Київ, 29 січня 2002 – Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року у Краківському передмісті Львова. Серед його предків були іспанці, німці, поляки та українці. Мазох навчався в реальній школі та Академічній гімназії у Львові, у празькій гімназії та в університетах Праги і австрійського міста Ґраца. 1857 року він захистив докторську дисертацію і став професором історії університету Ґраца.
У складі австрійської армії Мазох брав участь у війнах проти Данії, Італії, Прусії, він видавав літературні часописи і організовував аматорські театри, однак його основною діяльністю була література. Ще за життя письменника неодноразово описана ним психічна патологія отримала в психіатрії назву «мазохізм». Його твори мали справді великий успіх у сучасників, а у ХХ столітті вони були заборонені і нацистами, і комуністами.
Захер-Мазох писав німецькою мовою і мешкав у Німеччині, Чехії, Австрії, Угорщині, Франції, але більшість із його понад ста романів, новел, драм та нарисів присвячені Галичині. Цей край був близький авторові не тільки спогадами дитинства, проведеного в німецькому, польському, єврейському та українському середовищі. Галичина була справжньою «літературною батьківщиною» письменника, вона приваблювала його своїм етнічним та культурним багатоголоссям. Сюжети Мазохової прози часто походять від життєвих історій, почутих автором від галичан, недарма критики називали його «Колумбом Сходу» та «обраним духівником цілого округу Коломиї».
Західна Україна цікавила Мазоха насамперед своєрідним «ментальним ландшафтом», у якому, на його думку, зійшлися Схід із Заходом та Південь із Північчю. Саме цей перетин культур сформував український характер, із його суперечливим сполученням чуттєвості і здорового ґлузду, гедонізму та прагматизму. «Між Доном та Карпатами, – писав Захер-Мазох, – живуть вроджені демократи; ні візантійські імператори, ні варяги, ніякий король Польщі, ніякий цар не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомості».
У складі австрійської армії Мазох брав участь у війнах проти Данії, Італії, Прусії, він видавав літературні часописи і організовував аматорські театри, однак його основною діяльністю була література. Ще за життя письменника неодноразово описана ним психічна патологія отримала в психіатрії назву «мазохізм». Його твори мали справді великий успіх у сучасників, а у ХХ столітті вони були заборонені і нацистами, і комуністами.
Захер-Мазох писав німецькою мовою і мешкав у Німеччині, Чехії, Австрії, Угорщині, Франції, але більшість із його понад ста романів, новел, драм та нарисів присвячені Галичині. Цей край був близький авторові не тільки спогадами дитинства, проведеного в німецькому, польському, єврейському та українському середовищі. Галичина була справжньою «літературною батьківщиною» письменника, вона приваблювала його своїм етнічним та культурним багатоголоссям. Сюжети Мазохової прози часто походять від життєвих історій, почутих автором від галичан, недарма критики називали його «Колумбом Сходу» та «обраним духівником цілого округу Коломиї».
Західна Україна цікавила Мазоха насамперед своєрідним «ментальним ландшафтом», у якому, на його думку, зійшлися Схід із Заходом та Південь із Північчю. Саме цей перетин культур сформував український характер, із його суперечливим сполученням чуттєвості і здорового ґлузду, гедонізму та прагматизму. «Між Доном та Карпатами, – писав Захер-Мазох, – живуть вроджені демократи; ні візантійські імператори, ні варяги, ніякий король Польщі, ніякий цар не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомості».