Лідія Михальченко
У вересні в мережі з'явилося відео з п'ятьма кадировцями, які опинилися в полоні під час наступу ЗСУ в Курській області. Після його появи командир спецназу «Ахмат» Апті Алаудінов заявив, що не вважає за потрібне обмінювати тих чеченців, хто здався в полон добровільно. Він додав – ті, хто здався без опору, «не заслуговують на життя», і закликав «зробити все, щоб їх убили».
Про те, як вдалося відзняти відео з полоненими кадировцями, в яких умовах вони утримуються і чи чекають на обмін, Кавказ. Реалії (Радіо Свобода) розпитало українського фотокореспондента Яна Доброносова.
«Зараз у Чеченській республіці йде така диктація (диктатура. – ред.), що ось самому треба приїхати і дізнатися. Примусово [відправляють на війну]», – це слова одного із полонених кадировців, колишнього голови одного з чеченських селищ.
Він стверджує, що був рядовим, потрапив у полон 14 серпня в Суджанському районі, спротиву не чинив, а воювати його відправили примусово.
Усе, що говорять військовополонені треба оцінювати з огляду на те, що вони перебувають в умовах несвободи.
Розмову із цим полоненим кадирівцем записав український фотокореспондент Ян Доброносов.
– Як вам удалося потрапити до полонених і поговорити з ними?
– Це було редакційне завдання. Я взяв камеру та поїхав. Я на все дивлюся з погляду фотографа. Раніше я дивився репортажі своїх колег із місць, де утримуються полонені. Я теж хотів потрапити в таке місце, поговорити з ними, довести свою точку зору, розповісти про те, що кажуть вони самі, оскільки раніше у мене таких сюжетів не було. Це цікава тема, вона на слуху.
– Яким було ваше ставлення до них, до тих, хто прийшов вбивати ваших співгромадян?
– Для мене вони військовополонені. Знімаючи їх, я більше думаю про професійні моменти. Я відзначав собі, хто що читає, про що говорить, який одяг носить.
Я думав про них не як про ворогів, а як про дійових осіб історії, яку треба розповісти аудиторії. Мені пощастило з героями, вони дозволили показувати обличчя. Іншим колегам полонені не дали такої згоди.
– Як ви вважаєте, кадировці справді добровільно здалися чи були ті, хто чинив опір?
– Важко сказати. Одного з чеченців, котрий не побажав представитися, журналіст запитав, де його зуби, а він відповів: «Коли мене брали в полон, постаралися».
– Навіщо ви зняли відео з ними?
– Це приваблює передплатників та перегляди у соцмережах. Щоправда, мені на моєму каналі відключили монетизацію, мабуть, через сцени насильства. Але я намагаюся у цікавих місцях записувати такі бесіди на відео.
Мені ніхто не каже, як саме я маю вибудувати сюжет і хто про що має говорити, я покладаюся на свій досвід, оскільки раніше працював оператором на телебаченні.
– Ви поділяєте думку, що словам військовополонених не можна повністю довіряти, оскільки це кажуть люди, чиє життя залежить від військових, що по інший бік?
Вони кажуть не чисту правду, а демонструють свою позицію, ту роль, яку обрали
– Так. Я з ними розмовляв у два етапи: з камерою та без камери. Ніхто їм не диктував, що казати. Я сказав, що вони мають право не відповідати на запитання, якщо не хочуть.
Вони кажуть не чисту правду, а демонструють свою позицію, ту роль, яку обрали. Я хотів почути те, що вони скажуть.
Він сказав, що здався в полон добровільно, але я не знаю, чи це так насправді. Я слухав, а камера записувала. Кожен, кого взяли в полон, розповідає нашим військовим якусь історію. Мабуть, мені він повторив її.
Я був приблизно десятим представником преси, який з цими людьми розмовляв. Звичайно, я не чекав повної відвертості. За моєю спиною стояли озброєні співробітники пенітенціарної системи, це могло впливати на зміст розповіді полонених.
Думаю, в аналогічній ситуації я теж не говорив би всю правду.
– Ви знаєте, що після вашого репортажу виступив командир «Ахмата» Апті Алаудінов і сказав, що не обмінюватиме тих бійців, хто каже, що добровільно здався в полон? Ви чекали на такий ефект?
– Якщо це сталося через мій репортаж, то мені навіть приємно. Звичайно, я не очікував такого, але думав, що цей запис у Чечні подивляться рідні, знайомі, а також командири цих полонених.
