«Це імперська політика придушення»: як Росія ставиться до української мови в Криму

В Україні 9 листопада відзначили День української писемності і мови. Це єдина державна мова в країні, частиною якої залишається анексований Росією Крим. Українська також офіційно вважається однією з трьох «державних мов» у російській конституції Криму.

Проте українські правозахисники у своїх звітах регулярно звертають увагу на те, що, незважаючи на офіційний статус української мови, за останні шість років її становище в Криму помітно погіршилося. У жовтні цього року голова делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи Єлизавета Ясько звинуватила Росію в закритті українських шкіл на півострові й нагадала, що у 2017 році Міжнародний суд ООН зобов’язав Росію гарантувати українцям у Криму можливість навчатися рідною мовою. Про ці проблеми йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Представниця Українського культурного центру в Сімферополі Олена Попова розповіла Крим.Реалії про те, як вона декілька років тому спробувала організувати український розмовний клуб у Сімферополі.

«Ми хочемо, щоб люди приходили до нас і спілкувалися українською. У 2016 році збиралися створити мовний клуб, розклеювали оголошення про це, дуже чекали гостей. Прийшло декілька нових для нас людей, і серед них була, уявіть, Анастасія Гридчина. Вона зараз очолює офіційну «Українську громаду Криму». Справа у нас якось не пішла, тому що мало хто зацікавився нашою ідеєю. Мені здається, люди бояться іти невідомо куди й до кого. Ми все одно збираємося і з задоволенням розмовляємо українською. Сама я говорю нею з 2014 року. У багатьох є страхи перед цим переходом, особливо у немолодих людей. Люди не хочуть здаватися смішними і тим самим заганяють себе у глухий кут. Але немає нічого поганого в тому, щоб вчитися. Дуже здорово говорити з тими, хто добре знає мову ‒ можна перепитати, тебе виправлять, раптом що», ‒ каже Олена Попова.

Згідно з інформацією з відкритих джерел, Анастасія Гридчина очолила підконтрольну Росії «Українську громаду Криму» у 2018 році. Проте сама Гридчина використовує у своїх виступах російську мову, а коментувати свою роботу для Крим.Реалії відмовляється.

Тим часом Олена Попова радить школярам, які збираються вступати до вишів на материковій Україні, найняти репетиторів із української мови і скористатися наявними можливостями дистанційного навчання.

«На жаль, нові українські класи і школи в Криму за заявками батьків створювати не виходить. Місцеве міністерство освіти зараз пише лише про дві школи з українською мовою навчання. Спочатку їх було сім, у 2018 році вже п’ять, а тепер ось залишилося тільки дві ‒ причому там не вказано, які саме. Так що залишається тільки репетиторство або онлайн-освіта», ‒ каже Попова.

Втім, голова Центру громадянської освіти «Альменда» Валентина Потапова стверджує, що і поза школою знайти вчителів української мови в Криму вельми проблематично.

«Українська мова на півострові майже знищена. Зараз мають можливість вчити її приблизно 0,01% кримських школярів. Під Феодосією є школа зі 150 учнями, і саме про неї регулярно звітує російська влада. Я б сказала, що це зовсім не свідчить про вільний доступ до вивчення української мови ‒ радше, це «потьомкінське село». Ми опитували абітурієнтів, і вони сказали, що в Криму практично неможливо знайти репетиторів: учителі просто бояться надавати таку послугу, а якщо не бояться, то уроки дуже дорого коштують, і не всі сім’ї можуть собі їх дозволити. Ці кримські діти були б дуже вдячні Україні, якби наше Міністерство освіти організувало онлайн-репетиторство. Тобто держава оплатила б уроки найкращих учителів української мови, записала б це на відео для поширення в Криму», ‒ пропонує вона.

За словами Валентини Потапової, у проєкті українського державного бюджету на 2021 рік були закладені кошти на організацію підготовчих курсів для абітурієнтів із тимчасово окупованих територій ‒ проте потім ця стаття витрат була скорочена. У зв’язку з цим українські правозахисники звернулися до президента України, щоб привернути його увагу до цього питання.

Що стосується російської мовної політики в анексованому Криму, голова антидискримінаційного центру «Меморіал» Стефанія Кулаєва називає її типовою для національних суб’єктів сусідньої Росії.

«Це історична політика Росії: для російської мови та інших символічних ознак російської культури майже завжди створювали переваги. Мабуть, тільки за винятком кінця 1920-х ‒ початку 1930-х, коли національній інтелігенції вдалося створити посібники для викладання рідними мовами. Це стосується, зокрема, й української мови. Формально в Російській Федерації діють 37 державних мов для національних республік, але ніякої рівності немає і близько. В останні роки щодо цього б’ють на сполох порівняно великі республіки ‒ Татарстан, Башкортостан тощо, ‒ де зникають можливості вивчати рідну мову у школі й отримувати нею також вищу освіту. На мій погляд, це імперська політика придушення національно-культурних та інших проявів, що суперечить міжнародним зобов’язанням Росії», ‒ вважає вона.

Стефанія Кулаєва зазначає, що українська мова ‒ одна з найпоширеніших у сучасній Росії, причому без урахування анексованого Криму.

«Більше ніж мільйон людей у країні назвали себе носіями української мови за переписом 2010 року. Але які можливості є у цих людей у плані випуску ЗМІ рідною мовою, у плані її вивчення? Практично жодних. Словом, іде наступ на національні культури, що має ідеологічний характер: усі мають об’єднатися під низкою знакових державних символів, серед іншого й російської мови, а тих, хто виявляє свою національну ідентичність, звинувачують у націоналізмі чи навіть екстремізмі.

Кримський журналіст Микола Семена, який був змушений залишити територію півострова після переслідувань російської влади, переконаний, що попит на українську мову в Криму був пригнічений штучно.

«Українська мова в Криму має статус державної з 1954 року. Після цього там були створені українські школи, тому носіїв мови на півострові виявилося дуже багато. Тому потреба в ній у Криму насправді була дуже велика, проте з 1991 року проросійська кримська влада почала ставитися до української вороже і всіляко намагалася приглушити цю потребу. Питання мови перетворили на політичну проблему. Після 2014 року ця тенденція тільки посилилася: спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов тоді наголосив, що «потрібно швидше позбутися всього українського», зокрема й мови. Нехай у російській конституції Криму записані три державні мови, але фактично це ні на що не впливає. Просто з Москви так сказали зробити», ‒ звертає увагу журналіст.

На думку Миколи Семени, після деокупації Криму Україна має дотримуватися всіх міжнародних норм і прав людини, зокрема і в мовній сфері.