Спільна безпека і спільний успіх: як Україна мала б «грати» у відносинах з Польщею

(Рубрика «Точка зору»)

У Польщі не вщухають дебати на тему охолодження відносин з Україною. Хмизу у вогонь публічної дискусії додає наближення двох 15 чисел політичного календаря:

• це 15 вересня, коли Єврокомісія має ухвалити рішення щодо свого мораторію на імпорт української кукурудзи, пшениці, рапсового насіння та соняшникового насіння до Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини;
• а також 15 жовтня – дата парламентських виборів у Польщі, на яких обиратимуть новий склад Сейму та Сенату, і на яких український вектор, пов’язаний з війною, біженцями, двосторонніми відносинами та майбутнім безпеки усього регіону матиме одне з ключових значень.

Це є однією із причин чому про «кризу в польсько-українських стосунках» та її причини значно більше говориться у польських, ніж в українських медіа.

І на це, як видається, варто було б звертати пильну увагу, бо некомпліментарні та неочікувані для більшості українців оцінки час від часу з'являються там, де не простежується вплив російських грошей чи пропаганди.

Одна з таких тез, наприклад, стосується того, що Польща нібито неналежно дбає про свої власні інтереси, а Україна, мовляв, байдуже ставиться до проблем свого чи не найвірнішого союзника.

Так, у польському виданні Onet вийшла стаття колишнього польського дипломата, а нині політичного коментатора Вітольда Юраша під назвою: «Україна жорстко грає у відносинах з Польщею. Наш політичний клас цього не сприймає».

У цій статті автор підіймає ряд контроверсійних питань з точки зору українського бачення, проте важливих для двосторонніх відносин. Вони насправді є чутливими для поляків, тому потрібно придивитися до них уважніше.

Депутати, зерно, Карпач, і Волинська трагедія

«Інформація про заборону на виїзд депутатів до Польщі у Верховній Раді України є ще одним підтвердженням того, що польсько-українські відносини, незважаючи на гігантську підтримку, яку наша держава надає Україні, на жаль, починають дедалі виразніше погіршуватися.

Проявами цього стали відзначення 80-ї річниці Волинської різанини, коли Польща не отримала не те що вибачень, а навіть більш серйозного жесту з українського боку.

Також є питання зерна, яке, за даними джерел Onet, призвело до заборони українським депутатам їхати до Польщі», – пише Вітольд Юраш.

Щодо ж до «заборони на в'їзд українських депутатів до Польщі», то українська сторона заборону офіційно не підтверджує.

Посол України в Польщі Василь Зварич в інтерв'ю Onet наголосив, що заборона була введена, але обмеження стосуються всіх країн, а не лише Польщі.

«Однак запевнення українського посла суперечать інформації з інших джерел, у тому числі самих депутатів Верховної Ради», – вважає Юраш.

Не виключено, що можливим джерелом такої оцінки автора стала заява народного депутата України від фракції «Європейська солідарність» Миколи Княжицького. В інтерв'ю Польському радіо він сказав, що «через проблему із зерном нам заборонено приїзд до Польщі. Депутати українського парламенту до Карпача не приїдуть. І це рішення Верховної Ради та уряду. Те, що зараз в Карпачі немає українських депутатів, є скандалом і великою помилкою української влади».

Йдеться про цьогорічний Економічний форум у польському місті Карпач, що проходить цими днями у Польщі.

Таку версію у інтерв’ю польському радіо Wnet заперечив народний депутат Олег Дунда з фракції «Слуга народу», який пояснив обмеження воєнним станом та робочим тижнем у Верховній Раді, в ході якого голосуються важливі питання. Відсутність пов’язаності заборони з питанням українського зерна він аргументував власною присутністю на форум в Карпачі.

Олег Дунда також анонсував створення в Україні Ради з питань Волинської трагедії, до складу якої мають увійти представники наукових кіл і органів влади України та Польщі.

«Така рада мала би раз і назавжди закрити питання Волині, визначити процес реалізації ексгумацій жертв та унеможливити використання цього питання в російській дезінформації», – заявив український парламентарій.

Безперечно, що таке прагнення дуже позитивне. Шкода тільки, що ця заява не прозвучала раніше, а роботу над подоланням проблем не розпочали до того, як тему Волинської різанин активно не відпрацювала російська пропаганда напередодні 80-ї річниці кривавих подій на Волині і в Галичині 1943–1945 років, визнаних у 2016 році Сеймом РП геноцидом громадян Польщі.

І це ще не все, бо основний акцент Юраш у своїй публікації робить на іншій думці, а її поділяють немало поляків.

