Слухати:
Ірина Біла: В Україні існує понад 130 тисяч пам’яток історії та культури. Але з них лише 3 занесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це Собор Святої Софії з ансамблем монастирських споруд, Києво-Печерська Лавра та історичний центр Львова. Ці пам’ятки належать людству. Світ пам’ятає про них і дбає про них.
А чи непокоїть доля цих пам’яток Україну?
Темі збереження Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і присвячена сьогодні програма “Нова Україна”.
Україна ще 1988 року ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО, покладаючи на себе тим самим відповідальність за збереження, принаймні, на своїй території, пам’яток всесвітнього значення.
Шістнадцять років тому до списку ЮНЕСКО внесено Софійський собор ХІ століття разом з ансамблем монастирських споруд ХVШ ст. на його подвір’ї, а також Києво-Печерську Лавру під номером 337 “як такі, що належать усьому людству”.
Українцям, зокрема, владним органам, було рекомендовано дотримуватися всіх норм будівництва та реставрації, сумісних з винятковим характером цих пам’яток.
Чи дотримуються взятих на себе зобов’язань столичні чиновники? З’ясовували кореспонденти Радіо Свобода.
Перша розповідь про нинішнє буття Києво-Печерської Лаври від Ірини Перешило.
Ірина Перешило: 12 грудня 1990-го року Києво-Печерська Лавра увійшла до списку організації ЮНЕСКО. Це означає, що 144 архітектурні споруди, які розміщені на території 23 гектарів землі Києво-Печерського монастиря, визнано цінністю світового значення. І після цього де-юре кожен камінь на бруківці Печерської Лаври, не кажучи вже про все інше, отримав статус недоторканості.
Але де-факто все сталося інакше. Від 1990-го року архітектурне обличчя пам’ятки світового значення зазнало кардинальних змін. Шість історичних будівель безпардонно перебудували, а вісімнадцять просто знесли.
Ящик Пандори відкрила структура, яка несе юридичну відповідальність за збереження унікальної пам’ятки. Це Київське управління охорони культурної спадщини. 2001-го року з його ініціативи було знесено перші два об’єкти на території Лаври.
Говорить генеральний директор Національного історико-культурного заповідника Києво-Печерська лавра Сергій Кролевець.
Сергій Кролевець: Є рішення КМДА від 2001 року, за яким знесено два об’єкти, які є пам’ятками. Замовником виступав начальник Управління охорони культурної спадщини і архітектурного середовища Кухаренко Руслан Іванович.
Ірина Перешило: Після того, як управління охорони культурної спадщини продемонструвало таку повагу до пам’ятки, за “вшанування” історичної забудови взявся монастир. І результат на сьогодні: загальна площа самовільно збудованих приміщень 15 тисяч квадратних метрів. Ви розумієте, що все це на місці знесеної історичної забудови.
Історико-культурний заповідник - звучить нібито поважно. Але на цій заповідний території хранителі пам’ятки перебувають на пташиних правах.
Сергій Кролевець: Заповідники перестали бути органами охорони пам’яток на своїх територіях. Об’єкти перебувають на балансі в оперативному управлінні не тільки нашого, всіх заповідників України. Але рішення щодо цих об’єктів приймають інші.
Ірина Перешило: Апетит з їдою прибуває. І Київрада нещодавно проголосувала за відведення земельних ділянок під будівництво потужного готелю з шикарною інфраструктурою та підземним паркінгом.
Де? А просто впритул до Лаврських стін. Все всупереч усім законам, які прописані для охорони унікальної пам’ятки.
Це ще й пряме порушення вимог ЮНЕСКО. У відповідь на яке світова організація просто зліквідує зі своїх списків Києво-Печерський монастир, тому що Лавра з євроремонтом в середині і пентхаузами навколо не може називатися пам’яткою світового значення. Хіба що за таке рішення проголосує Київрада.
Ірина Біла: За “дивним” збігом підземний паркінг, а також фітнес-центри облюбували собі місце і впритул до Софійського собору. Звісно ж, не без допомоги столичної влади. Наслідки трагічні, хоча і передбачувані: рівень ґрунтових вод почав підніматися, руйнуючи будівлі, а повітря стало нестерпним для унікальних мозаїк.
Більше про самопочуття Святої Софії дізнавався Олекса Починок.
Олекса Починок: Одна француженка, побувавши у Києві на початку 90, захоплено вигукнула: “Та це ж маленький Париж!”. І додала: “Але страшенно занехаяний комуністами”.
Хоча навряд чи вона порівняла б Київ з Парижем, якби вціліли знищені більшовиками численні київські собори і церкви. Тепер, коли справді златоглаве місто переживає новий період руйнації, стрімко перетворюючись на погану копію Куала-Лумпуру чи Гонконгу.
Тепер руйнують вже не вірні ленінці, а Мамона укупі Ваалом. Приміром, чиновники не можуть не знати, що територію навколо собору Святої Софії Київської забудовувати не можна, оскільки вона входить в охоронну зону визначену ЮНЕСКО і складає єдиний історичний архітектурний комплекс.
Видаючи дозволи на забудову, вони нахабно порушують закон. І лише можна здогадуватись, скільки ці дозволи коштують.
Охоронну зону не охороняє ніхто. Територія навколо Софії забудовується будинками-монстрами, які змінюють історичне середовище, що складалося століттями. Собор просто губиться серед них, як стверджує директор національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська.
Неля Куковальська: Сама домінанта Софії понижується, тому що йде надбудова, прибудова. Подивіться, що робиться з цим середовищем!
Олекса Починок: Але мало того. Є ще й невидимі речі, які буде неможливо відвернути через 10-15 років.
Ось що говорить про наслідки будівництва підземного паркінгу і фітнес-центру із басейнами біля собору директор заповідника:
Неля Куковальська: В нас якраз в тому місці почав підніматися рівень ґрунтових вод, рівень верховодки піднявся.
Олекса Починок: Руйнування собору протягом останніх десяти років значно прискорилось.
Неля Куковальська: Ми періодично заміри в соборі пробуємо і повітря, і деякі параметри у 8 разів перевищують якраз саме ці елементи, які діють на самі мозаїки.
Олекса Починок: Так що неясно, чи побачать наші внуки і правнуки фрески Софії.
Чи можливо нова київська влада вже позбулася родимих плям монголо-татарських завойовників та комісарів? Неля Куковальська в це не вірить.
Неля Куковальська: Теперішнє керівництво міста побудувало нам паркінг прямо під самими стінами. Ми тут же взяли проби і тут відразу ж підвищилися ці показники по екології повітря. Олекса Починок: Доступ до духовних скарбів можна продавати. Усього лише потрібно реставрувати їх, створити туристичну інфраструктуру. І “стрижи” собі купони.
Те, що наші найцінніші пам’ятки занесено до списку ЮНЕСКО, означає приїзд більшої кількості туристів. Сьогодні у період так званої глобалізації і тотального знеособлення, стрімко зростає ціна на все справді вартісне, оригінальне. Таким чином прибутки можуть бути значно більші, але не одразу.
Ірина Біла: Слід зауважити, що ЮНЕСКО – це міжнародна організація, яка лише визначає статус пам’яток, тобто вирішує, чи можна вважати ту чи іншу пам’ятку важливою для всього людства.
Занесення до списку ЮНЕСКО – це не що інше, як визнання світом статусу пам’ятки і більше нічого. З іншого боку, таке визнання накладає певні зобов’язання на “господарів”, тобто Україна бере на себе обов’язок не знищити цю пам’ятку.
А саме це, на думку львівської громади, і відбувається з центральною частиною міста, тією, яка занесена до світової спадщини ЮНЕСКО.
Львів заснований галицько-волинським князем Данилом Галицьким і названий іменем його сина Льва. Перша літописна згадка про нього датується 1256 роком.
Нещодавно місто відсвяткувало 750-ліття від часу писемної згадки. І саме підготовка до цієї дати спричинила занепокоєння громадських організацій питанням збереження історичної перлини Львова.
Як Львів використовує той шанс, що його пам’ятки внесені до ЮНЕСКО? Чи дотримується усіх вимог збереження архітектурної спадщини? Про це розповість львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
Галина Терещук: Подивіться на Львів, поки його не відремонтували. Цей жарт дедалі частіше відлякує фахівців.
Асоціація шанувальників Львова, до якої входять поважні науковці, архітектори, археологи, заявляє, що на очах у львів’ян руйнують пам’ятки архітектури. Адже Львів унікальний тим, що має суцільну австрійську забудову від кінця XVIII до першої половини XX століття. Тут є вдале поєднання архітектурних стилів, представлені усі європейські школи архітектури.
Натомість міська влада усе це успішно нищить - у центральній частині розбирають старі будинки, які перебувають в аварійному стані, на їхньому місці споруджують сучасні архітектурні новобудови. Через кілька десятків років площа Ринок буде суцільною новобудовою з потворною архітектурою. Зауважує архівіст-львовознавець Іван Сварник. Він переконує, що у Львові проводиться неграмотна політика збереження міста, немає поваги до такої інституції, як ЮНЕСКО, яка надає великі можливості не лише для збереження міста, але і для його розвитку.
Хоч це і не фінансова допомога з боку ЮНЕСКО, але вона значно більша – авторитет самої міжнародної організації у світі, яка визнає цінність Львова і приваблює туристів.
ЮНЕСКО домогло знайти меценатів для Львова для реставрації розписів у церкві Святого Андрія.
Львів недостатньо використовує свій шанс входження до списку ЮНЕСКО, як зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода культуролог Тарас Возняк.
Тарас Возняк: Нині багато говориться, що Львів ледь не туристична Мекка чи нею будемо. Але той скромний потічок, умовно кажучи, закордонних туристів, а це 30-40 тисяч у рік, до Львова є неспівмірним, коли порівнювати з Прагою чи Краковом, де за рік буває 2-3 мільйони туристів.
Ми б мали розраховувати на більшу кількість туристів, інвестиці, але наразі немає розуміння важливості розвитку туризму, лише на словах.
Галина Терещук: Міський голова Львова Андрій Садовий ніяк не може знайти порозуміння з більшістю громадських активістів у питанні збереження історичної спадщини, яка входить до списку ЮНЕСКО. Однак мер заявив в інтерв’ю Радіо Свобода:
Андрій Садовий: Те, що ми сьогодні зробили у Львові, то навіть не 1% від потреб рятувати історичну спадщину. Ми побачили, яка це проблема і як її треба вирішувати.
На мою думку, будь - які роботи без серйозного громадського обговорення взагалі не можливі у місті. Це моя задача, і я цього не допущу.
Мають бути залучені експерти ЮНЕСКО. Нехай це дорожче, довше, але це дасть якість. Серйозні речі на скору руку робити не можна.
Але ту ситуацію, яка була півроку у Львові, коли місто було розрите, я мусів вивести в нормальне русло.
Галина Терещук: Однак Тарас Возняк не вважає, що мер дослуховується до думки громади і вивів ситуацію щодо «відновлення у центрі Львова в нормальне русло». Тарас Возняк: Все з ювілеєм відшуміло, все спокійніше, треба спокійно обговорити проблеми реставрації, а не поновлення чи відновлення Львова, того чи іншого об’єкта. Багато з яких, на мою думку, втратили своє лице.
Галина Терещук: Те, що чимало історичних об’єктів таки втратили своє лице, вважають і представники асоціації шанувальників Львова і кажуть, що міська влада має зрозуміти важливу роль співпраці з ЮНЕСКО.
Наразі Львів через порушення вимог щодо охорони територій, які внесені до списку світової спадщини, може бути занесений у так званий “червоний” список. А це відразу дає сигнал - ЮНЕСКО не рекомендує таких порушників оглядати, зберігати і реставрувати, тобто меценатам не варто інвестувати в такі об’єкти.
Нині громадські активісти збирають підписи з проханням до ЮНЕСКО не вносити Львів у “червоний” список і сподіваються, що львів’яни і міська влада таки стануть відомішими у ставленні до перлин історичної спадщини.
Ірина Біла: Що ж може вберегти пам’ятки всесвітнього значення на території України? Чого ж не вистачає українцям, аби втримати подальше руйнування світових культурно-історичних цінностей?
Думка голови підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини Парламентського комітету з питань культури і духовності В’ячеслава Кириленка.
В’ячеслав Кириленко: Для збереження пам’яток, які зараховані до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, потрібні бюджетні кошти і допомога міжнародної спільноти, ну і участь меценатів у відродженні цих національних пам’яток, які є Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО.
Ірина Біла: У конвенції ЮНЕСКО записано, що є природні процеси нищення пам’ятки, але значно страшніші – це штучні процеси, винуватцем яких є людина. І діяльність ЮНЕСКО спрямована насамперед на захист пам’яток від рукотворного нищення. А саме вони, як засвідчує досвід, є найбільшою загрозою для культурно-історичної спадщини в Україні.
Не рідко з вуст державних чільників, що опікуються культурою, можна почути жаль з приводу того, що лише 3 об’єкти із численної культурної спадщини України занесені до престижного списку ЮНЕСКО. Але не виключено, що ця цифра може ще зменшитись.
Ірина Біла: В Україні існує понад 130 тисяч пам’яток історії та культури. Але з них лише 3 занесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це Собор Святої Софії з ансамблем монастирських споруд, Києво-Печерська Лавра та історичний центр Львова. Ці пам’ятки належать людству. Світ пам’ятає про них і дбає про них.
А чи непокоїть доля цих пам’яток Україну?
Темі збереження Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і присвячена сьогодні програма “Нова Україна”.
Україна ще 1988 року ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО, покладаючи на себе тим самим відповідальність за збереження, принаймні, на своїй території, пам’яток всесвітнього значення.
Шістнадцять років тому до списку ЮНЕСКО внесено Софійський собор ХІ століття разом з ансамблем монастирських споруд ХVШ ст. на його подвір’ї, а також Києво-Печерську Лавру під номером 337 “як такі, що належать усьому людству”.
Українцям, зокрема, владним органам, було рекомендовано дотримуватися всіх норм будівництва та реставрації, сумісних з винятковим характером цих пам’яток.
Чи дотримуються взятих на себе зобов’язань столичні чиновники? З’ясовували кореспонденти Радіо Свобода.
Перша розповідь про нинішнє буття Києво-Печерської Лаври від Ірини Перешило.
Ірина Перешило: 12 грудня 1990-го року Києво-Печерська Лавра увійшла до списку організації ЮНЕСКО. Це означає, що 144 архітектурні споруди, які розміщені на території 23 гектарів землі Києво-Печерського монастиря, визнано цінністю світового значення. І після цього де-юре кожен камінь на бруківці Печерської Лаври, не кажучи вже про все інше, отримав статус недоторканості.
Але де-факто все сталося інакше. Від 1990-го року архітектурне обличчя пам’ятки світового значення зазнало кардинальних змін. Шість історичних будівель безпардонно перебудували, а вісімнадцять просто знесли.
Ящик Пандори відкрила структура, яка несе юридичну відповідальність за збереження унікальної пам’ятки. Це Київське управління охорони культурної спадщини. 2001-го року з його ініціативи було знесено перші два об’єкти на території Лаври.
Говорить генеральний директор Національного історико-культурного заповідника Києво-Печерська лавра Сергій Кролевець.
Сергій Кролевець: Є рішення КМДА від 2001 року, за яким знесено два об’єкти, які є пам’ятками. Замовником виступав начальник Управління охорони культурної спадщини і архітектурного середовища Кухаренко Руслан Іванович.
Ірина Перешило: Після того, як управління охорони культурної спадщини продемонструвало таку повагу до пам’ятки, за “вшанування” історичної забудови взявся монастир. І результат на сьогодні: загальна площа самовільно збудованих приміщень 15 тисяч квадратних метрів. Ви розумієте, що все це на місці знесеної історичної забудови.
Історико-культурний заповідник - звучить нібито поважно. Але на цій заповідний території хранителі пам’ятки перебувають на пташиних правах.
Сергій Кролевець: Заповідники перестали бути органами охорони пам’яток на своїх територіях. Об’єкти перебувають на балансі в оперативному управлінні не тільки нашого, всіх заповідників України. Але рішення щодо цих об’єктів приймають інші.
Ірина Перешило: Апетит з їдою прибуває. І Київрада нещодавно проголосувала за відведення земельних ділянок під будівництво потужного готелю з шикарною інфраструктурою та підземним паркінгом.
Де? А просто впритул до Лаврських стін. Все всупереч усім законам, які прописані для охорони унікальної пам’ятки.
Це ще й пряме порушення вимог ЮНЕСКО. У відповідь на яке світова організація просто зліквідує зі своїх списків Києво-Печерський монастир, тому що Лавра з євроремонтом в середині і пентхаузами навколо не може називатися пам’яткою світового значення. Хіба що за таке рішення проголосує Київрада.
Ірина Біла: За “дивним” збігом підземний паркінг, а також фітнес-центри облюбували собі місце і впритул до Софійського собору. Звісно ж, не без допомоги столичної влади. Наслідки трагічні, хоча і передбачувані: рівень ґрунтових вод почав підніматися, руйнуючи будівлі, а повітря стало нестерпним для унікальних мозаїк.
Більше про самопочуття Святої Софії дізнавався Олекса Починок.
Олекса Починок: Одна француженка, побувавши у Києві на початку 90, захоплено вигукнула: “Та це ж маленький Париж!”. І додала: “Але страшенно занехаяний комуністами”.
