіду, як поєднувати політику з необхідністю вирішувати комунальні проблеми?
– Так сталося, що я, росіянин, живу на самому Заході України і фактично був єдиним росіянином-мером західного міста під час помаранчевої революції. Але і в той час я підтримував Віктора Януковича. В партію не вступав, хоча підтримка моя була однозначною. Свою думку не міняв, сьогодні я активно спілкуюся з політичною силою ПР. Проте, вважаю, що міський голова повинен бути менеджером міського господарства в першу чергу, а питання політичне в таких невеликих населених пунктах повинні вирішуватися в іншій площині.
– Спілкування попередньої міської влади Ужгорода з обласною зводилося виключно до конфліктів та обливання брудом. У Вас є порозуміння з нинішньою обласною владою?
– Підтримка обласної влади? Я вже відчув її під час отримання субвенції. Я вважаю, що немає у нас жодних протиріч. Ми спілкуємося з головою обласної державної адміністрації, з головою обласної ради, хоча вони керівники різних політичних сил. Нам нема чого ділити. Ми всі живемо в одній державі, в одному Закарпатті. Виваженість, терпіння, мудрість – ось що завжди важливо для голови будь-якого міста.
– Вікторе Володимировичу, на початку 90-их Ужгород лихоманило через міжконфесійні суперечки. Нині якщо вони і є, то про них мало хто знає. Як це вдається у місті, де кілька десятків національностей та релігій?
– На щастя, мені як людині віруючій вдається питання міжконфесійні врегульовувати. Я з повагою ставлюся до всіх конфесій. Свого часу мені пощастило поспілкуватися з Іоанном Павлом ІІ, Папою Римським, я до нього прийшов і сказав: «Святий отче, я православний, але прийшов до вас із проханням почути пораду, як бути мудрим у спілкуванні з людьми»? Він мені сказав: «Бог для всіх один, сину, і тільки вірою в Бога та людей ти будеш мудрим і будеш вирішувати питання правильно». Це я взяв за основу спілкування з людьми.
– Ви завжди носите з собою цукерки та пропонуєте їх оточуючим. Так само у вас на столі завжди стоїть корзинка, повна цукерок. Усі вже знають, що це така родзинка мера Погорєлова. Чому ви це робите?
– Я сам люблю солодке, тому пропоную солодощі тим, хто спілкується зі мною. Солодощі завжди покращують настрій.
