Чи буде ухвалений закон про запровадження кримінального покарання за незаконний перетин кордону України? Чому продовжує існувати Вільна економічна зона Крим? Про це у студії Радіо Крим.Реалії говоримо з народним депутатом України з фракції «Народний фронт» Сергієм Висоцьким.
‒ Верховна Рада України 6 вересня ухвалила в першому читанні законопроект № 7017, що пропонує встановити кримінальну відповідальність за незаконний перетин українського кордону. Ваше ставлення до цього законопроекту?
‒ Я його підтримую, інакше й бути не може.
‒ Але чи буде реальна відповідальність для громадян інших держав за незаконний перетин українського кордону?
‒ Він буде притягнутий до відповідальності, коли перетне кордон України. Таким чином, ми відітнемо колаборантів. Я не юрист, але підозрюю, що є механізми внесення в Інтерпол. І це може стати додатковим аргументом у нашій зовнішньополітичній грі, щоб пояснити цим нешановним панам, що порушення в’їзду в Україну вам буде не безкоштовним.
‒ Чому цей законопроект з’явився тільки зараз?
‒ Тому що, на жаль, іноді за нашою політикою стоять фінансові інтереси. І, наприклад, мій законопроект про скасування Вільної економічної зони Крим навіть не розглядався.
‒ А вам як депутату відомо, чиї інтереси стоять за Вільною економічною зоною Криму?
‒ Я не відкрию таємниці, якщо скажу, що, наприклад, ільменіт для заводу «Титан» надходить із України. І окремі люди в державі замість того, щоб захищати державні інтереси, схильні захищати українського олігарха Фірташа, який насправді є фронтменом московських навколокримінальних груп. Це ось такі парадокси перехідного часу, й ми від них нікуди не подінемося. Але я сподіваюся, що після подій, що відбулися на «Кримському титані», зростає шанс проголосувати цей законопроект.
‒ На ваш погляд, такі структури, як ОБСЄ, як Парламентська асамблея Ради Європи, взагалі можуть мати якийсь вплив на Росію?
‒ На Росію, на жаль, можуть мати вплив тільки санкції.
‒ Зараз у Варшаві триває конференція ОБСЄ «Людський вимір». Заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар, яка там була присутня, сказала:
«Ми перебили можливість виступити двом «представникам» Криму. Перша ‒ це Анжеліка Лучинкіна, яка є «представницею» так званої громадської палати Криму. Як тільки з’явився цей напис на дошці, ми підняли табличку й повідомили про порушення регламенту. Ми послалися на те, що «Республіки Крим» не існує. І що така людина не може брати участь і використовувати майданчик ОБСЄ. Інший представник ‒ це генеральний директор каналу «Міллет» (Ервін Мусаєв), який фактично веде пропаганду кримськотатарською мовою в Криму. Він теж намагався виступити, сказавши, що він з «Республіки Крим». Ми так само повідомили про порушення регламенту».
Проте вони провели у Варшаві захід, на якому розповідали, що в Криму існує свобода слова, а «в Україні» (тобто на материковій частині України ‒ ред.) її немає. Якщо це все на Росію не впливає, тоді чому люди, підконтрольні Кремлю, намагаються потрапити на ці європейські заходи?
Путін розраховує на активну участь у переформатуванні Європи
‒ Тому, що Кремль намагається будувати свою стратегію щодо Європи довготривало. Розрахунок на те, що Путін сидітиме при владі ще 10‒15 років, ‒ і з кремлівською медициною такий розрахунок може бути виправданим. У будь-якому разі, Путін розраховує на активну участь у переформатуванні Європи. Росія підтримує крайні праві та крайні ліві партії, друзі Кремля є в багатьох європейських парламентах, і все це спрямоване на підготовку європейської громадської та політичної думки, щоб представники Криму сприймалися як щось природне, як частина буденності. Наше представництво в ОБСЄ дуже серйозно воює з росіянами, але формат ОБСЄ не передбачає, на відміну від ПАРЄ, виключення країн-членів зі свого складу. Тому там є країни-члени, які десятиліттями порушують права людини. Але Україна має можливість донести свою позицію про те, що не існує такого поняття, як російський Крим, і тому люди, які оголошують себе його представниками, ‒ ніхто, і слова їм давати не можна. У 2015 році ми не пустили до делегації Держдуми в Парламентській асамблеї ОБСЄ Ольгу Ковітіді, так званого «сенатора» з Криму ‒ і країни-члени підтримали нашу позицію, тому що всі вони є частиною загальної системи міжнародного права.
‒ З 2014 року Україна не подає до Криму дніпровську воду, з кінця 2014-го немає пасажирського залізничного сполучення, з кінця 2015-го ‒ немає постачання електрики та продуктів. Чи залишилися ще в України важелі впливу на ситуацію в Криму та на Росію, яка анексувала український півострів Крим?
‒ Ми здійснюємо методологічну помилку: в нашому гуманістичному підході є такий наратив, що за людей треба боротися й впливати. Але неможливо впливати на розум людей, поки там стоять армії іноземної держави. Боротися потрібно за збереження державності й за ті території, які є. Україна має стати бастіоном для західного світу в цій складній ситуації. Потрібно боротися за саме існування держави Україна, що, я впевнений, буде поставлене під сумнів кремлівськими спецопераціями або відкритою агресією. Неможливо в тоталітарному режимі, який зараз є у Росії, і в ще більш тоталітарних режимах, які сформувалися на анексованих і окупованих територіях, вести будь-яку пропаганду, боротьбу за серця людей.
Боротися потрібно з агресором в цілому, усвідомлювати, що це наш системний ворог на найближчі десятиліття, формувати базу для розширення санкцій
Боротися потрібно з агресором в цілому, усвідомлювати, що це наш системний ворог на найближчі десятиліття, формувати базу для розширення санкцій. І коли режим в Росії почне колапсувати ‒ ставити питання про окуповані території. І тоді вже боротися за серця тих людей, які не є колаборантами. Справжні колаборанти втечуть звідти разом із російськими військами. Тому ‒ жодних договірних відносин держави Україна або суб’єктів господарського права не може бути. Тому що будь-який договір про те, що якась українська ятка поставить шоколадку в ятку ніби російську, може стати приводом для того, щоб Росія почала готувати легалізацію анексії. Жодних механізмів, насамперед юридичних, для того, щоб постачати енергоресурси до Криму, у нас немає ‒ інакше ми програємо цю війну.
