Белград, 26 березня 2002 – Демократичні зміни замість стабільності принесли безперервні потрясіння. Таку думку у Сербії часто можна почути від людей, які сподівалися, що усі їхні проблеми попливуть за водою після усунення від влади Мілошевича і його червоної олігархії. Проте, ситуація значно складніша. В минулому десятилітті усі державні органи й інституції були підпорядковані одній людині – президентові та одній, його Соціалістичній партії. Мілошевич нехтував конституцією та законами. Теперішні урядовці у своїй роботі посилаються на закони й саме це викликає чимало непорозумінь. Причина в тому, що ні сербське, ні чорногорське законодавство не узгоджено з конституцією союзної держави Югославії. Тим часом досягнено домовленості й про її перебудову й наразі навіть досвідчені юристи не вміють пояснити хто і на що має право.
Поряд з цим, ще діють окремі закони, які були ухвалені за комуністичних часів. До таких належить закон про військову контррозвідку, яка цими днями опинилася в центрі шпигунсько-дипломатичного скандалу. Згадана служба недавно заарештувала заступника республіканського прем’єр-міністра. Президент Коштуніца заявив, що вона діяла на підставі закону. А його опоненти стверджують, що йдеться про недемократичний закон й ставлять запитання – як може існувати служба, яку не контролює ні парламент, ні уряд.
Коментуючи законодавчо-конституційну плутанину, прем’єр-міністр Сербії Джінджич каже: »Теоретики дебатують, а наша машина тим часом залишилася без палива«. Його співробітники пояснюють, що така ситуація ні трохи не сприяє приватизації та безпосередньо гальмує закордонні інвестиції. Хто ж буде вкладати капітал в країну, в якій немає тривких правил для бізнесу та в якій різні служби розвідки контролюють навіть членів уряду?
Окрім цього політичну ситуацію в країні ускладнює боротьба за владу між главою союзної держави й республіканським прем’єр-міністром. Президент Коштуніца має свої повноваження, прем’єр Джінджич свої. Коштуніца постійно наголошує, що треба ухвалити нові, реформаторські закони, а водночас наполягає на дотриманні правових актів, успадкованих від колишніх режимів.
Нараз дійсно створюється враження, про яке ми згадали на початку: що демократія сприяє дестабілізації, оскільки вона менш ефективна від влади твердої руки. Проте, це далеке від правди: суспільство було так само нестабільне і в час стабільного режиму Мілошевича, але люди бачили лиш те, що здавалося тривким. Наразі більше бачать, більше знають і, нарешті, не бояться висловлювати свого незадоволення.
Поряд з цим, ще діють окремі закони, які були ухвалені за комуністичних часів. До таких належить закон про військову контррозвідку, яка цими днями опинилася в центрі шпигунсько-дипломатичного скандалу. Згадана служба недавно заарештувала заступника республіканського прем’єр-міністра. Президент Коштуніца заявив, що вона діяла на підставі закону. А його опоненти стверджують, що йдеться про недемократичний закон й ставлять запитання – як може існувати служба, яку не контролює ні парламент, ні уряд.
Коментуючи законодавчо-конституційну плутанину, прем’єр-міністр Сербії Джінджич каже: »Теоретики дебатують, а наша машина тим часом залишилася без палива«. Його співробітники пояснюють, що така ситуація ні трохи не сприяє приватизації та безпосередньо гальмує закордонні інвестиції. Хто ж буде вкладати капітал в країну, в якій немає тривких правил для бізнесу та в якій різні служби розвідки контролюють навіть членів уряду?
Окрім цього політичну ситуацію в країні ускладнює боротьба за владу між главою союзної держави й республіканським прем’єр-міністром. Президент Коштуніца має свої повноваження, прем’єр Джінджич свої. Коштуніца постійно наголошує, що треба ухвалити нові, реформаторські закони, а водночас наполягає на дотриманні правових актів, успадкованих від колишніх режимів.
Нараз дійсно створюється враження, про яке ми згадали на початку: що демократія сприяє дестабілізації, оскільки вона менш ефективна від влади твердої руки. Проте, це далеке від правди: суспільство було так само нестабільне і в час стабільного режиму Мілошевича, але люди бачили лиш те, що здавалося тривким. Наразі більше бачать, більше знають і, нарешті, не бояться висловлювати свого незадоволення.