Російська загроза: якого удару очікувати Україні?

Гості програми «Ваша Свобода»: Мирослав Гай, керівник благодійного фонду «Мир і Ко»; Максим Ялі, політичний експерт; Олег Жданов, військовий експерт

Кремль готує вторгнення в Україну за трьома напрямками, заявив начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко. За словами Муженка, під час виборів проти України не виключені навіть диверсії. Але опозиційні політики звинувачують владу в перебільшенні справді наявної загрози російського вторгнення.

Ваша Свобода | Війна Росії і вибори в Україні

​Мирослав Гай: Віктор Муженко нічого нового не сказав. Про це і розвідка Генштабу, Міноборони, наші союзники, які, до речі, теж підтягують війська, армії, танкові бригади, встановлюють системи протиракетної оборони – всі розуміють, що Російська Федерація є загроза № 1. Ще два роки тому завершило Міноборони (Росії – ред.) рокадну дорогу від Ростова вдовж наших кордонів. Вони передислоковують свої дивізії, розбудовують бази у нас на кордоні, на кордоні з Білоруссю. Ці сили не оборонного характеру.

(Повна версія програми)

Щоб не було ефективної оборони, треба спочатку дестабілізувати соціально-політично країну, яка вас цікавить, проведенням низки спецоперацій, інформаційно-психологічних операцій на тій території. Маєте усіляко занизити якість роботи системи управління і прийняття рішень. Наприклад, теракти, інформаційно-психологічні акції. За минулий рік у нас було близько 10 актів вандалізму і підпалів церков Московського патріархату. Тільки за місяць 2019 року вже 10 церков підпалили. У цілій низці підпалів і актів вандалізму брали участь люди, які отримали гроші від спецслужб Росії.

Мирослав Гай, керівник благодійного фонду «Мир і Ко»

Росія вже намагається зараз потроху дестабілізувати країну на різних проблемних моментах, а це – мова, армія, вибори, церква, питання НАТО. Якщо їм вдасться дестабілізувати, буде масований наступ. Росія на всіх напрямках (у Білорусі, на сході і півдні нашої країни) кожного року провадить масовані навчання і злагодження, залишаючи після себе багатотисячні угруповання військ. Росія проводила у 2018 році тотальні навчання авіації. Поставили ППО у Ростові, ППО в Криму, підтягнули «Іскандери», які можуть завдавати ядерний удар навіть, до нашого кордону.

У 2015–2016 роках сама Росія не була готова до повномасштабного наступу в Україні. Сподівалися, що зможуть соціально-політично розхитати Харків, Одесу… Не вийшло. І зараз готують інфраструктуру для розширеної агресії. Це займає роки.

Українські військові під час бою в місті Іловайську, 26 серпня 2014 року

– Пане Ялі, вигідно, з політичної точки зору, Путіну зараз, коли вибори от-от, дуже напружена політична боротьба, і вона стане ще напруженішою (компромати, обопільні звинувачення і так далі), і з військової точки зору, натиснути на Україну?

​Максим Ялі: Час найбільшої загрози прямого вторгнення закінчився в 2016 році, навіть у 2015-му, після підписання мінських угод. І стратегія Кремля також змінилася, як санкції дали певний результат по економіці, а Путін опинився в міжнародній ізоляції, на внутрішню дестабілізацію.

Якщо ж буде пряме вторгнення (умовно кажучи, дійти до Львова військовий потенціал дозволяє Росії, але це буде зробити набагато важче, ніж у 2014 році), партизанська війна, яка розпочнеться потім, зробить видатки окупації занадто великими. І буде посилення санкцій.

Максим Ялі, політичний експерт

Війна для Путіна не буде ані «швидкою», ані «пабєданосною». Це також стримувальний важіль. Це крайній випадок. Коли «домовини потечуть вже ріками», то вже зовсім інша буде реакція і соціуму.

– Пане Жданов, усе ближче президентські вибори в Україні – можливо, Путіну варто, грубо кажучи, вдарити – така можливість, так чи інакше Україна ослаблена зараз? Чи останні дані не свідчать про те, що буде масований удар із боку Росії?

Олег Жданов: Немає сил і засобів. Політичний важіль – «зелені чоловічки» вже не пройдуть. Якщо Путіну треба наступати, то це буде під триколором, це буде офіційне вторгнення. Росія вилітає з Ради безпеки ООН, позбавляється права вета і руйнуються всі плани Путіна щодо повернення його у «Групу семи» і повернення статусу Росії як «супердержави».

По-друге, на сьогодні є навіть ознаки того, що призов до Збройних сил Росії у 2018 році був провалений, тому що в січні поточного року Держдума Росії терміново у 10 разів збільшує штраф за неявку у військкомат і посилює кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби. Наступати немає чим.

Угруповання у 85 тисяч, яке стоїть уздовж 3,5 тисяч кілометрів нашого кордону, сформоване наприкінці 2015 року. Цифра може коливатися плюс-мінус декілька тисяч. 3 тисячі – Придністров’я. Це обмежений контингент, який існує за рахунок того, що ми пропускаємо через свою територію транзитом товари для забезпечення існування цього угруповання і ротації військовослужбовців. 22–24 тисячі – Крим. 33–35 тисяч – Донбас. Причому 1-й і 2-й «армійські корпуси» відповідно, і 10 тисяч із цих 35 стоїть під Шахтинськом – 150-а мотострілецька дивізія. Це, до речі, єдине з’єднання, яке Росія спромоглася за 5 років сформувати з нуля і поставити на наш кордон. Ще 15–18 тисяч – Білорусь, які після навчань «Захід-2017» залишилися там. І від Чернігова до Луганська близько 6–7 тисяч, це танкова і механізована бригада.

Олег Жданов, військовий експерт

20-а польова армія сформована тільки на рівні оперативних штабів. Це 300 офіцерів і військовослужбовців ланки штабу польової армії. А Донбас – це 8-а польова армія, тобто два «корпуси» на нашій території і одна дивізія в другому ешелоні вздовж нашого кордону. Якщо й припустити, що ця польова армія піде у наступ, то це 75 кілометрів, максимум 100 кілометрів. П’ять днів бою, а далі що?

Якщо ми й далі затягуватимемо ухвалення рішення щодо того, що це: «громадянська війна» або це міжнародний збройний конфлікт, – то ніколи з цього не вийдемо. Приклад можу надати – Північний Кіпр. Уже понад 40 років ця невизначеність триває на Кіпрі.