Варшава, 29 березня 2002 - Перше питання, яке було поставлене цими днями міністру оборони України Володимиру Шкідченку на зустрічі з польськими журналістами, чи в Україні є достатньо демократії для того, аби солдати могли вільно голосувати, аби не використовувався в армії так званий адмінресурс. Міністр відповідав, що абсолютно нема такої можливості – використовувати в армії адмінресурс. І що так насправді, то демократія для нього означає... Зрештою, що означає демократія в повсякденному житті тих людей, які схвалюють рішення – політиків, міністрів,депутатів, президентів? Чи демократія – це лише певні задекларовані принципи, яких у тій чи іншій мірі дотримуються чи не дотримуються політики? Чи, може, справжня демократія – це щось глибше – це стиль життя, в кожному кроці якого проявляється дух свободи? На роздуми про це не раз наштовхують порівняння, коли спостерігаєш за різними людьми з перших політичних шеренг. І про присутність власне того духу демократії в повсякденному житті перших осіб часом свідчать дуже красномовні і зворушливі деталі.
Цього тижня до Польщі приїжджав міністр оборони України Володимир Шкідченко. В програмі другого дня візиту було нагородження видатних діячів Республіки Польща високими державними нагородами України. Подія як подія і нічого особливого в ній не вдалося б зауважити, якби не одна дуже цікава і красномовна деталь. Серед нагороджених були польські міністри оборони – нинішній Єжі Шмайдзінський і міністр оборони Польщі, за урядування якого Польща вступила до НАТО,- Януш Онишкевич – легендарна особа в історії польської Солідарності. Людина, внесок якої важко переоцінити, коли йдеться про розвиток демократичних процесів у Польщі і польському війську, зокрема. Зрештою, майже до початку урочистості не було відомо, чи Януш Онишкевич, який завжди залюбки приходить до українського посольства у Варшаві (і навіть колись любив там співати з Дмитром Павличком українських пісень) чи Онишкевич цього разу зможе бути присутнім, бо його валізки вже були спаковані – він відлітав на кілька днів до Сполучених Штатів Америки на запрошення Збігнєва Бжезінського. А приходив часто, бувало, Онишкевич до українців разом з дружиною, до речі, внучкою Юзефа Пілсудського. Отож невідомо було, чи цього разу Онишкевич буде. Майже всі гості вже були в зборі. В’їхали блискучі кортежі урядових автомобілів. Чекають – Онишкевича нема. І в якусь мить усі побачили, як з-за рогу виїхав велосипед. Підкотився до самого посольства, і вже коли власник велосипеда прив'язував свого “мерседеса” до дерева, чиновники, які чекали високого гостя, остовпіли. На велосипеді, виявляється, приїхав на раут не хто інший, а власне міністр Онишкевич. Треба було бачити, як він спокійно з трохи іронічною посмішкою зоставив свій транспорт і попрямував до входу в посольство.
Цікаво було, коли все закінчилося і гості вийшли. Забігали хлопці з дротами в вухах, загримали дверцята мерседесів. А міністр Онишкевич , якого знає цілий світ і якого перші особи Америки запрошують для консультацій, Онишкевич відв'язав свого ровера, і коли блискучі кортежі з мигалками рвучко скрутили вліво, він спокійнісінько вирулив собі ровером вправо ... і був у цьому певний символ. І тоді я подумала, як це може бути, що велосипед, виходить, може більше , набагато більше значити, ніж новісінький мерседес, і яку вагу має мати людина, аби могти бути демократом за стилем, демократом духа, попросту вільним чоловіком , незалежно від того, яку посаду займає і чи займає її взагалі. І я подумала, що коли в Україні при владі знайдуться подібні особистості, то ніхто за кордоном не дозволить собі запитувати у наших представників про якийсь адмінресурс на виборах, і ніхто не вважатиме, що всі повинні вчити українців демократії. Але це станеться аж тоді,коли вагу політика визначатиме не марка мерседесу, не те, в якій резиденції він мешкає, а те , чого він вартий без усіх атрибутів влади й посад.
Цього тижня до Польщі приїжджав міністр оборони України Володимир Шкідченко. В програмі другого дня візиту було нагородження видатних діячів Республіки Польща високими державними нагородами України. Подія як подія і нічого особливого в ній не вдалося б зауважити, якби не одна дуже цікава і красномовна деталь. Серед нагороджених були польські міністри оборони – нинішній Єжі Шмайдзінський і міністр оборони Польщі, за урядування якого Польща вступила до НАТО,- Януш Онишкевич – легендарна особа в історії польської Солідарності. Людина, внесок якої важко переоцінити, коли йдеться про розвиток демократичних процесів у Польщі і польському війську, зокрема. Зрештою, майже до початку урочистості не було відомо, чи Януш Онишкевич, який завжди залюбки приходить до українського посольства у Варшаві (і навіть колись любив там співати з Дмитром Павличком українських пісень) чи Онишкевич цього разу зможе бути присутнім, бо його валізки вже були спаковані – він відлітав на кілька днів до Сполучених Штатів Америки на запрошення Збігнєва Бжезінського. А приходив часто, бувало, Онишкевич до українців разом з дружиною, до речі, внучкою Юзефа Пілсудського. Отож невідомо було, чи цього разу Онишкевич буде. Майже всі гості вже були в зборі. В’їхали блискучі кортежі урядових автомобілів. Чекають – Онишкевича нема. І в якусь мить усі побачили, як з-за рогу виїхав велосипед. Підкотився до самого посольства, і вже коли власник велосипеда прив'язував свого “мерседеса” до дерева, чиновники, які чекали високого гостя, остовпіли. На велосипеді, виявляється, приїхав на раут не хто інший, а власне міністр Онишкевич. Треба було бачити, як він спокійно з трохи іронічною посмішкою зоставив свій транспорт і попрямував до входу в посольство.
Цікаво було, коли все закінчилося і гості вийшли. Забігали хлопці з дротами в вухах, загримали дверцята мерседесів. А міністр Онишкевич , якого знає цілий світ і якого перші особи Америки запрошують для консультацій, Онишкевич відв'язав свого ровера, і коли блискучі кортежі з мигалками рвучко скрутили вліво, він спокійнісінько вирулив собі ровером вправо ... і був у цьому певний символ. І тоді я подумала, як це може бути, що велосипед, виходить, може більше , набагато більше значити, ніж новісінький мерседес, і яку вагу має мати людина, аби могти бути демократом за стилем, демократом духа, попросту вільним чоловіком , незалежно від того, яку посаду займає і чи займає її взагалі. І я подумала, що коли в Україні при владі знайдуться подібні особистості, то ніхто за кордоном не дозволить собі запитувати у наших представників про якийсь адмінресурс на виборах, і ніхто не вважатиме, що всі повинні вчити українців демократії. Але це станеться аж тоді,коли вагу політика визначатиме не марка мерседесу, не те, в якій резиденції він мешкає, а те , чого він вартий без усіх атрибутів влади й посад.