Хоча навряд чи вона порівняла б Київ з Парижем, якби вціліли знищені більшовиками численні київські собори і церкви. Тепер, коли справді златоглаве місто переживає новий період руйнації, стрімко перетворюючись на погану копію Куала-Лумпуру чи Гонконгу.
Тепер руйнують вже не вірні ленінці, а Мамона укупі Ваалом. Приміром, чиновники не можуть не знати, що територію навколо собору Святої Софії Київської забудовувати не можна, оскільки вона входить в охоронну зону визначену ЮНЕСКО і складає єдиний історичний архітектурний комплекс.
Видаючи дозволи на забудову, вони нахабно порушують закон. І лише можна здогадуватись, скільки ці дозволи коштують.
Охоронну зону не охороняє ніхто. Територія навколо Софії забудовується будинками-монстрами, які змінюють історичне середовище, що складалося століттями. Собор просто губиться серед них, як стверджує директор національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська.
Неля Куковальська: Сама домінанта Софії понижується, тому що йде надбудова, прибудова. Подивіться, що робиться з цим середовищем!
Олекса Починок: Але мало того. Є ще й невидимі речі, які буде неможливо відвернути через 10-15 років.
Ось що говорить про наслідки будівництва підземного паркінгу і фітнес-центру із басейнами біля собору директор заповідника:
Неля Куковальська: В нас якраз в тому місці почав підніматися рівень ґрунтових вод, рівень верховодки піднявся.
Олекса Починок: Руйнування собору протягом останніх десяти років значно прискорилось.
Неля Куковальська: Ми періодично заміри в соборі пробуємо і повітря, і деякі параметри у 8 разів перевищують якраз саме ці елементи, які діють на самі мозаїки.
Олекса Починок: Так що неясно, чи побачать наші внуки і правнуки фрески Софії.
Чи можливо нова київська влада вже позбулася родимих плям монголо-татарських завойовників та комісарів? Неля Куковальська в це не вірить.
Неля Куковальська: Теперішнє керівництво міста побудувало нам паркінг прямо під самими стінами. Ми тут же взяли проби і тут відразу ж підвищилися ці показники по екології повітря. Олекса Починок: Доступ до духовних скарбів можна продавати. Усього лише потрібно реставрувати їх, створити туристичну інфраструктуру. І “стрижи” собі купони.
Те, що наші найцінніші пам’ятки занесено до списку ЮНЕСКО, означає приїзд більшої кількості туристів. Сьогодні у період так званої глобалізації і тотального знеособлення, стрімко зростає ціна на все справді вартісне, оригінальне. Таким чином прибутки можуть бути значно більші, але не одразу.
Ірина Біла: Слід зауважити, що ЮНЕСКО – це міжнародна організація, яка лише визначає статус пам’яток, тобто вирішує, чи можна вважати ту чи іншу пам’ятку важливою для всього людства.
Занесення до списку ЮНЕСКО – це не що інше, як визнання світом статусу пам’ятки і більше нічого. З іншого боку, таке визнання накладає певні зобов’язання на “господарів”, тобто Україна бере на себе обов’язок не знищити цю пам’ятку.
А саме це, на думку львівської громади, і відбувається з центральною частиною міста, тією, яка занесена до світової спадщини ЮНЕСКО.
Львів заснований галицько-волинським князем Данилом Галицьким і названий іменем його сина Льва. Перша літописна згадка про нього датується 1256 роком.
Нещодавно місто відсвяткувало 750-ліття від часу писемної згадки. І саме підготовка до цієї дати спричинила занепокоєння громадських організацій питанням збереження історичної перлини Львова.
Як Львів використовує той шанс, що його пам’ятки внесені до ЮНЕСКО? Чи дотримується усіх вимог збереження архітектурної спадщини? Про це розповість львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
Галина Терещук: Подивіться на Львів, поки його не відремонтували. Цей жарт дедалі частіше відлякує фахівців.
Асоціація шанувальників Львова, до якої входять поважні науковці, архітектори, археологи, заявляє, що на очах у львів’ян руйнують пам’ятки архітектури. Адже Львів унікальний тим, що має суцільну австрійську забудову від кінця XVIII до першої половини XX століття. Тут є вдале поєднання архітектурних стилів, представлені усі європейські школи архітектури.
