У Національному реєстрі – близько 450 тисяч українців з хронічною хворобою нирок. На V стадії її розвитку пацієнти потребують замісної ниркової терапії, яка передбачає різні комбінації її методів – гемодіалізу, перитонеального діалізу або трансплантації нирки.
Якщо у Фінляндії основним видом замісної терапії є трансплантація нирки, то в Україні, наголошує директор Інституту нефрології АМН України Микола Колесник, де кількість подібних операцій мізерна, основним методом був, є і ще довгий час залишатиметься гемодіаліз. При правильному його виконанні та повному забезпеченні пацієнтів ліками ці люди зможуть вести повноцінне життя і працювати.
Трансплантація нирки в Україні – мрія недосяжна
Наразі в Україні з трансплантованою ниркою живуть 550 хворих – це найкраща альтернатива. Але трансплантація в Україні – справа дуже складна, передусім через те, що бракує донорських органів.
Тому тим пацієнтам, які не дочекалися пересадження нирки, доводиться лікуватися методом гемодіалізу, зауважує член парламентського комітету з питань охорони здоров'я Лілія Григорович.
«Якщо навіть найкращий гемодіалізний апарат – людина не може два рази на тиждень все життя до нього бути прив’язана. Це – на певний час: на рік, на два, доки шукають донора чи є якісь інші обставини. У нас такий закон про донорські органи, що фактично віддати свою нирку для пересадки хворому можуть тільки близькі родичі з їхньої згоди. Але ви розумієте, що не так легко знайти близьких родичів та ще й отримати їхню згоду», – пояснила Лілія Григорович.
Інші родичі чи просто люди, які могли б віддати або продати нирку, робити цього не мають права, зазначають медики. Хоча за кордоном люди, які не бажають, щоб їхні органи після смерті використовувалися для пересадки, пишуть відповідну заяву, що одразу ж потрапляє в діалізний реєстр країни. Хто цього не зробив – автоматично згодний на донорство. І, за даними лікарів, державі хворий з пересадженою ниркою обходиться у кілька разів дешевше, ніж пацієнт, який лікується гемодіалізом.
Мешканка Чернігова Наталя Анатоліївна має хронічну хворобу нирок V ступеню і є інвалідом першої групи. Вона стоїть у черзі на пересадку нирки в Національному Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова. Перші 3 роки вона постійно їздила на обстеження, але потім зрозуміла, що це – недосяжна мрія. Сьогодні, каже жінка, єдиний сенс її життя – 9-річна донька, а єдиний метод порятунку її життя – гемодіаліз.
«У мене, людини з першою групою інвалідності, пенсія – 800–1000 гривень. А на потрібні препарати на місяць потрібно тисячу-півтори гривень на найдешевші. А при тому діалізі, який ми отримували в обласній лікарні, ми всі препарати повинні були купувати самі. У всіх є діти, немолоді батьки. Серед нас чимало самотніх жінок. Тому що захворіла, і, як це трапляється, чоловікові не треба таких проблем. Ніжки в ручки і втік. А жінці треба самій знаходити кошти на лікування нирки, крім того, самій виховувати дитину», – розповіла жінка.
Гроші на лікування – «головний біль» пацієнтів і місцевої влади
В Україні, на відміну від більшості європейських країн, в яких успішно втілюють державні програми допомоги хворим на недугу нирок, забезпечення гемодіалізом – це, передусім, відповідальність місцевих органів влади. Тобто це мають бути гроші із місцевих бюджетів.
А їх теж бракує, зазначає директор Департаменту розвитку медичної допомоги МОЗ України Микола Хобзей. Тому, констатує він, майже половина хворих, які потребують гемодіалізу, змушена купувати ліки за власний кошт.
«Гроші виділяються з обласних бюджетів. У центральному бюджеті грошей на гемодіаліз немає. На жаль, в Україні немає загальнодержавної програми, опіки цих хворих, програми, яка б визначала пріоритети діагностики, лікування і проведення терапії цим хворим. Розробляється за дорученням Кабміну програма «Здорова нація», де будуть визначені заходи з найбільш пріоритетних проблем сучасної охорони здоров’я, де, сподіваюся, заходи по допомозі цим хворим будуть відображені. Про суму говорити поки що рано», – сказав Микола Хобзей.
За його словами, 2 березня Міністерством був прийнятий наказ «Про затвердження Методики розрахунку тарифів лікування хворих на хронічну хворобу нирок V стадії з застосуванням гемодіалізу», а вже 17 березня цей наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції. «Це дає можливість тим закладам, які займаються лікуванням хворих з хронічною нирковою недостатністю, обрахувати вартість цієї послуги, яка буде однаковою для усіх медзакладів. Сьогодні на лікування такого хворого витрачається від 120 до 150 тисяч гривень на рік», – поінформував Микола Хобзей.
«Ми зараз займаємося наслідками хвороби, а не її попередженням»
Сподіватися зекономити на діалізі категорично не можна, наголошує Світлана Корнєєва, завідувачка відділення хронічного гемодіалізу Запорозької обласної клінічної лікарні.
«Можна взяти шкірку від сосисок, накрутити її на дерев’яний барабан, підключити двигун від очищувача скла автомобіля і обертати його у фізіологічному розчині. Так робили перший діаліз. Це був діаліз голландського доктора Кольфа, у 40-х роках минулого століття. П’ятнадцята пацієнтка, на якій проводили такі клінічні експерименти, вижила та увійшла в історію гемодіалізу. Але, вибачте, на дворі – 21-е століття! Звичайно, за 300 гривень діаліз зробити можна. Але чи можна вважати ефективним діаліз за 300 гривень хворим, які живуть півроку?» – запитує Світлана Корнєєва.
В Україні обласні та міські центри гемодіалізу переповнені, бракує фахівців та якісного обладнання. І одна з найгостріших проблем – пізнє виявлення хвороби нирок, констатує директор Інституту нефрології АМН України професор Микола Колесник.
«Кожні 12–15 жителів України, скоріше за все, мають ознаки хронічної хвороби, про які вони і гадки не мають. І, власне кажучи, тому ситуація складається так, що у всьому світі, а у нас ще менше, тільки 5% хворих, яким цей діагноз був встановлений, взагалі доживає до того, що їм потрібно застосовувати замісну ниркову терапію. Ми зараз займаємося, власне кажучи наслідками хвороби, а не її попередженням, не уповільненням темпів його прогресування», – зауважив Микола Колесник.
Для якісного лікування хворих, які потребують гемодіалізу, треба розвивати приватну медицину, констатують експерти. У Черкасах та Чернігові відкрили перші в Україні німецькі приватні центри діалізу. А загалом в Україні нараховується 57 центрів діалізу.
В Європі держава платить за лікування хворого на гостру хворобу нирок незалежно від того, де він отримує гемодіаліз – у державному чи приватному центрі.
Завдяки ранньому виявленню можна обійтися без гемодіалізу
Колишній міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук, зі свого боку, вважає, що акцент треба робити на ранньому виявленні та профілактиці хвороб нирки, щоб не доводити хворого до стану, коли він не може вижити без гемодіалізу або штучної нирки. Тоді навіть із нинішнім куцим фінансуванням можна поліпшити ситуацію.
«Треба обов’язково розвивати первинну медико-санітарну допомогу на такому рівні, як треба. Друге – обов’язково впроваджувати здоровий спосіб життя в Україні. Люди повинні знати, що здоров’я – це найдорожче. А далі вже діагностика і ефективне лікування на ранньому етапі. І ефективне лікування на різних етапах – тоді може й вистачити грошей на медицину. А якщо ми будемо тільки розвивати високі технології і не вкладати ніяких грошей і не розвивати профілактику і раннє виявлення захворювань, то весь бюджет Європи буде малий для хворих українців», – пояснив Микола Поліщук.
В Україні працює 345 нефрологів (фахівців, котрі лікують недуги нирок). Тобто – менше восьми на один мільйон дорослого населення. Для порівняння, в державах ЄС на один мільйон дорослого населення припадає у 4 рази більше нефрологів. Середній вік пацієнтів на діалізі в Європі – 64 роки. Середній вік такого пацієнта в Україні – 42 роки.
