Запоріжжя, 29 квітня 2002 - У тому, що “кров людська – не водиця”, Запоріжжя переконується дедалі – більше. Адже стан забезпечення медичних закладів регіону компонентами та препаратами крові характеризується фахівцями як критичний. Причини досліджувала Леся Кленович.
Слід зазначити, що кількість добровільних донорів у Запорізькому регіоні, починаючи з 1995-го року, зменшилась на 40%-ів. На стільки ж знизився й обсяг заготівлі плазми та препаратів на основі крові. Імовірними причинами медики вважають: розповсюдження ВІЛ-інфекції, зниження фінансування системи донорства, погіршення загального стану здоров'я жителів регіону. Відверто кажучи, вся нинішня система заготівлі крові на Запоріжжі не відповідає міжнародним стандартам. Плачевний наслідок – погана якість виготовлення препаратів та компонентів крові, що інколи стає причиною інфікування плазми та препаратів. До того ж, така система є нерентабельною, адже потребує значної кількості сировини. З рештою – зношеність основних фондів закладів запорізької служби крові становить 95-98%.
Збирання та зберігання крові і взагалі являє із себе позавчорашній день медицини. Так скляна, а не пластикатна тара, яка використовується для заготівлі крові, потребує додаткової первинної переробки кров'яних компонентів, а отже – додаткових витрат. Через відсутність необхідного обладнання не проводиться вірус-інактивація препаратів із плазми, не застосовується ультрафільтрація та хроматографія. Саме брак коштів істотно гальмує впровадження економічного та безпечного методу заготівлі плазми на всіх станціях переливання крові. Загострення проблеми інфекційної безпеки донорської крові та препаратів із неї потребує невідкладних заходів щодо убезпечення хворих та лікарів, котрі за мізерну плату працюють на станціях переливання крові, від інфікування.
Відповідно до постанови Кабміну “Про затвердження програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007-й роки” – у Запоріжжі розроблено відповідну регіональну програму. Однак, за сумною традицією, ухвалення позитивних рішень та підписання протоколів про наміри вряди-годи стають основою для хоча б часткового втілення ідей. До речі, чого-чого, а ідей щодо розвитку донорства, - у регіональної влади більш, ніж достатньо. І усі – позитивні! Взяти, хоча б, забезпечення виконання соціальних гарантій та пільг донорам-військовослужбовцям, курсантам та студентам, передбачених статтями 10, 11 Закону України “Про донорство крові та її компонентів”. А про нагородження донорів і взагалі смішно згадувати! Власне, як і про пропагування серед населення безплатного здавання крові. Адже не таємниця, що більшість донорів здають свою “не водицю” саме через фінансову скруту або невеличкі пільги у вигляді додаткових днів відпочинку, посиленого харчування, продуктових пайків тощо. Тобто, продають єдине, що мають, - свою кров. Поглянемо правді у вічі – не завжди керуючись філантропічними переконаннями, які за давньою традицією влада намагається прищепити громадянам неньки-України.
Слід зазначити, що кількість добровільних донорів у Запорізькому регіоні, починаючи з 1995-го року, зменшилась на 40%-ів. На стільки ж знизився й обсяг заготівлі плазми та препаратів на основі крові. Імовірними причинами медики вважають: розповсюдження ВІЛ-інфекції, зниження фінансування системи донорства, погіршення загального стану здоров'я жителів регіону. Відверто кажучи, вся нинішня система заготівлі крові на Запоріжжі не відповідає міжнародним стандартам. Плачевний наслідок – погана якість виготовлення препаратів та компонентів крові, що інколи стає причиною інфікування плазми та препаратів. До того ж, така система є нерентабельною, адже потребує значної кількості сировини. З рештою – зношеність основних фондів закладів запорізької служби крові становить 95-98%.
Збирання та зберігання крові і взагалі являє із себе позавчорашній день медицини. Так скляна, а не пластикатна тара, яка використовується для заготівлі крові, потребує додаткової первинної переробки кров'яних компонентів, а отже – додаткових витрат. Через відсутність необхідного обладнання не проводиться вірус-інактивація препаратів із плазми, не застосовується ультрафільтрація та хроматографія. Саме брак коштів істотно гальмує впровадження економічного та безпечного методу заготівлі плазми на всіх станціях переливання крові. Загострення проблеми інфекційної безпеки донорської крові та препаратів із неї потребує невідкладних заходів щодо убезпечення хворих та лікарів, котрі за мізерну плату працюють на станціях переливання крові, від інфікування.
Відповідно до постанови Кабміну “Про затвердження програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007-й роки” – у Запоріжжі розроблено відповідну регіональну програму. Однак, за сумною традицією, ухвалення позитивних рішень та підписання протоколів про наміри вряди-годи стають основою для хоча б часткового втілення ідей. До речі, чого-чого, а ідей щодо розвитку донорства, - у регіональної влади більш, ніж достатньо. І усі – позитивні! Взяти, хоча б, забезпечення виконання соціальних гарантій та пільг донорам-військовослужбовцям, курсантам та студентам, передбачених статтями 10, 11 Закону України “Про донорство крові та її компонентів”. А про нагородження донорів і взагалі смішно згадувати! Власне, як і про пропагування серед населення безплатного здавання крові. Адже не таємниця, що більшість донорів здають свою “не водицю” саме через фінансову скруту або невеличкі пільги у вигляді додаткових днів відпочинку, посиленого харчування, продуктових пайків тощо. Тобто, продають єдине, що мають, - свою кров. Поглянемо правді у вічі – не завжди керуючись філантропічними переконаннями, які за давньою традицією влада намагається прищепити громадянам неньки-України.