Екологічні проблеми і красне письменство
Тема природи і людини у природі, поруч і поряд із природними благами в усі часи хвилювала передусім людей творчих. Можливо, цьому сприяла їхня чуттєвість або інші фактори.
Над проблемою міркує кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників – Сергій Грабовський:
Екологічні проблеми. Красне письменство. Ці два словосполучення не випадково стоять поруч. У всьому світі літератори раніше за науковців почали бити на сполох – у стосунках людини із природою не все гармонійно, не все нормально, якщо людина радикально не змінить стиль своїх взаємин із довкіллям, то рано чи пізно гряде грандіозна катастрофа! І якщо у XVIII та ХІХ століттях чимало літераторів, окрім співців прекрасного сільського життя і "золотої доби" минувшини, було оптимістами й описувало могутній поступ людства, покладаючи на нього всі сподівання, то вже на початку ХХ століття настрої стали дещо іншими. Показовою у цьому плані є творчість Жуля Верна, котрий починав як літератор-технократ, як співець інженерного та наукового прогресу, а закінчив тривожними антиутопіями на кшталт "Експедиції Барсака", де змальована неоднозначність прогресу і де природа спустошує землі, на яких був розквітнув аморальний розум.
Українська література йшла у річищі світових тенденцій, хіба що з певними відмінностями, спричиненими передусім її колоніальним (а водночас й антиколоніальним) характером. Звідси і страх руйнації не просто природного довкілля, а того, що дозволяє зберегтися селянському, сільському способу життя, з яким чимало письменників ототожнювали (а дехто ототожнює й донині) українське національне буття. Звідси і протиставлення такого буття апріорно чужому й ворожому щиро українській людині місту з його шаленим і невсипущим ритмом та машинним виробництвом. Зрештою, саме звідси й спроба заперечити тим чи іншим способом сучасну добу глобалізації як щось "накинуте ззовні" людству та природі якимись зловорожими силами.
Проте українська література знає і сміливі спроби не відгороджуватися від проблем взаємин у системі "людина-природне довкілля", не протиставляти технічному прогресу "непорочне" сільське буття", а, навпаки, осмислювати людський поступ у всіх його проявах. На самому початку ХХ століття Леся Українка у драмі-феєрії "Лісова пісня" зробила предметом своїх розмислів, поміж іншого, глибинні проблеми природосумірності людського існування. Володимир Винниченко, Майк Йогансен, Юрій Смолич, Павло Тичина, Богдан-Ігор Антонич, Євген Маланюк – ось далеко не повний список тих, хто у 1920-ті та 30-ті роки прагнув осягнути ті чи інші сторони взаємин озброєної технікою людини нової доби з природою у тій чи іншій формі – від високопоетичного "Зеленого Євангелія" до пригодницько-антиутопічного циклу "Прекрасні катастрофи". На якийсь час ця проблематика відходить на другий план – насунулася тоталітарна доба та Друга світова війна – але від 1960-х вона знову звучить в українській літературі, знову дуже по-різному: тут й оптимістичне оспівування "мирного атому" Іваном Драчем, і містично-фантастичні екзерсиси Олеся Бердника, і технократичні утопії Володимира Савченка, і трагічні пророцтва Галини Пагутяк. Ну, а далі, як колись казали, життя випередило літературу за масштабністю трагедій. Далі був Чорнобиль. І що, мабуть, парадоксально: з часу Чорнобиля українське красне письмо, за нечисленними винятками, уникає екологічної проблематики. Чи то інші теми видаються важливішими, чи то немає попиту на книжковому ринку, чи то відсутні належні художні засоби, - не знаю. Але факт є фактом, чи не так?
Проблеми екології очима творчих еліт
Надія Степула Письменник, журналіст і активіст громадського руху проти забудови старого Києва Олесь Ільченко говорить про участь і роль українських еліт у порятунку столиці: « Без участі еліти не тільки політичної, а інших еліт, які, на жаль, мало перетинаються, без їх консолідованої якоїсь позиції виробленої, так взагалі нічого ні в якій сфері не зрушиться. Тобто, політики – вони бачать інакше, а інтелектуальна, художня, наукова еліта ще інакше. Якщо Президент видає указ один про заборону висотної забудови, а потім сам же його відміняє, то це свідчить про не послідовність як би позиції не тільки його, а й різних еліт. …Цей клубок протиріч може бути розв‘язаний тільки за круглим столом – консенсусом, підкріпленим якимись законодавчими актами».
Щороку в Україні у вогні гинуть десятки дерев’яних храмів – свідків минувшини, уособлень давньої єдності Бога, людини і природи.
