Під час 55-го обміну полоненими, який відбувся між Україною та Росією 24 серпня 2024 року, не було звільнено жодного азовця. Серед тих, хто й досі перебуває у російському полоні – Олександр Дахненко. Хлопець потрапив у полк за два місяці до початку повномасштабного вторгнення Росії, і ось уже 2,5 роки його рідні по краплинах збирають інформацію про нього.
Прізвище сина Ольга Дахненко почула в новинах: там російська журналістка й правозахисниця Ольга Романова розповіла про долі двох українських військових, яких Росія перевезла з Таганрога до Ростова й катуваннями змусила підписати проти себе обвинувачення у «вбивстві мирного російського населення» (другий полонений – молодший сержант «Азову» Дмитро Самченко, про нього ми розповідаємо тут). Це загрожує зняттям статусу військовополонених, тобто в Росії їх можуть судити.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розпитали матір Олександра – Ольгу Дахненко – про боротьбу за звільнення сина, переживання й страхи, з якими родина живе щодня ось уже 2,5 роки.
На інтерв’ю Ольга Михайлівна приходить із іграшковим єнотом. Пояснює: це – талісман, який подарували її сину побратими з «Азову». Хлопець – любитель цих тваринок, він неодноразово розповідав і матері й друзям, що хоче завести собі живого єнота.
На запитання, як звати єнота, мати усміхається й зізнається, що не знає; та тільки Сашко повернеться додому – вигадає ім’я сам, а, можливо, й дійсно заведе собі справжнього. Проте, за 2,5 роки його полону інформації про синове перебування й становище у в’язницях РФ – мізерно мало. У вересні Сашко вже втретє зустрічатиме свій день народження не вдома, не в Україні.
«Люди питали його: ти чого сюди приїхав?»
«Мій хлопчик пішов на війну в 21 рік, потрапив Саша в «Азов» буквально перед самою війною. Наприкінці листопада 2021 року поїхав у Маріуполь, а в останніх числах грудня – уклав контракт. Уявляєте, перед початком війни (повномасштабної – ред.) був там лише 2 місяці. Він, коли зв’язувався зі мною, то казав: «Люди на мене так дивно реагують, питають, чого я сюди приїхав?» Мабуть, місцеві уже розуміли, що буде війна», – ділиться спогадами Ольга Дахненко.
Ольга Михайлівна пригадує, що в перші дні повномасштабного вторгнення син міг із нею поговорити, намагався заспокоїти й обнадіяти. Але що гарячіше розгорталися події на «Азовсталі», то менше лишалося оптимізму як у самих оборонців, так і в їхніх родин.
«Ми, мами, навчилися кричати без голосу й плакати без сліз»
«Оті феєрверки, що летіли на «Азовсталь», то взагалі страшне. Я трималася, я думала, що я тримаюся, але свій організм не обманеш… У серпні 2022 року мені поставили дуже страшний діагноз – онко. Переконана, що я не одна така мама… я повинна боротися, триматися на характері. І я тримаюся, і це мене, до речі, й витягнуло з того світу. Я б не хотіла, щоб моя дитина, мій син.. (Ольга робить паузу, намагаючись утамувати сльози) Я не хотіла б, щоб зустріч сина з мамою відбулася на кладовищі. Ми, мами, навчилися кричати без голосу й плакати без сліз», – продовжує розповідь мати полоненого азовця Олександра Дахненка Ольга Михайлівна.
Під час перебування на «Азовсталі» син зміг поговорити з Ольгою Дахненко кілька разів, а потім – вихід у російський полон, підтвердження від Червоного Хреста й… повний інформаційний вакуум. Аж до моменту, коли знайомі надіслали Ользі Михайлівні відео, де згадують про Сашка.
«У тому СІЗО в Таганрозі можуть бути й інші азовці»
В інтерв’ю українському ЗМІ російська правозахисниця й журналістка Ольга Романова розповідає, як із Таганрога до Ростова привезли двох закатованих азовців, яких били шокерами й нагайками, безжально катували, щоб вони підписали зізнання в тому, що «вбивали мирне російське населення».
Це загрожує дзняттям статусу військовополонених. Почуті страшні деталі про сина стали для матері одночасно і жахливим шоком, і маленьким шансом на його порятунок.
«Передивляючись вкотре відео, я зрозуміла, що це зачіпка, малесенька можливість витягнути не тільки мого сина: в тому СІЗО в Таганрозі можуть бути й інші азовці.
Їх уже докатували до такого стану, що вони підписали проти себе якісь свідчення
Оце етапування з Таганрога до Ростова означає, що їх уже докатували до такого стану, що вони підписали проти себе якісь свідчення. Ці зізнання з них вибили – тепер росіяни можуть їм поміняти статус, а це зовсім інше, бо вони вже не є українськими військовополоненими, а є людьми, які «вбивали». Росіяни так прагнуть показати, що хлопці вбивали мирне населення, але ж це не так», – із болем говорить Ольга Дахненко.
На інтерв’ю із журналістами родина наважилася вперше від початку повномасштабного вторгнення – з єдиною метою: аби розголос допоміг врятувати Сашка.
«Люди, схаменіться! Стурбованість, занепокоєність – це вже ні про що»
Ольга Михайлівна говорить, що чудово розуміє всі ризики війни: втрати, каліцтва, полон. Але найбільший розпач – це ставлення до українських військових у полоні.
«Україна створила для полонених з Росії хороші умови, а російська сторона влаштувала катівні, і це – страшно. Ми хочемо донести до всього світу, що так неправильно, так не можна! Зараз 21-ше століття! Війна в центрі Європи! Люди, схаменіться, стурбованість, занепокоєність – це вже ні про що», – із розпачем підсумовує мама полоненого азовця.
Після розмови Ольга Дахненко сидить, обіймаючи іграшкового єнота, говорить, що після повернення сина, якщо в хлопця залишиться любов до цих звірят, купить йому живого: нехай Сашкові простіше буде повертатися до життя й знову відчути, що таке жити й робити вільний вибір.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум