Російська армія просувається на Донбасі. Деякі військові аналітики прогнозують відхід ЗСУ з кількох великих міст Донеччини. Бої наближаються до міст, в яких досі є цивільні люди. А також діти. За два з половиною роки повномасштабної війни Україна так і не розробила механізм вивезення дітей з лінії фронту без згоди їхніх батьків. Хто відповідає за безпеку дітей на лінії фронту – батьки чи держава? І чи можна було б вивезти дітей навіть без згоди їхніх батьків, щоб уникнути смертей і каліцтв? Що таке примусова чи обов’язкова евакуація і чому вона не працює так, як мала б?
Коли оголошують евакуацію?
Евакуацію оголошують військові та місцеві військові адміністрації з огляду на наближення фронту. Вона буває двох типів. Перша – обов'язкова евакуація з зони прифронтових територій. Вона довготривала. Наприклад, на Донеччині таку евакуацію оголосили ще в 2022 році. І якщо люди з дітьми не хочуть виїжджати, то вони мають підписати відповідний акт про відмову від евакуації. Друга тип евакуації відбувається в населених пунктах, де запроваджують обов'язкову евакуацію дітей із супроводом опікуна чи батьків вже в примусовий спосіб. У теорії – батьки чи опікуни не мають можливості відмовитись від такої евакуації. Та на практиці їх і не можуть змусити виїхати, а дітей не можуть вивезти силоміць без згоди батьків. Наприклад, у Покровську, де таку евакуацію оголосили ще наприкінці серпня, досі залишається більше сотні дітей. Чому ж так?
Чому батьки уникають евакуації в примусовий спосіб?
Незважаючи на постійні обстріли, у тому числі кабами та наближення російських військ, деякі батьки все ж відмовляються вивозити своїх дітей. Евакуацію з небезпечних зон проводить загін поліції «Білі Янголи». Права забрати дітей у батьків вони не мають, тому витрачають лічені дні та години, ризикуючи своїм життям саме на вмовляння людей виїжджати. Деяких дітей змушені шукати, адже батьки їх переховують.
Поліцейський Павло Дяченко за два з половиною роки повномасштабної війни бачив сотні схожих історій. Людей, котрі встигли виїхати за день чи кілька годин до того, як у їхній будинок «прилетіло». Бачив і гіркі історії, коли люди відмовилися виїжджати, а потім втрачали своїх дітей, бо російські бомби влучали просто в будинок.
Діти в деяких ситуаціях не можуть сказати батькам: мені страшно, я хочу виїхатиПавло Дяченко
Він пояснює небажання людей з дітьми виїжджати серед іншого і тим, що вони звикли, адаптувалися до життя без світла, води, у підвалі. І вважають це своєю зоною комфорту. Їх також лякає переїзд в інше, незнайоме місце. Тим не менш Дяченко каже, що дітям не місце на страшній війні. І з жахом згадує перевезення загиблих із Бахмута, коли доводилося вивозити в чорному пакеті тіло дитини.
«Дорослі повинні розуміти, що на них лежить відповідальність за їхніх власних дітей. Це страшна війна. Це артилерія, міномети, авіабомби, потужні, страшні авіабомби. І діти, може, в деяких ситуаціях не можуть сказати батькам: мені страшно, я хочу виїхати», – каже Дяченко.
Правозахисник Володимир Яворський вважає що відповідальність за дітей в країні, яка у війні, держава має нести також. Залишати долі дітей лише на розсуд батьків означає – «умити руки». Держава просто не знає, що далі робити з цими врятованими дітьми, каже він.
Держава повинна втручатися в усі ситуації, де є загроза життю або здоров'ю дитиниВолодимир Яворський
«Відповідно до міжнародних стандартів, це відповідальність держави також. Якщо ви почитаєте навіть наш сімейний кодекс, то він чітко каже, що держава повинна втручатися в усі ситуації, де є загроза життю або здоров'ю дитини. Є відповідні служби навіть, як органи опіки, які повинні втручатися. Більше того, вони можуть приймати тимчасові рішення про вилучення дитини і, відповідно, потім в судовому процесі вирішувати цю ситуацію», – каже Яворський.
За його словами Міністерство реінтеграції, Міністерство соціальної політики та Міністерство внутрішніх справ мали би разом випрацювати цей механізм.
Чи буде держава забирати дітей попри незгоду батьків?
У питаннях евакуації дітей держава має діяти рішуче, вважає народний депутат від «Слуг» Максим Ткаченко. Він перший заступник Голови комітету з питань прав людини, деокупації і реінтеграції тимчасово окупованих територій, і був здивований кількістю дітей, які залишаються у прифронтових населених пунктах. Каже, це відповідальність виконавчої гілки влади.
Про те, що держава має брати на себе більше відповідальності, заявляє і Арман Акопян. Він керує відділом прав дітей в умовах воєнного стану в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. І перший чиновник, який в розмові з Радіо Свобода впевнено покладає відповідальність за безпеку дітей – в тому числі на державу, не лише на батьків. Каже, що сам часто буває у відрядженнях в зоні бойових дій і бачить скільки дітей продовжують жити у наближених до фронту населених пунктах.
Діти, які живуть там – не ухвалюють цього рішенняАрман Акопян
«Мені, як людині не військовій, як людині, яка відповідає за захист прав дітей, мені б хотілося вивезти навіть всіх дітей, які перебувають просто в прифронтових містах. Я б хотів би цього зробити, тому що ті діти, які живуть там, вони не ухвалюють рішення жити там».
Акопян також підтверджує, що в Уряді вже напрацьовують законодавчі зміни, щоб ці процеси змінити, але деталей – в чому вони полягають чи які ідеї лунають за лаштунками – не розповів.
Міністерство реінтеграції та Ірина Верещук не впоралися?
Питанням евакуації займається вже згадане Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яке донедавна очолювала Ірина Верещук. До пані Верещук з проханням про інтерв'ю ми зверталися протягом останніх трьох місяців. У тому числі і з офіційними запитами. І термін на відповідь, на яку за законом відводиться 30 днів, вже давно сплив. Проте досі відповіді ми так і не отримали. Але все ще чекаємо можливості поставити наші запитання чиновникам, які відповідали за евакуацію раніше і готові розказати про пророблену роботу. І діючим представникам влади, котрі готові розповісти, що будуть змінювати аби врятувати якомога більше українських дітей.
Форум