Щоб нащадки не забули про цю єдність, українські митці намагаються зафіксувати все, що пов’язане з буттям дерев»яних витворів мистецтва. Сюжет про це від Богдани Костюк:
Дерево було живою істотою для наших пращурів, мало душу, народжувалось, розвивалось і вмирало.
З приходом християнства на терени сучасної України, дерево стало будинком для Закону Божого і Служби Божої – як каже краєзнавець та архітектор Олена Крушинська, дерев’яні церкви зберігають давню ауру проповідей і молитов, а також тепло людських сердець. Пані Крушинська – авторка унікального довідника «44 дерев’яні храми Львівщини» - розповідає про дерев’яну церковну архітектуру: «Вона часто губиться на тлі пам’яток мурованих – ті більш «презентабельні». Тобто, ті, про які частіше пишуть, які краще знають, в які більше мандрують – ті самі замки, великі монастирі, палаци. А дерев’яну архітектуру часто згадують побіжно, як щось другорядне і незначне. Вважалося, що дерев’яні церкви – це Пирогове, щось таке несправжнє, іграшкове. І це абсолютно не так! І дерев’яна архітектура має стільки оригінального й унікального, що її можна вважати навіть більш автентичною в Україні, ніж муроване будівництво. Є певні особливості, яких ми більше не зустрінемо в інших різновидах пам’яток, інших категоріях пам’яток. Це – тісна пов’язаність навіть з природою, з кліматичними умовами».
Екологія в набутках культури
Набутки світової культури містять безліч книг, у яких письменники тією чи іншою мірою піднімають актуальні питання екології. Впродовж останньої сотні літ особливо активними в цьому плані стали фантасти. Наукова та художня фантастика різних авторів розгортає захоплюючі сюжети як про минуле, так і про майбутнє планети Земля. Можна прочитати і про життя на інших планетах. Або подивитися фільм «Дике майбутнє» - документальну стрічку, створену вченими США, Великобританії. Канади та інших країн. Це фільм-застрога, фільм-передбачення, у якому розгорнуто сюжети можливих грандіозних перемін на планеті, пов»язаних зі змінами клімату. Оптимізму в художніх творах на теми екології не густо – пригадаймо фабулу роману «Зелений мозок» Френка Херберта, автора, до слова, популярної в цілому світі «Дюни». У книзі «Зелений мозок» йдеться про боротьбу землян із комахами. Рятуючись від гербіцидів та різних отрутохімікатів, використовуваних людьми в своїх трудових буднях, комахи об»єднали зусилля, щоб вижити. І не тільки вижили, а й навчилися оживлювати мертвих і створили свою власну цивілізацію в непролазних джунглях південної Америки. Комахи зуміли скопіювати всі системи людського організму і як підсумок – копіювати самих людей. Вони хотіли домовитися із людьми про спільне проживання на одній планеті…
Українські митці у своїх творах теж замислюються над майбутнім рідної землі та загрозами, які постають із плином часу як результат бездумної людської діяльності.
Послухаймо, як співає Віктор Морозов про «останнього цвіркуна» у пісні «Вечірній мед» на слова поета Костя Москальця: (звучить фрагмент пісні)
Сім чудес із тисячі
В Україні триває конкурс «Сім природних чудес України». Тернопільщина вже представила на конкурс свої об»єкти, відібрати які було складно, адже цей край багатий природніми чудесами. Вибрали Дністровський каньйон, знамениті заповідники Медобори, Кременецькі гори з унікальною Боною, яка притягує до себе зорі та ряд місцевих печер. Оскільки Дністровський каньйон пролягає не тільки по території Терн опілля, а й інших західних областей, то його ж разом з кількома іншими об»єктами висунула на конкурс ще й Івано-Франківщина.
Голосування відбудеться тільки влітку, а поки що на конкурс представлено сотні претендентів – це ріки та озера, геологічні об»єкти, природні масиви. Ті домінанти, які здобудуть перемогу під час голосування, мають змогу отримати інформаційну безкоштовну підтримку держави. А загалом метою цього цікавого проекту є пропаганда незрівнянного, єдиного на землі природного світу України.
Важливою темою, яка стосується проблем екології України і світу, є тема Чорнобиля. Вона охоплена творами за останні два десятиліття культури досить широко, хоч досі і не всебічно. Але ця тема, трагізм наслідків Чорнобильської катастрофи і оптимізм подолання цих наслідків - настільки об»ємна і неосяжна, що її слід розглядати окремо. Про це поговоримо в одному з майбутніх випусків «Вимірів життя».
