(Рубрика «Точка зору»)
22 квітня 2023 року Міноборони Білорусі відзвітувало, що його військовослужбовці, які перебували в Росії на підготовці особового складу отриманого від росіян оперативно-тактичного ракетного комплексу «Іскандер-М», вже завершили підготовку в Росії та приземлилися та аеродромі в Мачулищах.
Цей комплекс є однією із систем доставки російської ядерної зброї, яку згідно із заявами Путіна та Лукашенка, планується розмістити на спеціально побудованому складі на території Білорусі вже з 1 липня. Нести ядерну зброю можуть також літаки Су-25. Ядерна зброя залишиться під контролем Москви, самостійно нею скористатися білоруси не зможуть.
Наслідки і загрози
Наразі офіційні особи США та НАТО стверджують, що ознаки зростання загрози застосування ядерної зброї відсутні.
Речниця Альянсу Оана Лунгеску назвала слова Путіна «небезпечними та безвідповідальними», але сказала, що НАТО «не бачить жодних змін у ядерній позиції Росії, які б спонукали нас змінити нашу власну».
Однак схоже, що така реакції враховує виключно військові оцінки, за якими на практиці розміщення ядерної зброї в Білорусі нічого особливого в безпековій ситуації країн східного флангу НАТО та України не змінить.
Згідно з ними, за 80 кілометрів від кордону з Білоруссю є об’єкт Брянськ-18 – одне із головних сховищ ядерної зброї Росії. Інший, Можайськ-10, знаходиться за 300 кілометрів від кордону. Ще один склад, який зберігає тактичні боєголовки для флоту і місцевих підрозділів сухопутних військ, розташований у Калінінградській області, де 152-а ракетна бригада з Черняховська вже з 2018 року має на озброєнні «Іскандери», які можуть запускати балістичні ракети з ядерною боєголовкою. Ще один із російських складів зброї, Бєлгород-22 розташований за 16 кілометрів від українського кордону та за 70 кілометрів від центру Харкова, у зоні дії української артилерії.
На перший погляд, перекидання деякої кількості зброї на білоруську територію саме по собі начебто напряму не погіршить безпеку Польщі, країн Балтії та України. Ряд західних експертів взагалі дискутують, чи ведеться таке масштабне будівництво насправді і чи може вони бути завершене найближчим часом.
Але необхідно розуміти, що у політичному вимірі з точки зору Москви такий крок є ще більшим прив’язуванням Мінська до себе.
Росіяни отримують ще один привід для постійного утримання своїх військ на білоруській території. Лукашенко ж підвищує своє значення для Кремля, тому що стабільність його режиму перетворюється на безпеку найціннішої та найнебезпечнішої російської зброї. А Захід наразі фактично не має інструментів для формування політики щодо Білорусі і не в змозі заблокувати найгірший сценарій поглинання країни Росією.
До того ж міністр оборони Білорусі Хренін нещодавно заявив про початок дій, пов'язаних з передислокацією до Білорусі вже не тактичної, а стратегічної російської ядерної зброї, що може стати ще одним кроком до ескалації загрози в цілому Балто-Чорноморському регіоні.
Чи адекватні стримуючі засоби Заходу новій ситуації?
Отже логічно, що в Україні, Польщі та інших прифронтових державах НАТО виникають питання – а чи адекватні стримуючі засоби Заходу цій новій ситуації, і що потрібно зробити для зниження цієї загрози?
Зокрема, привертають увагу поставлені польським аналітичним центром Strategy&Future питання щодо стратегічних рішень, які Польща повинна буде ухвалити до кінця 2023 року, адже вони напряму стосуються і пов’язані з Україною.
19 квітня 2023 року у Варшаві S&F представив відповідний Меморандум для лідерів політичних партій РП.