Якщо у Фінляндії основним видом замісної терапії є трансплантація нирки, то в Україні, наголошує директор Інституту нефрології АМН України Микола Колесник, де кількість подібних операцій мізерна, основним методом був, є і ще довгий час залишатиметься гемодіаліз. При правильному його виконанні та повному забезпеченні пацієнтів ліками ці люди зможуть вести повноцінне життя і працювати.
Трансплантація нирки в Україні – мрія недосяжна
Наразі в Україні з трансплантованою ниркою живуть 550 хворих – це найкраща альтернатива. Але трансплантація в Україні – справа дуже складна, передусім через те, що бракує донорських органів.
Тому тим пацієнтам, які не дочекалися пересадження нирки, доводиться лікуватися методом гемодіалізу, зауважує член парламентського комітету з питань охорони здоров'я Лілія Григорович.
«Якщо навіть найкращий гемодіалізний апарат – людина не може два рази на тиждень все життя до нього бути прив’язана. Це – на певний час: на рік, на два, доки шукають донора чи є якісь інші обставини. У нас такий закон про донорські органи, що фактично віддати свою нирку для пересадки хворому можуть тільки близькі родичі з їхньої згоди. Але ви розумієте, що не так легко знайти близьких родичів та ще й отримати їхню згоду», – пояснила Лілія Григорович.
Інші родичі чи просто люди, які могли б віддати або продати нирку, робити цього не мають права, зазначають медики. Хоча за кордоном люди, які не бажають, щоб їхні органи після смерті використовувалися для пересадки, пишуть відповідну заяву, що одразу ж потрапляє в діалізний реєстр країни. Хто цього не зробив – автоматично згодний на донорство. І, за даними лікарів, державі хворий з пересадженою ниркою обходиться у кілька разів дешевше, ніж пацієнт, який лікується гемодіалізом.
Мешканка Чернігова Наталя Анатоліївна має хронічну хворобу нирок V ступеню і є інвалідом першої групи. Вона стоїть у черзі на пересадку нирки в Національному Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова. Перші 3 роки вона постійно їздила на обстеження, але потім зрозуміла, що це – недосяжна мрія. Сьогодні, каже жінка, єдиний сенс її життя – 9-річна донька, а єдиний метод порятунку її життя – гемодіаліз.
«У мене, людини з першою групою інвалідності, пенсія – 800–1000 гривень. А на потрібні препарати на місяць потрібно тисячу-півтори гривень на найдешевші. А при тому діалізі, який ми отримували в обласній лікарні, ми всі препарати повинні були купувати самі. У всіх є діти, немолоді батьки. Серед нас чимало самотніх жінок. Тому що захворіла, і, як це трапляється, чоловікові не треба таких проблем. Ніжки в ручки і втік. А жінці треба самій знаходити кошти на лікування нирки, крім того, самій виховувати дитину», – розповіла жінка.
Гроші на лікування – «головний біль» пацієнтів і місцевої влади
В Україні, на відміну від більшості європейських країн, в яких успішно втілюють державні програми допомоги хворим на недугу нирок, забезпечення гемодіалізом – це, передусім, відповідальність місцевих органів влади. Тобто це мають бути гроші із місцевих бюджетів.
А їх теж бракує, зазначає директор Департаменту розвитку медичної допомоги МОЗ України Микола Хобзей. Тому, констатує він, майже половина хворих, які потребують гемодіалізу, змушена купувати ліки за власний кошт.
«Гроші виділяються з обласних бюджетів. У центральному бюджеті грошей на гемодіаліз немає. На жаль, в Україні немає загальнодержавної програми, опіки цих хворих, програми, яка б визначала пріоритети діагностики, лікування і проведення терапії цим хворим. Розробляється за дорученням Кабміну програма «Здорова нація», де будуть визначені заходи з найбільш пріоритетних проблем сучасної охорони здоров’я, де, сподіваюся, заходи по допомозі цим хворим будуть відображені. Про суму говорити поки що рано», – сказав Микола Хобзей.