(звучить фрагмент пісні «Моя дорога Україно» у виконанні Віктора Морозова, на слова Костя Москальця)
Тема природи і людини у природі, поруч і поряд із природними благами в усі часи хвилювала передусім людей творчих. Можливо, цьому сприяла їхня чуттєвість або інші фактори.
Над проблемою міркує кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників – Сергій Грабовський:
Екологічні проблеми. Красне письменство. Ці два словосполучення не випадково стоять поруч. У всьому світі літератори раніше за науковців почали бити на сполох – у стосунках людини із природою не все гармонійно, не все нормально, якщо людина радикально не змінить стиль своїх взаємин із довкіллям, то рано чи пізно гряде грандіозна катастрофа! І якщо у XVIII та ХІХ століттях чимало літераторів, окрім співців прекрасного сільського життя і "золотої доби" минувшини, було оптимістами й описувало могутній поступ людства, покладаючи на нього всі сподівання, то вже на початку ХХ століття настрої стали дещо іншими. Показовою у цьому плані є творчість Жуля Верна, котрий починав як літератор-технократ, як співець інженерного та наукового прогресу, а закінчив тривожними антиутопіями на кшталт "Експедиції Барсака", де змальована неоднозначність прогресу і де природа спустошує землі, на яких був розквітнув аморальний розум.
Українська література йшла у річищі світових тенденцій, хіба що з певними відмінностями, спричиненими передусім її колоніальним (а водночас й антиколоніальним) характером. Звідси і страх руйнації не просто природного довкілля, а того, що дозволяє зберегтися селянському, сільському способу життя, з яким чимало письменників ототожнювали (а дехто ототожнює й донині) українське національне буття. Звідси і протиставлення такого буття апріорно чужому й ворожому щиро українській людині місту з його шаленим і невсипущим ритмом та машинним виробництвом. Зрештою, саме звідси й спроба заперечити тим чи іншим способом сучасну добу глобалізації як щось "накинуте ззовні" людству та природі якимись зловорожими силами.
Проте українська література знає і сміливі спроби не відгороджуватися від проблем взаємин у системі "людина-природне довкілля", не протиставляти технічному прогресу "непорочне" сільське буття", а, навпаки, осмислювати людський поступ у всіх його проявах. На самому початку ХХ століття Леся Українка у драмі-феєрії "Лісова пісня" зробила предметом своїх розмислів, поміж іншого, глибинні проблеми природосумірності людського існування. Володимир Винниченко, Майк Йогансен, Юрій Смолич, Павло Тичина, Богдан-Ігор Антонич, Євген Маланюк – ось далеко не повний список тих, хто у 1920-ті та 30-ті роки прагнув осягнути ті чи інші сторони взаємин озброєної технікою людини нової доби з природою у тій чи іншій формі – від високопоетичного "Зеленого Євангелія" до пригодницько-антиутопічного циклу "Прекрасні катастрофи". На якийсь час ця проблематика відходить на другий план – насунулася тоталітарна доба та Друга світова війна – але від 1960-х вона знову звучить в українській літературі, знову дуже по-різному: тут й оптимістичне оспівування "мирного атому" Іваном Драчем, і містично-фантастичні екзерсиси Олеся Бердника, і технократичні утопії Володимира Савченка, і трагічні пророцтва Галини Пагутяк. Ну, а далі, як колись казали, життя випередило літературу за масштабністю трагедій. Далі був Чорнобиль. І що, мабуть, парадоксально: з часу Чорнобиля українське красне письмо, за нечисленними винятками, уникає екологічної проблематики. Чи то інші теми видаються важливішими, чи то немає попиту на книжковому ринку, чи то відсутні належні художні засоби, - не знаю. Але факт є фактом, чи не так?
Проблеми екології очима творчих еліт
Надія Степула Письменник, журналіст і активіст громадського руху проти забудови старого Києва Олесь Ільченко говорить про участь і роль українських еліт у порятунку столиці: « Без участі еліти не тільки політичної, а інших еліт, які, на жаль, мало перетинаються, без їх консолідованої якоїсь позиції виробленої, так взагалі нічого ні в якій сфері не зрушиться. Тобто, політики – вони бачать інакше, а інтелектуальна, художня, наукова еліта ще інакше. Якщо Президент видає указ один про заборону висотної забудови, а потім сам же його відміняє, то це свідчить про не послідовність як би позиції не тільки його, а й різних еліт. …Цей клубок протиріч може бути розв‘язаний тільки за круглим столом – консенсусом, підкріпленим якимись законодавчими актами».
Щороку в Україні у вогні гинуть десятки дерев’яних храмів – свідків минувшини, уособлень давньої єдності Бога, людини і природи.
Щоб нащадки не забули про цю єдність, українські митці намагаються зафіксувати все, що пов’язане з буттям дерев»яних витворів мистецтва. Сюжет про це від Богдани Костюк:
Дерево було живою істотою для наших пращурів, мало душу, народжувалось, розвивалось і вмирало.
З приходом християнства на терени сучасної України, дерево стало будинком для Закону Божого і Служби Божої – як каже краєзнавець та архітектор Олена Крушинська, дерев’яні церкви зберігають давню ауру проповідей і молитов, а також тепло людських сердець. Пані Крушинська – авторка унікального довідника «44 дерев’яні храми Львівщини» - розповідає про дерев’яну церковну архітектуру: «Вона часто губиться на тлі пам’яток мурованих – ті більш «презентабельні». Тобто, ті, про які частіше пишуть, які краще знають, в які більше мандрують – ті самі замки, великі монастирі, палаци. А дерев’яну архітектуру часто згадують побіжно, як щось другорядне і незначне. Вважалося, що дерев’яні церкви – це Пирогове, щось таке несправжнє, іграшкове. І це абсолютно не так! І дерев’яна архітектура має стільки оригінального й унікального, що її можна вважати навіть більш автентичною в Україні, ніж муроване будівництво. Є певні особливості, яких ми більше не зустрінемо в інших різновидах пам’яток, інших категоріях пам’яток. Це – тісна пов’язаність навіть з природою, з кліматичними умовами».
Екологія в набутках культури
Набутки світової культури містять безліч книг, у яких письменники тією чи іншою мірою піднімають актуальні питання екології. Впродовж останньої сотні літ особливо активними в цьому плані стали фантасти. Наукова та художня фантастика різних авторів розгортає захоплюючі сюжети як про минуле, так і про майбутнє планети Земля. Можна прочитати і про життя на інших планетах. Або подивитися фільм «Дике майбутнє» - документальну стрічку, створену вченими США, Великобританії. Канади та інших країн. Це фільм-застрога, фільм-передбачення, у якому розгорнуто сюжети можливих грандіозних перемін на планеті, пов»язаних зі змінами клімату. Оптимізму в художніх творах на теми екології не густо – пригадаймо фабулу роману «Зелений мозок» Френка Херберта, автора, до слова, популярної в цілому світі «Дюни». У книзі «Зелений мозок» йдеться про боротьбу землян із комахами. Рятуючись від гербіцидів та різних отрутохімікатів, використовуваних людьми в своїх трудових буднях, комахи об»єднали зусилля, щоб вижити. І не тільки вижили, а й навчилися оживлювати мертвих і створили свою власну цивілізацію в непролазних джунглях південної Америки. Комахи зуміли скопіювати всі системи людського організму і як підсумок – копіювати самих людей. Вони хотіли домовитися із людьми про спільне проживання на одній планеті…
Українські митці у своїх творах теж замислюються над майбутнім рідної землі та загрозами, які постають із плином часу як результат бездумної людської діяльності.
Послухаймо, як співає Віктор Морозов про «останнього цвіркуна» у пісні «Вечірній мед» на слова поета Костя Москальця: (звучить фрагмент пісні)
Сім чудес із тисячі
В Україні триває конкурс «Сім природних чудес України». Тернопільщина вже представила на конкурс свої об»єкти, відібрати які було складно, адже цей край багатий природніми чудесами. Вибрали Дністровський каньйон, знамениті заповідники Медобори, Кременецькі гори з унікальною Боною, яка притягує до себе зорі та ряд місцевих печер. Оскільки Дністровський каньйон пролягає не тільки по території Терн опілля, а й інших західних областей, то його ж разом з кількома іншими об»єктами висунула на конкурс ще й Івано-Франківщина.
Голосування відбудеться тільки влітку, а поки що на конкурс представлено сотні претендентів – це ріки та озера, геологічні об»єкти, природні масиви. Ті домінанти, які здобудуть перемогу під час голосування, мають змогу отримати інформаційну безкоштовну підтримку держави. А загалом метою цього цікавого проекту є пропаганда незрівнянного, єдиного на землі природного світу України.
Важливою темою, яка стосується проблем екології України і світу, є тема Чорнобиля. Вона охоплена творами за останні два десятиліття культури досить широко, хоч досі і не всебічно. Але ця тема, трагізм наслідків Чорнобильської катастрофи і оптимізм подолання цих наслідків - настільки об»ємна і неосяжна, що її слід розглядати окремо. Про це поговоримо в одному з майбутніх випусків «Вимірів життя».
(звучить фрагмент пісні «Моя дорога Україно» у виконанні Віктора Морозова, на слова Костя Москальця)