«Україна щодо Польщі застосовує радянську дипломатію»

Вітольд Юраш переконаний, що українська влада «дотримується найбільш класичних зразків радянської дипломатії, тобто діє так, що, з одного боку, вживає певних дій, а з іншого – завжди зберігає дистанцію, яка їм дозволяє, у разі невдачі, заперечувати навіть найочевидніші факти».

«Українці, з одного боку, принципово відрізняються від росіян, найочевиднішим проявом чого є прагнення до свободи, але з іншого боку, вони в чомусь схожі на них ще й завдяки своїй спільної радянської історії.

Це, як не парадоксально, вигідно самим українцям. Якийсь радянський турбореалізм, твердість і нещадність у діях допомагають Україні у війні з Росією.

Проблема в тому, що ту саму рису нещадності, яка не властива сучасному Заходу, а властива Сходу, українці виявляють не лише з росіянами, але, на жаль, і з поляками».

Критикуючи такий підхід, Вітольд Юраш вважає, що «для українців, а також для росіян характерно віддавати перевагу тактиці над стратегією».

«Якби українська влада мислила стратегічно, то волинське питання вона б уже давно вирішила. Якби тактика не керувала стратегією, українська сторона, замість того, щоб занурюватися в непотрібні заперечення після того, як українська зенітна ракета вбила двох польських громадян у Пшеводуві, могла б виплатити компенсацію та просто вибачитися. Тим паче, що жодних претензій до Києва ніхто не мав. Українська ракета впала на територію Польщі в результаті нещасливого збігу обставин, спричиненого російською атакою. Незважаючи на це, Київ вирішив не вибачатися».

Повертаючись до питання зерна, автор стверджує що Україна бореться не за транзит зерна, тому що він не лише відкритий, але й його масштаби постійно зростають, а за відкриття польського ринку.

«Швидше за все, Україні, на жаль, байдуже, чи відкриття польського ринку для українського зерна спричинить обвал цін на нашому ринку, а потім і кризу на ринку зерна», – пише Юраш.

«Україна витиснула з Польщі все...»

Колишній дипломат, а тепер політичний оглядач Вітольд Юраш найбільші претензії адресує не так українській, як польській владі.

«Польська влада помилково припускає, що оскільки Україна стала жертвою російської агресії, воює з Росією та пориває з радянською спадщиною, вона не може водночас спиратися на радянські моделі дій.

Переважна більшість польського політичного класу не погоджується з тим, що українці грають безжально. Що ще гірше, заклики до більш твердого ставлення до України стали чи не виключною справою антиукраїнських кіл.

У результаті виникла дивна і смішна для нас, як серйозної нації і серйозної держави, ситуація, в якій практично неможливо водночас бути однозначно проукраїнським, тобто бажати Україні удачі у війні і підтримувати передачу Україні якомога більше зброї та боєприпасів, але водночас там, де у нас є суперечливі інтереси, відстоювати політику, принаймні таку ж тверду, як та, яку проводять українці»

Наведені оцінки видаються неочікуваними і дошкульними для українців, а також для влади та дипломатії обох держав.

Однак це теж варто знати, оскільки таку позицію поділяє немало поляків, вона вже довгий час є предметом внутрішніх польських дебатів.

І такі настрої додатково роздмухуються, як ілюструє відомий мем російської пропаганди, на якому злодійкуватого вигляду українець доїть Польщу-корову. Мовляв, Україна «видоїла Польщу і витиснула з неї все, що та могла їй дати», висуваючи все нові і нові вимоги, і не даючи нічого взамін.

Такий підхід та настрої критикує польський дипломат Якуб Кумох: «я не вірю, що в польсько-українських відносинах є криза чи «зіпсутість».

«Між урядами двох країн відбувається нормальна дискусія на дуже конкретну тему. Журналісти люблять висувати тезу про кризу, тому що в них є обмеження на кількість знаків і часто, шукаючи клікбейтів, вони накручують свої тези. Вони явно користуються втомою від війни, яка характерна для будь-якого збройного конфлікту. Ми втомилися від російсько-української війни. Це набагато легше, тому що не нам доводиться воювати з росіянами, а це роблять українці».

«Чому президент Дуда був першим, хто виступив у Верховній Раді України? Тому що самі українці сказали, що не можуть собі уявити нікого іншого. І ні перед ким іншим не збирався спонтанно натовп, як у Львові в січні, нікого не переривали в промові кілька разів оваціями стоячи. Ми разом були в Україні, тому ви напевно пам'ятаєте, як пересічний українець реагує на гасло, що ми з Польщі. Я кажу це з точки зору людини, яка була в Україні близько п'ятнадцяти разів від початку війни. І в різних місцях. І що нас недостатньо? Це тема для соціологів. Нам потрібна любов. Я не знаю, звідки це береться. Українці люблять і дякують не так, як ми собі придумали», - наголошує польський дипломат.