У його основі використані дві тези виступу міністра закордонних справ Республіки Польща Збігнева Рау в Сеймі РП 13 квітня 2023 року, які знаменують нове сприйняття завдань безпекової політики Польщі:
- «Ми обговорюємо з адміністрацією президента Байдена американські ідеї щодо формування архітектури безпеки в нашій частині Європи після закінчення російсько-української війни таким чином, щоб гарантувати Україні та її західним сусідам, а отже, і Польщі, безпечний і мирний розвиток, заснований, з одного боку, на військово-політичній участі США, а з іншого – на тісній і підтримуваній США військово-політичній співпраці країн нашого регіону з Україною;
- «Нова стратегічна концепція НАТО, прийнята на Мадридському саміті, полягає саме в захисті від вторгнень агресора… ми хочемо до Вільнюського саміту в липні затвердити нову модель сил Альянсу, яка забезпечить здатність захищати територію НАТО з першого дня агресії… завдяки «парасольці» НАТО зросла готовність членів Альянсу надавати підтримку Україні, а ризик ескалації Росією конфлікту на територію країн Альянсу зменшився».
Дискусія в Польщі, що стосується й України
Констатуючи, що достовірної публічної інформації про те, що саме обговорюється в США щодо бачення нової архітектури безпеки в нашому регіоні світу немає, експерти польського аналітичного центру наголошують на необхідності глибокої стратегічної та публічної дискусії щодо:
- Альянсу з Україною;
- Ролі США в регіоні і те, яку об'єднуючу функцію для такого союзу мають відігравати Сполучені Штати,
- Питання військових гарантій США щодо Польщі та України, конвенційних і ядерних, що випливають з розширеної системи ядерного стримування і змін у ядерній стратегії США,
- Напрямку реформування польської армії, її спроможності та витрат на неї.
Мета полягає в тому, щоб ефективно діяти, перш за все, у всіх ситуаціях суперництва і боротьби з Росією аж до реального розгортання колективної оборони відповідно до статті 5 Вашингтонського договору, найважливішого положення НАТО, яке повинно бути гарантією польської безпеки.
Експерти висловлюють припущення, що втрати Росії у конвенційних озброєннях у війні з Україною призведуть до того, що в післявоєнних реаліях зросте значення інших сфер – насамперед, операцій нижче порогу війни та засобів впливу з використанням ядерного потенціалу.
Польські експерти занепокоєні тим, що другий пункт брифінгу очільника МЗС від 13 квітня 2023 року поки не підтверджується ані дислокацією сил і засобів НАТО на східному фланзі, ані стратегічними дебатами у США та Європі.
Немає жодних ознак того, що НАТО реально приймає активну оборонну стратегію, яка мала б дуже позитивний вплив на безпекову ситуацію. Тому Польщі потрібно адаптувати власні військові можливості на сході до ситуації, що склалася, і таким чином змусити американців змінити своє ставлення.
Для цього є необхідним:
- Створення власного війська, готового до активної оборонної стратегії, щоб контролювати ескалацію конфлікту і таким чином впливати на залучення США до фази напруженості та конфлікту з Росією.
- Проведення нових переговорів про розширення ядерних гарантій з боку США.
- Ініціювання переговорів з Україною та іншими партнерами (але без американців) про створення власного потенціалу глибокої розвідки, системи ситуаційної обізнаності та ракетного потенціалу великої дальності, тобто започаткування спільної програми розробки крилатих і балістичних ракет.
Які гарантії розширеного ядерного стримування США потрібні?
Аналітики переконані, що ключ до нейтралізації ефективності доктрини ядерної деескалації полягає в тому, щоб зруйнувати розрахунки Москви та її віру в те, що вона може перемогти в цій грі.
Існує кілька способів зробити це.
Варіант придбання ядерної зброї наразі не розглядається як навряд чи можливий.
Приєднання до програми спільного використання країнами НАТО ядерної зброї Nuclear Sharing також містить значні складнощі через неготовність до цього НАТО і США.
Отже, польські експерти пропонують вимагати зміни декларативної доктрини НАТО. Тобто потрібно зменшити «стратегічну невизначеність», яку НАТО застосовує, коли йдеться про умови застосування ядерної зброї.
НАТО має чітко донести керівництву Росії, що обмежене застосування ними ядерної зброї отримає симетричну, неминучу і швидку відповідь з боку НАТО з використанням тих самих засобів.
Польща повинна рішуче вимагати, щоб будь-яка концепція архітектури безпеки в Центрально-Східній Європі включала положення про гарантії розширеного ядерного стримування, надані в першу чергу Сполученими Штатами і, можливо, також Великою Британією.
А мінімальною відповіддю на на комюніке Путіна про плани розміщення ядерної зброї в Білорусі має стати оприлюднення аналогічного комюніке з боку США про адаптацію польських літаків для перевезення ядерних бомб B61 і намір створити інфраструктуру, необхідну для їх зберігання.
Вже сьогодні здатність Польщі відповісти в односторонньому порядку на можливе застосування Росією ядерної зброї має вирішальне значення для управління ескалацією.
Оскільки повністю симетрична відповідь через відсутність власного ядерного потенціалу зараз неможлива, альтернативою може бути набуття самостійних можливостей, достатніх для нанесення масованого вогневого удару по російських військових чи цивільних цілях, розташованих в Калінінграді, або дозволяють наносити удари засобами ураження середньої дальності (понад 1000 кілометрів) по стратегічно важливих елементах російської інфраструктури.
Стратегічні рішення, які має ухвалити Польща
Можливість завершення війни слід пов'язувати з появою нової системи безпеки, яка обов’язково включатиме Україну.
Як українська сторона, так і держави, що підтримують політичні зусилля Києва, прагнуть підняти питання про наближення членства України в Організації Північноатлантичного договору на майбутньому саміті НАТО у Вільнюсі.
Однак, з огляду на опір деяких держав-членів Альянсу, а також скептицизм Вашингтона з цього питання, на Вільнюському саміті для України може бути відкрита лише перспектива членства «в прийнятних часових рамках з одночасними зусиллями щодо побудови «перехідної системи» для гарантування безпеки».
На рівні лідерів ЄС вже розглядаються можливі сценарії, в тому числі й варіант направлення в Україну військового контингенту в якості стабілізаційної та миротворчої місії, до складу якої увійшли б збройні сили країн-членів. Деякі американські експерти йдуть ще далі, пропонуючи формування міжнародного, бажано під егідою ООН, військового контингенту, який би гарантував дотримання умов припинення вогню. Однак, за оцінками S&F, якщо таке рішення буде прийняте як Україною, так і країнами НАТО, Вашингтон намагатиметься перекласти більшу частину тягаря на своїх союзників.
Це означає, що протягом кількох місяців Польща може зіткнутися зі стратегічною дилемою щодо можливого розгортання збройних сил в Україні в рамках ширшої стабілізаційної місії. А відтак, навіть за умови дотримання можливого перемир'я на початковому етапі, Польща може бути «втягнута» у війну в довгостроковій перспективі.
Іншим елементом є питання військових гарантій, наданих Україні державами-союзниками. У цій групі, окрім США та Великої Британії, майже завжди згадується Польща. Питання гарантій безпеки, їх обсягу, форми та сторін настільки важливе, що потребує глибокої суспільної дискусії та консенсусу всіх політичних сил Польщі.
Що робити Україні?
Тиждень тому литовський Сейм одноголосно ухвалив резолюцію, в якій йдеться про те, що на наступному саміті НАТО, який відбудеться 11-12 липня 2023 року у Вільнюсі, слід «повністю підтримати Україну практичними заходами, включно з політичною підтримкою НАТО, визнаючи необхідність запросити Україну стати членом НАТО».
