Київ, 20 серпня 2001 – Третій всесвітній форум українців залишив по собі, щонайменше і м’яко кажучи, подвійне враження. Вже першого дня стало зрозуміло, що його можна назвати успішним тільки в тому сенсі, що чимало українців зі світів отримали чудову нагоду приїхати до України й побачити і землю предків, і те, що на ній коїться сьогодні.
У всьому іншому форум не спрацював ні для президента Леоніда Кучми, котрий, як і в випадку з Папою Римським, прагнув додатково “відмитися” від страшних звинувачень, ні для непримиренної та потенційної опозиції, яка хотіла продемонструвати свої можливості, ні для активної частини діаспори, що прагнула підкреслити свій вплив на українські справи.
Форум фінансувала українська держава, і тому Кучма, звісно, використав таку чудову нагоду, щоб залучити на свій бік світових українців. Він перетворив свій виступ на форумі на перелік здобутків держави за десять років і планів на майбутнє. Це в нього вийшло, бо він констатував, що Україна як держава відбулася. Але коли спробував викласти свої міркування щодо “касетного скандалу”, на його думку, інспірованого “вчорашніми адептами соціалізму та носіями людиноневисницької ідеології”, то половина залу зустріла його свистом і вигуками “Кучму геть!” та “Брехня!”
Але і єднання опозиції та демонстрації нею власних сил на форумі теж не вийшло. Юлії Тимошенко слова не надали зовсім. Лідер українських республіканців Левко Лук’яненко самовільно захопив трибуну і попередив Кучму, що той за продаж Росії національних інтересів України може уникнути довічного ув’язнення, тільки коли достроково складе президентські повноваження. А от “останній надії української демократії” екс-прем’єрові Вікторові Ющенкові надати слово дозволив сам президент-гарант Конституції. І “надія” “гаранта” не підвела. Ющенко виступив блідо і напівугодовськи. Він тільки закликав усіх об’єднатися в його блоці “Наша Україна”, але знову нікому так і не пояснив, що це таке.
І, на думку багатьох, уже зовсім схожа на політичну смерть позиція тієї частини діаспори, котра вустами президента Світового конґресу українців Аскольда Лозинського закликала опозицію поважати президента і не дуже дорікати, що він у приватних бесідах матюкається на адресу своїх опонентів. “Президент Ніксон теж матюкав своїх супротивників”, – сказав Лозинський. Але так і не пояснив, що коли американці дізналися, що проти тих, кого матюкав їхній президент, були вжиті санкції, то Ніксон пішов у відставку. В Україні ж її президент просить міліцію продати невгодного журналіста чеченцям і того вбивають, а після цього глава держави спокійно стверджує, що всі вийшли зі скандалу сильнішими й консолідованішими.
А хто найбільше надій отримав на форумі, так це його організатор, голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Горинь. Він повідомив, що Кучма пообіцяв йому закласти до держб’юджету наступного року витрати на активніше створення світового українства. І залишається тільки сподіватися, що так воно й буде. І що Кучмі світові українці потрібні не для пожвавлення торгівлі з чеченцями.
У всьому іншому форум не спрацював ні для президента Леоніда Кучми, котрий, як і в випадку з Папою Римським, прагнув додатково “відмитися” від страшних звинувачень, ні для непримиренної та потенційної опозиції, яка хотіла продемонструвати свої можливості, ні для активної частини діаспори, що прагнула підкреслити свій вплив на українські справи.
Форум фінансувала українська держава, і тому Кучма, звісно, використав таку чудову нагоду, щоб залучити на свій бік світових українців. Він перетворив свій виступ на форумі на перелік здобутків держави за десять років і планів на майбутнє. Це в нього вийшло, бо він констатував, що Україна як держава відбулася. Але коли спробував викласти свої міркування щодо “касетного скандалу”, на його думку, інспірованого “вчорашніми адептами соціалізму та носіями людиноневисницької ідеології”, то половина залу зустріла його свистом і вигуками “Кучму геть!” та “Брехня!”
Але і єднання опозиції та демонстрації нею власних сил на форумі теж не вийшло. Юлії Тимошенко слова не надали зовсім. Лідер українських республіканців Левко Лук’яненко самовільно захопив трибуну і попередив Кучму, що той за продаж Росії національних інтересів України може уникнути довічного ув’язнення, тільки коли достроково складе президентські повноваження. А от “останній надії української демократії” екс-прем’єрові Вікторові Ющенкові надати слово дозволив сам президент-гарант Конституції. І “надія” “гаранта” не підвела. Ющенко виступив блідо і напівугодовськи. Він тільки закликав усіх об’єднатися в його блоці “Наша Україна”, але знову нікому так і не пояснив, що це таке.
І, на думку багатьох, уже зовсім схожа на політичну смерть позиція тієї частини діаспори, котра вустами президента Світового конґресу українців Аскольда Лозинського закликала опозицію поважати президента і не дуже дорікати, що він у приватних бесідах матюкається на адресу своїх опонентів. “Президент Ніксон теж матюкав своїх супротивників”, – сказав Лозинський. Але так і не пояснив, що коли американці дізналися, що проти тих, кого матюкав їхній президент, були вжиті санкції, то Ніксон пішов у відставку. В Україні ж її президент просить міліцію продати невгодного журналіста чеченцям і того вбивають, а після цього глава держави спокійно стверджує, що всі вийшли зі скандалу сильнішими й консолідованішими.
А хто найбільше надій отримав на форумі, так це його організатор, голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Горинь. Він повідомив, що Кучма пообіцяв йому закласти до держб’юджету наступного року витрати на активніше створення світового українства. І залишається тільки сподіватися, що так воно й буде. І що Кучмі світові українці потрібні не для пожвавлення торгівлі з чеченцями.
