Знайомляться в мережі, виманюють на підставне побачення, а потім погрожують публічно розповісти про сексуальну орієнтацію жертви, якщо та не заплатить. За такою схемою лише у 2019 році в Україні було скоєно 47 злочинів на ґрунті ненависті. Про це свідчать результати моніторингу правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ».
Як пояснюють у центрі, за такими злочинами імовірно стоять кримінальні угруповання, для яких це – легкий спосіб наживи. «Тут по суті немає гомофобії – «нічого особистого», так би мовити», – каже Олександр Зінченков, експерт «Нашого світу».
Проте жертви здебільшого приступають на вимоги шантажистів через гомофобію інших. Через можливу дискримінацію та цькування на роботі або серед знайомих, багато представників ЛГБТ-спільноти змушені приховувати свою орієнтацію. Через цькування жертви шантажистів іноді навіть змушені покидати рідні міста.
Ігор Солоденко став жертвою злочинців у 2018 році: його виманили на підставне побачення у зйомну квартиру і звинуватили у зґвалтуванні неповнолітнього. Зловмисники представилися працівниками поліції та пропонували «зам'яти» справу за винагороду. Ігор був змушений віддати їм п’ять тисяч гривень. На цей час справу закрили, а злочинців не знайдено. Ігор погодився розповісти Радіо Свобода про те, що сталося.
«Я не думав, що щось може піти не так»
Ігор Солоденко, 43 роки, м. Одеса:
– Я познайомився із хлопцем через BlueSystem (російський сайт гей-спільноти – ред.) і пішов з ним на побачення. Хлопець запропонував піти до нього на квартиру, оскільки він жив недалеко від місця нашої зустрічі.
Я не думав, що щось може піти не так. Та коли ми зайшли у квартиру, на мене вже чекали. На кухні була ще одна людина – тут я і усвідомив: я попав. Ці люди представилися працівниками поліції. Вони розповіли історію про те, що два дні тому в цій квартирі нібито відбувся злочин: неповнолітнього хлопчика зґвалтували і вбили.
Люди, які видавали себе за поліцейських, запропонували мені поїхати до відділку для впізнання, адже я начебто підходив під опис підозрюваного. Але була альтернатива – «розв'язати проблему обопільно». Тож вони почали вимагати гроші, щоб «все це зам'яти».
Спочатку мені здалося, що це якийсь прикол, якийсь розіграшІгор Солоденко
Спочатку мені здалося, що це якийсь прикол, якийсь розіграш. Я спробував піти, але двері вже були зачинені. Вони взяли мою сумку і почали шукати, чим би можна було «поживитися».
Я не чинив опір – ці хлопці були кремезними. У той момент у мене в голові вертілась лише одна думка: хоч би мене не побили. Хоч би не вибили щелепу, не зламали мені руки чи щось ще.
Окрім грошей, у сумці вони знайшли і кілька таблеток АРВ-препаратів (антиретровірусні препарати, використовуються для сповільнення розвитку ВІЛ – ред.). Так, я – ВІЛ-позитивна людина. І цього не приховую. Якщо справа доходить до сексу, я завжди повідомляю про це партнеру, і завжди використовую презервативи. Так я збирався сказати і хлопцю, з яким познайомився на сайті.
Та коли вони побачили ці таблетки, то стали звинувачувати мене у поширенні вірусу. Вони погрожували, що прийдуть до мене додому, до сусідів, на роботу і розкажуть про те, що я – гей і про мій ВІЛ-статус. Наприклад, моя мати не знає про це, і вона вже не у тому віці, щоб усе їй розповідати.
Я був у шоковому стані. Але за кілька хвилин я зрозумів, що це афера, і ніякого вбивства тут не було. Що ці люди – не працівники поліції, а вся ситуація – звичайний шантажІгор Солоденко
Ці люди почали залякувати мене тим, що повезуть у РВВС, і я проведу там сім діб. Я собі уявив, що таке мавпятник, і з якими людьми мені імовірно доведеться в ньому перебувати. Мене це повністю підкосило. Я був у шоковому стані. Але за кілька хвилин я зрозумів, що це афера, і ніякого вбивства тут не було. Що ці люди – не працівники поліції, а вся ситуація – звичайний шантаж.
У мене забрали п'ять тисяч гривень. Їх вони зняли у банкоматі з моєї картки неподалік від квартири. Потім змусили дзвонити друзям, щоб позичити ще грошей. Але я знав, що знайомі не зможуть мені допомогти.
Тоді я зрозумів, що маю якимось чином вийти з квартири, і вже потім думати про подальші дії. Я сказав їм: «якщо ви мене відпустите додому, то ввечері я вам віддам ще 400 доларів». Зрештою, вони мене таки відпустили.