Йдеться не про повторення запевнень у вірності принципу політики «відкритих дверей», а про набагато конкретніші дії, зокрема, про уточнення графіку наступних кроків. У резолюції зазначено, що необхідно «підписати протоколи про приєднання» і «розпочати процес ратифікації, коли дозволять обставини», під якими мається на увазі закінчення війни.
Заступник директора естонського стратегічного аналітичного центру CFDS Крісті Райк пропонує, що Україні слід запропонувати швидкий вступ до НАТО одразу після закінчення війни. Києву потрібна вкоріненість у західну систему безпеки, яку повноцінно може дати лише членство в Організації Північноатлантичного договору. На думку Райка, на сьогоднішній день аргументи, які найчастіше формулюються західними країнами проти швидкого приєднання України, втрачають свою актуальність. Війна вже довела, що Київ має збройні сили, здатні чинити ефективний опір Росії, і це спростовує заперечення, що вступ України до НАТО означатиме збільшення тягаря для інших країн Альянсу, не даючи нічого взамін. Безумовно, українська армія зараз має найбільший бойовий досвід в Європі і, крім того, швидко впроваджує стандарти НАТО.
Франклін Д. Крамер, колишній заступник міністра оборони США, а сьогодні представник аналітичного центру США «Атлантична рада» вважає, що Україна вже відповідає майже всім умовам, поставленим під час попередніх розширень НАТО, в тому числі, коли до Пакту приєдналися Польща, Угорщина та Чехія, за винятком «стабільності кордонів».
Інші представники Atlantic Council, американський експерт із зовнішньої політики та військових питань Ян Бжезинський та колишній помічник міністра оборони США Александр Вершбоу переконані, що «майбутній саміт повинен зробити більше, ніж висловити атлантичну єдність і риторичну підтримку України. Цього разу необхідно відкрити перспективи членства Києва і внести деякі фундаментальні зміни в політику стримування східного флангу НАТО. Ключовим питанням буде те, яку відповідь НАТО дасть Росії на другий, потенційно вирішальний рік війни, адже саме Росія зараз стримує Захід своїм ядерним потенціалом від більш рішучих заходів для перемоги у війні.
Але вони також не пропонують автоматичного вступу, усвідомлюючи силу опору всередині самого Альянсу. На їхню думку, як проміжний крок спочатку потрібно започаткувати Програму Україна-НАТО зі стримування і оборони. Метою цієї інституціоналізованої дії було б швидке відновлення українського військового потенціалу та впровадження спільних стандартів.
На додаток до цієї програми, в дипломатичному та політичному вимірі, як це було у випадку зі Швецією та Фінляндією, Київ повинен брати участь у роботі Альянсу вже з Вільнюса.
Що стосується гарантій безпеки, то вони пропонують, щоб такі країни, як США, Великобританія, Франція, Німеччина та Польща надали їх на перехідний період до повноправного членства.
Зважаючи на усі можливі пропозиції щодо проміжних рішень, Україні варто продовжувати наполягати на якнайскорішому повноцінному членстві.
Засадничою вадою усіх наведених варіантів є відкладання його на «після війни», тоді як саме вступ України й прискорив би її завершення.
І тут НАТО не слід боятися прямої війни з Росією, вона є значно слабшою. Але Путін завдав удару по інтересам НАТО і США ще першим вторгненням в Україну в 2014 році.
На геополітичному рівні напад на Україну де-факто вже був оголошенням Росією війни НАТО.
Саме тому, що держава, в якій відбувається конфлікт не мала великих шансів отримати гарантії безпеки ззовні, Росія вже тоді військовим шляхом заблокувала європейську та євроатлантичну інтеграцію України.
То що, ЄС чи НАТО не можуть прийняти Україну фактично без згоди Росії?
Час це змінити та позбавити Росію такого права вето, яке їй не належить.
Анатолій Курносов – аналітик Центру політичних студій «Доктрина», експерт Українсько-Польської Медіа Платформи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
