Прага – 11 травня 1919 року, у Празі в Національному театрі відбувся перший концерт закордонного турне Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця. І цей перший концерт за кордонами України став тріумфом. Так про виступ капели згадував її член Павло Корсуновський, а сам Кошиць, жартуючи, після концерту сказав: «Ага, взяли чехів за чуба!»
На першому концерті хору у Празі серед почесних гостей був історик, державний і політичний діяч Михайло Грушевський, а також військовий міністр УНР Олександр Жуковський, всього у Празі хор Олександра Кошиця з великим успіхом і завжди у переповнених залах дав сім концертів.
А свою історію капела почала писати 24 січня 1919 року, коли з ініціативи Симона Петлюри був підписаний спеціальний Закон УНР про заснування хору як «автономної мистецької організації при Міністерстві освіти УНР».
«Вести національно-українську пропаганду при помочі пісні» – таким було гасло капели, а практичною реалізацією задуму зайнялись композитор Кирило Стеценко і Олександр Кошиць, який із капелою пережив невідлучно від першої до останньої миті всі роки її історії. Помічником головного диригента була Платонида Щуровська-Россіневич, а учителем співу Григорій Тучапський.
Співаків до Капели на конкурсній основі відбирала комісія в Києві. Початково капела нараховувала 100 співаків, які отримали статус державного службовця, протягом виступів у Чехословаччині до капели входило 72 співаків, з них – 43 чоловіків.
Перше закордонне турне хору Олександра Кошиця розпочалось у Празі, далі було ще 7 міст у Чехословаччині, й повсюди співакам сердечно дякували, аплодували, просили співати ще і ще. Чехи, відомі своїм особливо вимогливим ставленням до пісні, до музики в цілому, не приховували свого захоплення, це була перемога не тільки виконавців, але насамперед української пісні, яка найбільше розповідала чехам про Україну і українців. А одна з газет навіть написала, що про хор можна сказати коротко: «Veni, vidi, vici» (з лат. «Прийшов, побачив, переміг»).
Саме у Празі Олександр Кошиць був уперше нагороджений лавровим вінком, який, за споминами хористів, «прорубав нам вікно в Європу». Також у Празі на честь капели дипломатична місія УНР на чолі з послом Максимом Славінським влаштувала прийом.
У Чехословаччині капела Олександра Кошиця почала вести «Пам’ятну книжку», до якої записували свої відгуки, рецензії, враження очевидці, серед них визначні представники культури і мистецтва, композитори, політичні діячі. Записи до «Пам’ятної книжки» вносились систематично до 1923 року, сьогодні для нас ця «Пам’ятна книжка» не тільки унікальне свідоцтво часу, а й хронологія виступів хору в Європі.
Серед тих, хто залишив свої відгуки про пісенну творчість капели, – письменник Володимир Винниченко, письменник, актор і режисер Микола Вороний, королева Бельгії Єлизавета, історик і дипломат Андрій Яковлів, мовознавець, член НТШ Василь Сімович, дружина Симона Петлюри Ольга Петлюра, посол УНР Максим Славінський, оперний співак Модест Менцинський, письменник Борис Лазаревський, мовознавець Зенон Кузеля, дипломат, політичний діяч Євген Бачинський. А чехословацький історик, музикознавець і державний діяч Зденєк Неєдлий у 1920 році присвятив хору працю «Ukrajinská republikánská kapela». «Метою капели було «виїхати на чужину, щоб там представити українську пісню й тим звернути увагу на особливий характер українського народу… Це було особливою політичною місією», – написав він.
«Пам’ятна книжка», а також низка плакатів і оголошень про виступи хору Олександра Кошиця в Чехословаччині нині зберігаються у фондах Слов’янської бібліотеки в Празі.