За його словами, 2 березня Міністерством був прийнятий наказ «Про затвердження Методики розрахунку тарифів лікування хворих на хронічну хворобу нирок V стадії з застосуванням гемодіалізу», а вже 17 березня цей наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції. «Це дає можливість тим закладам, які займаються лікуванням хворих з хронічною нирковою недостатністю, обрахувати вартість цієї послуги, яка буде однаковою для усіх медзакладів. Сьогодні на лікування такого хворого витрачається від 120 до 150 тисяч гривень на рік», – поінформував Микола Хобзей.
«Ми зараз займаємося наслідками хвороби, а не її попередженням»
Сподіватися зекономити на діалізі категорично не можна, наголошує Світлана Корнєєва, завідувачка відділення хронічного гемодіалізу Запорозької обласної клінічної лікарні.
«Можна взяти шкірку від сосисок, накрутити її на дерев’яний барабан, підключити двигун від очищувача скла автомобіля і обертати його у фізіологічному розчині. Так робили перший діаліз. Це був діаліз голландського доктора Кольфа, у 40-х роках минулого століття. П’ятнадцята пацієнтка, на якій проводили такі клінічні експерименти, вижила та увійшла в історію гемодіалізу. Але, вибачте, на дворі – 21-е століття! Звичайно, за 300 гривень діаліз зробити можна. Але чи можна вважати ефективним діаліз за 300 гривень хворим, які живуть півроку?» – запитує Світлана Корнєєва.
В Україні обласні та міські центри гемодіалізу переповнені, бракує фахівців та якісного обладнання. І одна з найгостріших проблем – пізнє виявлення хвороби нирок, констатує директор Інституту нефрології АМН України професор Микола Колесник.
«Кожні 12–15 жителів України, скоріше за все, мають ознаки хронічної хвороби, про які вони і гадки не мають. І, власне кажучи, тому ситуація складається так, що у всьому світі, а у нас ще менше, тільки 5% хворих, яким цей діагноз був встановлений, взагалі доживає до того, що їм потрібно застосовувати замісну ниркову терапію. Ми зараз займаємося, власне кажучи наслідками хвороби, а не її попередженням, не уповільненням темпів його прогресування», – зауважив Микола Колесник.
Для якісного лікування хворих, які потребують гемодіалізу, треба розвивати приватну медицину, констатують експерти. У Черкасах та Чернігові відкрили перші в Україні німецькі приватні центри діалізу. А загалом в Україні нараховується 57 центрів діалізу.
В Європі держава платить за лікування хворого на гостру хворобу нирок незалежно від того, де він отримує гемодіаліз – у державному чи приватному центрі.
Завдяки ранньому виявленню можна обійтися без гемодіалізу
Колишній міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук, зі свого боку, вважає, що акцент треба робити на ранньому виявленні та профілактиці хвороб нирки, щоб не доводити хворого до стану, коли він не може вижити без гемодіалізу або штучної нирки. Тоді навіть із нинішнім куцим фінансуванням можна поліпшити ситуацію.
«Треба обов’язково розвивати первинну медико-санітарну допомогу на такому рівні, як треба. Друге – обов’язково впроваджувати здоровий спосіб життя в Україні. Люди повинні знати, що здоров’я – це найдорожче. А далі вже діагностика і ефективне лікування на ранньому етапі. І ефективне лікування на різних етапах – тоді може й вистачити грошей на медицину. А якщо ми будемо тільки розвивати високі технології і не вкладати ніяких грошей і не розвивати профілактику і раннє виявлення захворювань, то весь бюджет Європи буде малий для хворих українців», – пояснив Микола Поліщук.
В Україні працює 345 нефрологів (фахівців, котрі лікують недуги нирок). Тобто – менше восьми на один мільйон дорослого населення. Для порівняння, в державах ЄС на один мільйон дорослого населення припадає у 4 рази більше нефрологів. Середній вік пацієнтів на діалізі в Європі – 64 роки. Середній вік такого пацієнта в Україні – 42 роки.
