Київ, 6 березня 2002 - 9 березня виповнюється 188 років від дня народження Тараса Шевченка, а 10 березня – 141 рік від його смерті.
Першим після похорону Тараса Шевченка публічним свідченням значення його творчості для українців стало урочисте перепоховання праху поета на Чернечій горі 22 травня 1861 року. У наступні десятиліття в Україні сформувався загальнонаціональний культ Шевченка, що став однією з підвалин української культурної ідентичності.
Через антиукраїнську політику уряду громадське святкування Шевченківських днів у Російській імперії було неможливим. У лютому 1914 року російська влада навіть заборонила відзначати соту річницю від дня народження Шевченка та п’ятдесят третю річницю його смерті. Це спричинило масові протести у Києві та інших містах України, під час яких поліція та військові частини застосували силу проти демонстрантів.
З початком української революції Шевченківські дні набули всеукраїнського значення, а 6 березня 1918 року постановою Ради народних міністрів Української Народної Республіки їм був наданий статус національного свята. 7 березня наступного року ця традиція була підтримана постановою Народного комісаріату освіти радянського уряду України.
Більшовики перетворили відзначення Шевченкових роковин на низку офіційних заходів, часом і загальносоюзного масштабу. Натомість на початку 60-х років у середовищі київської інтелігенції поширилася традиція вшановувати поета поза канонами комуністичної ідеології. У відповідь радянська влада вдавалася до репресій щодо громадян, які без її дозволу щороку збиралися біля пам’ятника Шевченку у сквері Київського університету 9, 10 березня та 22 травня. Ці переслідування припинилися тільки з розпадом Радянського Союзу. Проте 9 березня 2001 року тисячі людей, які прийшли з квітами до пам’ятника Шевченку у Києві, були жорстоко побиті міліцією та підрозділами внутрішніх військ за своє намагання всупереч заборонам вшанувати пам’ять поета.
Першим після похорону Тараса Шевченка публічним свідченням значення його творчості для українців стало урочисте перепоховання праху поета на Чернечій горі 22 травня 1861 року. У наступні десятиліття в Україні сформувався загальнонаціональний культ Шевченка, що став однією з підвалин української культурної ідентичності.
Через антиукраїнську політику уряду громадське святкування Шевченківських днів у Російській імперії було неможливим. У лютому 1914 року російська влада навіть заборонила відзначати соту річницю від дня народження Шевченка та п’ятдесят третю річницю його смерті. Це спричинило масові протести у Києві та інших містах України, під час яких поліція та військові частини застосували силу проти демонстрантів.
З початком української революції Шевченківські дні набули всеукраїнського значення, а 6 березня 1918 року постановою Ради народних міністрів Української Народної Республіки їм був наданий статус національного свята. 7 березня наступного року ця традиція була підтримана постановою Народного комісаріату освіти радянського уряду України.
Більшовики перетворили відзначення Шевченкових роковин на низку офіційних заходів, часом і загальносоюзного масштабу. Натомість на початку 60-х років у середовищі київської інтелігенції поширилася традиція вшановувати поета поза канонами комуністичної ідеології. У відповідь радянська влада вдавалася до репресій щодо громадян, які без її дозволу щороку збиралися біля пам’ятника Шевченку у сквері Київського університету 9, 10 березня та 22 травня. Ці переслідування припинилися тільки з розпадом Радянського Союзу. Проте 9 березня 2001 року тисячі людей, які прийшли з квітами до пам’ятника Шевченку у Києві, були жорстоко побиті міліцією та підрозділами внутрішніх військ за своє намагання всупереч заборонам вшанувати пам’ять поета.