«Правоохоронців мало цікавило, що шантажували мене через те, що я – гей»
Я одразу подзвонив знайомим правозахисникам і розповів, що сталося і спитав, що мені робити? Наступного дня вони допомогли мені правильно скласти заяву в поліцію, і таки домоглися, щоб її прийняли.
У моїй справі поліція діяла повільно. Ми з адвокатом навіть зверталися до суду із заявою про бездіяльність правоохоронців. Але за пів року в Одесі стався ще один такий випадок. Тоді постраждав хлопець з Фінляндії. Його шантажисти викинули з другого поверху. І тоді мене просили впізнати нападників: чи це не ті ж люди, які погрожували мені? З'ясувалося, що це інші зловмисники.
Нещодавно я дізнався, що мою справу закрили через брак речових доказів і відсутність свідків. Хоча, як мінімум, поліція могла перевірити відеозаписи з банкомата, в якому зловмисники знімали гроші з моєї картки. Цим ніхто не займався.
Правоохоронців мало цікавило те, що шантаж і грабіж у моєму випадку відбувся саме на ґрунті гей-знайомства. Якби це було вбивство чи таки грабіж квартири, вони, можливо, були б більше зацікавлені.
«В нас люди сприймають геїв як останніх людей у суспільстві: так, наче ти не людина»
Я боявся, що на роботі можуть дізнатися про те, що я гей. Там недобре сприймали навіть те, що я інколи роблю собі зачіску. Колег насторожувало те, що я якось не так себе поводжу. Я не те вдягаю, або щось не те роблю, я схожий не на того, на кого мав би бути схожим.
Одного разу я був свідком того, як затравили гей-пару, коли я їздив у Чехію на заробітки. Ці хлопці спочатку приховували, що вони геї. Але коли про це дізналися, то з ними навіть не хотіли обідати в одній їдальні чи жити в одному гуртожитку. В нас люди сприймають геїв як останніх людей у суспільстві. Так, наче ти не людина.
Раніше я кілька разів потрапляв у подібні ситуації. Але остання історія мене вже навчила бути обережнішимІгор Солоденко
Раніше я кілька разів потрапляв у подібні ситуації. Але остання історія мене вже навчила бути обережнішим. Зараз я веду лише довгі переписки перед зустріччю наживо. Потім я намагаюся знайти якихось спільних знайомих. Лише потім я можу зустрітися наживо, але обов'язково у людному місці: на вулиці чи в барі, додому ні до кого більше не ходжу. Спочатку я довго спілкуюсь, і лише потім можу рухатися далі.
Як розслідують подібні справи?
Олександр Зінченков, експерт центру «Наш центр»:
– Я думаю, це виключно кримінальні угруповання. Вони якимось чином дізнаються про доволі легкий спосіб наживи саме через геїв. І ось вже п’ять-сім останніх років такий вид злочинів став трендом. В Одесі та Києві. Інші міста так особливо не вирізняються.
Вони у винятково корисливих мотивах використовують геїв. Це так званий «змішаний» тип за класифікацією ОБСЄ. Це непряма дискримінація. Але сам принцип вибору жертви за ознакою сексуальної орієнтації є сигналом до того, щоб такий злочин можна було вважати злочином ненависті. ОБСЄ так і вважає, на відміну від української поліції.
Одне таке угруповання в Одесі поліція заарештувала. Але такі речі продовжують відбуватися. Нещодавно в Одесі стався такий випадок. Абсолютна та ж схема.
Правозахисники наполягають, щоб такі злочини кваліфікували по статті 161 Кримінального кодексу (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками – ред.). По суті, це єдина стаття, якою ми можемо оперувати. Але вона виписана доволі складно.
У неї варто було б додати й інші ознаки, за якими порушують рівність прав громадян, а саме сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність.
Віталій Матвєєв, адвокат, керівник проєкту «Human Rights Clinic»:
– Як свідчать всі ці випадки, з якими звернулися до нашого проєкту представники ЛГБТ+-спільноти, наявна «завуальована» дискримінація. Самі ж потерпілі кажуть, що злочини проти них не мали явних ознак дискримінаційного насилля. Суть в іншому. ЛГБТ+-спільнота в нашій країні – дуже вразлива й незахищена категорія людей, яку злодії обирають для скоєння протиправних дій.
Фактично йдеться про аферистів, які шукають легкої наживи. Наполягати на порушенні справи за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності в цих кримінальних провадженнях не просто складно, а навіть неможливо.
За 161-ю статтею необхідно по максимуму збирати наступні докази: покази свідків, відеозаписи, записи телефонної розмови, інше, що підтверджують факт дискримінацій. Без достатніх доказів, поліція не зможе закінчити досудове розслідування та передати справу до суду саме за статтею 161 Кримінального кодексу.