Але наскільки я розумію, Апті Алаудінов не вирішує питання обміну. Цим у росіян займається інша структура. Як правило, ворог забирає своїх. Особливо цінуються при обмінах вихідці з Кавказу.
– Алаудінов ще казав, що українські війська увійшли до Курської області непомітно, обійшовши російські укріплення та кадировців у тому числі.
– Все швидко вийшло. Прикордонні війська опинилися в оточенні, як нам розповідали полонені.
Прикордонні війська з російської сторони не очікували на вторгнення, а наші, навпаки, до цього готувалися
Вони ще не встигли схаменутися, як зрозуміли, що вони вже в оточенні українців. Його неможливо було обійти, військові ж рухалися трасами.
Якщо проїхати тим самим шляхом, то видно, що прикордонний пункт біля Суджі весь розбитий. Там сто відсотків йшли бої, полями техніка валяється.
Я думаю, прикордонні війська з російської сторони не очікували на вторгнення, а наші, навпаки, до цього готувалися. Те, що я побачив у Курській області, нагадало мені те, що я бачив у 2022 році: машини з намальованими трикутниками – у наших військ зараз розпізнавальний трикутник, щоб їх було видно у бою.
– Які стосунки у полонених кадировців із охороною?
Їм треба було показати якусь середню позицію, аби не розчарувати своє керівництво в Росії та потрапити до списку на обмін
– Наскільки я знаю, непогані. Полонених в Україні утримують із повним дотриманням міжнародних норм. Я бачу, вони бадьорі, без синців, усміхаються, всі зуби на місці.
Крім того, вони за бажанням виконують нескладні роботи і можуть заробити собі на пачку цигарок, наприклад. Тому їм хотілося і перед цими охоронцями добре себе показати.
Це свідчить на користь українців, оскільки полонені живі та дають інформацію, йдуть на контакт, навіть сміються, нормально зустрічають пресу. Їм нудно, телевізор набрид, а відвідувачі їх розважають.
Вони кажуть журналістам усе, що хочуть. Ймовірно, їм було складно, треба було показати якусь середню позицію, аби не розчарувати своє керівництво в Росії та потрапити до списку на обмін.
– Чим кадировці відрізняються від інших полонених?
– Кавказці – народ зі своїм характером. Навіть нашим спецслужбам, щоб із ними розмовляти, треба знаходити підхід, враховувати особливості.
Тоді вони йдуть на розмову. Вони не бояться наших, будучи у полоні.
– Що ви думаєте про їхню мотивацію воювати за Росію? У дев'яності та нульові вони самі страждали від російської військової агресії.
– Так, тоді Путін очолив країну і продовжив справу Єльцина, який розпочав першу чеченську війну. Путін виявився «хорошим менеджером». Після війни у Чечні напав на Грузію, ще за кілька років напав на Україну.
– Той, з ким ви говорили, сказав, що він пішов воювати не з власної волі. Який сенс відправляти на фронт чеченців, які і самі злі на Росію?
– Я думаю, що мій співрозмовник справді не хотів їхати на фронт, якщо відкрито сказав про це, хоч міг би й промовчати.
Але припускаю, що є ті, хто пішов за власним бажанням. Його товариші зі мною не розмовляли, важко сказати, що вони думали у цей момент.
Як я зрозумів, зі мною говорив старший, як належить за чеченським етикетом.
– Вам доводилося стикатися із чеченцями на українському боці?
– Так, це було на Донеччині, я їздив туди з політиками.
Чеченці тоді не дозволили знімати свої обличчя. І загалом вони поводилися досить закрито. Мабуть, щоб їх не впізнали у Чечні, де в них залишились родичі.
- Зарахматова на відео впізнали активісти опозиційного чеченського телеграм-каналу NIYSO. За їхніми даними, посаду голови села він отримав особисто за дорученням голови Чечні, а потім почав займатися вилученням земельних ділянок у місцевих жителів – тоді його звільнили та відправили на війну.
- У Курській області діє режим надзвичайної ситуації федерального масштабу. З прикордонних районів, за офіційними даними, евакуйовано понад 130 тисяч людей. Скільки людей залишилося на зайнятих українськими військами – невідомо, проте, за наявними даними, їхній рахунок іде як мінімум на сотні.
- У Курській області, де триває операція армії України, понад місяць у «повному оточенні» була група російських військових, заявив командир спецназу «Ахмат» Апті Алаудінов. Про бійців якого підрозділу йдеться, скільки всього їх було і скільки залишилося, він не уточнив. У Міноборони Росії інформацію Алаудінова не коментують.
