Наскільки ймовірно, що сутички переростуть у «широкомасштабний» збройний конфлікт, а саме про таку загрозу попереджають із Москви? Аналітик Радіо Свобода Ліз Фуллер з цього приводу зазначила:
– Хоча ситуація за останній тиждень загострилася і це викликає тривогу, гадаю, що ймовірність війни мінімальна. Грузія не зацікавлена у зростанні напруги за кілька місяців до грудневої зустрічі міністрів закордонних справ НАТО, які будуть вирішувати, чи давати Грузії ПДЧ. Очевидно, що грузинське керівництво не буде здійснювати кроків, які могли б поставити це під загрозу.
– Але з іншого боку конфлікту є південні осетини, керівництво яких говорить про бажання приєднатися до Росії, і Москва, яка каже про підтримку своїх співвітчизників, адже більшість негрузинського населення Південної Осетії має російські паспорти. Наскільки войовниче налаштована ця сторона?
– Я не думаю, що керівники Південної Осетії робитимуть щось інше, ніж те, що їм прямо казатимуть із Москви. І я сумніваюся, що президент Медведєв через кілька місяців після інавгурації захоче втягнутися у повномасштабну війну на південних рубежах Росії. Загалом влітку у Південній Осетії частішають артилерійські перестрілки. Тому те, що тепер сталося, не є чимось надзвичайним. Крім цього, зараз південні осетини звинуватили російських миротворців у тому, що вони є надто нейтральними. А якщо південні осетини вважають, що не можуть до кінця розраховувати на росіян, то навряд чи самі проявлятимуть збройну ініціативу.
– Що мають на меті лідери Південної Осетії, коли заявили, що крім американців, саме українці нібито доставили до Грузії снайперські гвинтівки, з яких стріляли під час останнього інциденту?
– Міністр оборони України Юрій Єхануров був у Грузії в червні і підтвердив, що Грузія купує українську військову техніку. Він дав зрозуміти, що Грузія — один із найкращих клієнтів України, але не уточнив, про які види озброєнь ідеться. Очевидно, що південні осетини шукають «козлів відпущення». Аргумент у відповідь — це те, що будь-яка незалежна держава має право купувати зброю там, де захоче. Якщо зброю використовують проти цивільного населення, то відповідальність за це несуть солдати і їхні командири, але необов’язково ті держави, які постачають техніку.
(Прага – Київ)
– Хоча ситуація за останній тиждень загострилася і це викликає тривогу, гадаю, що ймовірність війни мінімальна. Грузія не зацікавлена у зростанні напруги за кілька місяців до грудневої зустрічі міністрів закордонних справ НАТО, які будуть вирішувати, чи давати Грузії ПДЧ. Очевидно, що грузинське керівництво не буде здійснювати кроків, які могли б поставити це під загрозу.
– Але з іншого боку конфлікту є південні осетини, керівництво яких говорить про бажання приєднатися до Росії, і Москва, яка каже про підтримку своїх співвітчизників, адже більшість негрузинського населення Південної Осетії має російські паспорти. Наскільки войовниче налаштована ця сторона?
– Я не думаю, що керівники Південної Осетії робитимуть щось інше, ніж те, що їм прямо казатимуть із Москви. І я сумніваюся, що президент Медведєв через кілька місяців після інавгурації захоче втягнутися у повномасштабну війну на південних рубежах Росії. Загалом влітку у Південній Осетії частішають артилерійські перестрілки. Тому те, що тепер сталося, не є чимось надзвичайним. Крім цього, зараз південні осетини звинуватили російських миротворців у тому, що вони є надто нейтральними. А якщо південні осетини вважають, що не можуть до кінця розраховувати на росіян, то навряд чи самі проявлятимуть збройну ініціативу.
– Що мають на меті лідери Південної Осетії, коли заявили, що крім американців, саме українці нібито доставили до Грузії снайперські гвинтівки, з яких стріляли під час останнього інциденту?
– Міністр оборони України Юрій Єхануров був у Грузії в червні і підтвердив, що Грузія купує українську військову техніку. Він дав зрозуміти, що Грузія — один із найкращих клієнтів України, але не уточнив, про які види озброєнь ідеться. Очевидно, що південні осетини шукають «козлів відпущення». Аргумент у відповідь — це те, що будь-яка незалежна держава має право купувати зброю там, де захоче. Якщо зброю використовують проти цивільного населення, то відповідальність за це несуть солдати і їхні командири, але необов’язково ті держави, які постачають техніку.
(Прага – Київ)