Двостороння кооперація як шанс робити більше

Як справедливо зауважує експерт Strategy & Future Марек Будзіш, якщо поляками і українцями будуть керувати міркування лише короткостроковості, сьогодення, ми і надалі регулярно будемо входити у конфлікти, рухаючись «від пожежі до пожежі».

Наприклад, на його переконання, питання розвитку сільського господарства Польщі потрібно планувати на роки вперед, адже після входження України з великою площею орних і родючих земель ЄС, політика сільського господарства та фондів розвитку Євросоюзу мусить зазнати великих змін. Це означає, що польські фермери отримають не більше половини тих доплат, які отримують зараз.

Прикметно, що у Польщі не бракує й голосів за розблокування імпорту українського зерна як додаткового шансу для розвитку польської економіки.

Зокрема, президент Спілки підприємців і роботодавців Цезарій Казьмерчак переконаний, що Польща повинна стати хабом для української сільськогосподарської продукції.

«Через Гданськ можна транспортувати до 30% українського зерна. Варто було б перебрати 20-30% української торгівлі зерном, але для цього необхідна інфраструктура», – зазначає підприємець.

«Потрібні стратегічні рішення. Найбільша маржа на переробці та торгівлі. Те, що Польща не впустить українських продуктів, ще не означає, що вони пропадуть, вони будуть десь перетворені, конкурувати з нами на інших ринках і переможуть. Тому для дешевої української сировини потрібна переробна промисловість», – переконує Казьмерчак.

Із ним погоджується і експерт Warsaw Institute доктор Маріуш Патей, який ще в квітні 2023 року стверджував, що розблокування порту в Одесі та хороший урожай сприяли падінню цін на зерно на світових ринках. Вони почали повертатися до рівня до середини 2021 року, до різкого зростання цін на всю сировину, не лише сільськогосподарську.

«Наша сільськогосподарська та харчова промисловість, де зайнято 2,8 мільйона людей (!), отримала чудову можливість отримати вигоду від доступу до дешевого та якісного зерна. Споживачі також виграють, купуючи дешевші яйця, хліб і м'ясо. Інфляційний тиск зменшиться», – наголошував експерт.

Так чи інакше, висновки робити економістам, а рішення ухвалювати політикам і керівництву обох держав. Але на кожну кризу треба дивитися передусім як на шанс вийти на новий рівень.

Стратегічний союз потребує такого ж мислення

Цими днями на економічному форумі в Карпачі розглядається велика кількість питань. Серед них особливе місце займатиме українська проблематика. Дискусійні панелі щодо майбутнього України в Європі, партнерства Польщі й України, фінансування відновлення української економіки тощо.

Разом з цим, у самій Польщі нерідко можна почути побоювання чи отримають польські фірми гідне місце у відбудові України з огляду на менші інвестиційні спроможності, невідповідну спеціалізацію та недостатню розвиненість пріоритетних для відновлення галузей порівняно з більш багатими країнами Заходу.

Можливо, деталізовані пропозиції з боку України щодо створення спільних інфраструктурних, логістичних, переробних українсько-польських підприємств і могли б стати тією конкретикою, якої нерідко бракує таким заходам «на виході»?

До того ж, перш ніж говорити про відновлення української економіки після війни, потрібно подбати про її найкращий захист і збереження життя військових і цивільних. Вже просто зараз, під час війни, для цього необхідно нарощувати виробництво нових сучасних озброєнь і техніки.

Цьому також могли б сприяти спільні зусилля двох держав у виробництві стрілецької зброї, дронів, мін, протимінних тралів, розвитку ракетної програми тощо.

У Польщі також є потрібні потужності і технології, самих лише фірм, які виробляють дрони там нараховується близько 4 тисяч. До того ж така спільна воєнна економіка стала б додатковим кроком до захисту іноземних (польських і не лише інвестицій) і до інтеграції України до НАТО.

Є очевидним, що Україні та Польщі насправді потрібно системно застосувати стратегічне мислення і напрацювати чіткі цілі, пріоритети та підходи до двосторонніх відносин – все що вкладається у бачення необхідного для обох держав стратегічного союзу, який би відповідав інтересам обох народів та зміцнив безпеку і силу наших держав.

Такий підхід забезпечив би безперервний і конструктивний двосторонній діалог, без потреби накладання мораторіїв або звернень до міжнародних інституцій для розв’язання суперечностей, які природньо виникатимуть у відносинах двох сусідніх незалежних держав.

Анатолій Курносов – аналітик Центру політичних студій «Доктрина», експерт Українсько-Польської Медіа Платформи.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.