Натомість міська влада усе це успішно нищить - у центральній частині розбирають старі будинки, які перебувають в аварійному стані, на їхньому місці споруджують сучасні архітектурні новобудови. Через кілька десятків років площа Ринок буде суцільною новобудовою з потворною архітектурою. Зауважує архівіст-львовознавець Іван Сварник. Він переконує, що у Львові проводиться неграмотна політика збереження міста, немає поваги до такої інституції, як ЮНЕСКО, яка надає великі можливості не лише для збереження міста, але і для його розвитку.
Хоч це і не фінансова допомога з боку ЮНЕСКО, але вона значно більша – авторитет самої міжнародної організації у світі, яка визнає цінність Львова і приваблює туристів.
ЮНЕСКО домогло знайти меценатів для Львова для реставрації розписів у церкві Святого Андрія.
Львів недостатньо використовує свій шанс входження до списку ЮНЕСКО, як зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода культуролог Тарас Возняк.
Тарас Возняк: Нині багато говориться, що Львів ледь не туристична Мекка чи нею будемо. Але той скромний потічок, умовно кажучи, закордонних туристів, а це 30-40 тисяч у рік, до Львова є неспівмірним, коли порівнювати з Прагою чи Краковом, де за рік буває 2-3 мільйони туристів.
Ми б мали розраховувати на більшу кількість туристів, інвестиці, але наразі немає розуміння важливості розвитку туризму, лише на словах.
Галина Терещук: Міський голова Львова Андрій Садовий ніяк не може знайти порозуміння з більшістю громадських активістів у питанні збереження історичної спадщини, яка входить до списку ЮНЕСКО. Однак мер заявив в інтерв’ю Радіо Свобода:
Андрій Садовий: Те, що ми сьогодні зробили у Львові, то навіть не 1% від потреб рятувати історичну спадщину. Ми побачили, яка це проблема і як її треба вирішувати.
На мою думку, будь - які роботи без серйозного громадського обговорення взагалі не можливі у місті. Це моя задача, і я цього не допущу.
Мають бути залучені експерти ЮНЕСКО. Нехай це дорожче, довше, але це дасть якість. Серйозні речі на скору руку робити не можна.
Але ту ситуацію, яка була півроку у Львові, коли місто було розрите, я мусів вивести в нормальне русло.
Галина Терещук: Однак Тарас Возняк не вважає, що мер дослуховується до думки громади і вивів ситуацію щодо «відновлення у центрі Львова в нормальне русло». Тарас Возняк: Все з ювілеєм відшуміло, все спокійніше, треба спокійно обговорити проблеми реставрації, а не поновлення чи відновлення Львова, того чи іншого об’єкта. Багато з яких, на мою думку, втратили своє лице.
Галина Терещук: Те, що чимало історичних об’єктів таки втратили своє лице, вважають і представники асоціації шанувальників Львова і кажуть, що міська влада має зрозуміти важливу роль співпраці з ЮНЕСКО.
Наразі Львів через порушення вимог щодо охорони територій, які внесені до списку світової спадщини, може бути занесений у так званий “червоний” список. А це відразу дає сигнал - ЮНЕСКО не рекомендує таких порушників оглядати, зберігати і реставрувати, тобто меценатам не варто інвестувати в такі об’єкти.
Нині громадські активісти збирають підписи з проханням до ЮНЕСКО не вносити Львів у “червоний” список і сподіваються, що львів’яни і міська влада таки стануть відомішими у ставленні до перлин історичної спадщини.
Ірина Біла: Що ж може вберегти пам’ятки всесвітнього значення на території України? Чого ж не вистачає українцям, аби втримати подальше руйнування світових культурно-історичних цінностей?
Думка голови підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини Парламентського комітету з питань культури і духовності В’ячеслава Кириленка.
В’ячеслав Кириленко: Для збереження пам’яток, які зараховані до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, потрібні бюджетні кошти і допомога міжнародної спільноти, ну і участь меценатів у відродженні цих національних пам’яток, які є Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО.
Ірина Біла: У конвенції ЮНЕСКО записано, що є природні процеси нищення пам’ятки, але значно страшніші – це штучні процеси, винуватцем яких є людина. І діяльність ЮНЕСКО спрямована насамперед на захист пам’яток від рукотворного нищення. А саме вони, як засвідчує досвід, є найбільшою загрозою для культурно-історичної спадщини в Україні.
Не рідко з вуст державних чільників, що опікуються культурою, можна почути жаль з приводу того, що лише 3 об’єкти із численної культурної спадщини України занесені до престижного списку ЮНЕСКО. Але не виключено, що ця цифра може ще зменшитись.
