У квітні минуло 125 років від дня народження Платониди Щуровської-Росіневич (1893–1973) – однієї з перших у світі жінок-диригентів, сміливої українки, яка не побоялась викликів долі.
Платонида родом із Черкащини, школу закінчила в Києві, далі готувалася стати лікарем. Ішла київською вулицею записуватись на Вищі жіночі курси, та все змінила зустріч з диригентом і композитором Олександром Кошицем. Маестро переконав, що музична освіта для молодої особи з музичним даром – це дорога, якою потрібно йти, що для Платониди це історичний виклик, адже освіта й культура важливі і потрібні Україні так само, як найкраща зброя. Платонида вступила до Київської консерваторії, закінчила її в 1918 році, в період історичних для України перетворень.
На початку 1919 року голова Директорії УНР Симон Петлюра разом із Олександром Кошицем і Кирилом Стеценком вирішили створити Українську республіканську капелу, щоб нести у світ українську культуру, демонструвати, як наголосив Симон Петлюра, «багатства української музично-пісенної творчості», відстоювати українські інтереси засобами культурної дипломатії.
Підтримку надала Прага, де Капела Олександра Кошиця з великим успіхом вперше заспівала в травні 1919 року, розпочавши таким чином турне Європою. Значною мірою успіху Капели завдячуємо незмінній помічниці Кошиця Платониді Щуровській-Росіневич, яка з хором не розлучалась, доки йшли понад 20 його концертів у Чехословаччині.
Платонида Щуровська-Росіневич залишилась жити у Празі, продовжила навчання у Празькій консерваторії, саме в Празі доля звела її з підполковником Армії УНР, уродженцем Ніжина Миколою Росіневичем (1893–1946).
У Празі також розпочала активну роботу як керівник українських хорів – студентського в Українському високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова, де також викладала, керувала і хором Української гімназії в місті Ржевніце, що біля Праги. Водночас дбайливо, з великою увагою збирала й упорядковувала українські хорові твори, була активним учасником культурного життя української громади в міжвоєнній Чехословаччині. Потрібно при цьому відзначити, що не всі однаково сприймали за диригентським пультом жінку – на той час явище небуденне, але наполегливість і праця допомагали їй долати всі перешкоди. Відтак Платонида Щуровська-Росіневич увійшла до історії диригентського мистецтва як одна з перших у світі жінок-диригентів, її концерти завжди збирали повні зали.
Злом у її житті настав 21 травня 1945 року, коли СМЕРШ у Празі заарештував чоловіка Миколу Росіневича, його вивезли до Києва, де в тюрмі 10 лютого 1946 року від катувань він загинув. Даремними були Платонидині незліченні спроби знайти чоловіка, довідатись про його долю, повернути додому. Платонида до кінця життя мужньо вірила, що дізнається правду і що тільки дорога до правди здолає зло.
Про це свідчить ще одна історія з її життя в Празі, де від перших травневих повоєнних днів 1945 року панував страх через численні арешти українських, російських і білоруських емігрантів смершем і депортацій їх у Сибір. Не дивлячись на це і всупереч обставинам Платонида Щуровська-Росіневич була однією з усього лише трьох українців (ще дружина Катерина Антонович і приятель родини диригент Олекса Приходько), які не побоялись прийти 12 жовтня 1945 року на похорон чи не найвідомішого в міжвоєнній Чехословаччині українця – Дмитра Антоновича (1877–1945). На похорон прийшла з великої пошани до покійного і також щоб виконати його останню волю: Дмитро Антонович просив не класти квітів на могилу, а лиш заспівати йому українські пісні. Заспівати Платонида не змогла, за спиною чатував СМЕРШ, зробила інакше: ноти пісень поклала доброму приятелю в домовину і низько йому поклонилась.
У Празі, незважаючи на переслідування тоталітарного режиму, Платонида Щуровська-Росіневич продовжувала керувати українським хором, ще до своїх 75 років стояла за диригентським пультом, востаннє диригувала українським хором у Празі в 1968 році під час концерту, присвяченого пам’яті Тараса Шевченка.
Наприкінці життя вдалось їй виїхати за кордон. З Англії, де жила і померла сестра, переїхала до США, там закінчилась її життєва дорога. Похована відома українка далеко від України і Праги, на українському кладовищі в Саут-Баунд-Бруку, що неподалік Нью-Йорка.
Але Прага, міжвоєнна Чехословаччина з її багатотисячною українською еміграцією, в середовищі якої зуміла відродити українську пісенну традицію, залишилась у біографії Платониди назавжди. Саме тут працею і вірою в Україну здобула Платонида Щуровська-Росіневич авторитет диригента, духовно незламної людини, стала послом української пісні й культури.
